1. Ціни на засоби виробництва для підприємств сільського господарства

Ціни АПК виливають па роздрібні ціни, за якими продукція сільсько­го господарства реалізується кінцевим споживачам. Однак на рівень цін АПК значною мірою впливають також ціни підприємств машинобуду­вання, що виробляють сільськогосподарську техніку, ціни на добриво, комбікорми, паливо, мастило, тарифи на електроенергію й послуги, що надаються сільськогосподарським підприємствам.

Велике значення для розрахунку кінченої роздрібної ціни на сіль­ськогосподарську продукцію мають ціпи на сільськогосподарську техні­ку (трактори, комбайни, машини, механізми тощо).

Здебільшого ціни па техніку для сільськогосподарських підприємств встановлюються вільні, договірні, тобто на основі угод, що укладаються між підприємствами АПК і підприємствами — виробниками цієї техніки. Однак в основному ці ціпи є монопольними, тому що сільськогосподар­ська техніка виробляється підприємствами, які, по суті, є монополістами в Україні, тобто не мають у межах держави конкурентів (наприклад, Харківський тракторний завод). Ця ситуація виникла внаслідок того, що ринок України па цю техніку закритий і на ньому практично не реалі­зується техніка інших держав. Водночас вітчизняна техніка мас особли­вості, що відрізняють її від імпортної техніки:

• ціни на вітчизняну сільськогосподарську техніку значно вищі по­рівняно з витратами, які мають машинобудівні підприємства, тоб­то в ціні закладено значний прибуток. За відсутності конкуренції

підприємства АПК змушені купувати цю техніку, до того ж за ціна­ми, встановленими виробником;

• в основному техніка не відповідає міжнародним стандартам якості щодо більшості технічних параметрів (потужності, витрачання па­лива, терміну служби тощо). Тому й ціни на вітчизняні вироби по­рівняно з іноземними за якістю надто завищені;

• ускладнюється постачання комплектуючих і запасних частин і по­стають проблеми, пов'язані з ремонтом і придбанням цих частин. Вітчизняна техніка через відсутність запасних частин не працює, що позначається на збільшенні вартості техніки;

• у вітчизняної техніки незважаючи на високу ціну відсутні га­рантійні терміни роботи протягом певного періоду. Це призводить до того, що ремонт здійснюється за рахунок сільськогосподарсько­го підприємства навіть у перший рік роботи машин, тоді як ремонт зобов'язаний виконувати виробник.

Зазначені недоліки призводять до того, що підприємства АПК нама­гаються придбати імпортну техніку, якіснішу, з гарантованим терміном роботи за тією самою ціною. Найчастіше це здійснюється за рахунок бартеру за вироблену сільськогосподарську продукцію.

В окремих випадках сільськогосподарська техніка або комплектуючі

до неї реалізуються па аукціонах, біржових торгах. У цьому разі ціна формується здебільшого під впливом попиту та пропозиції.

На мінеральні добрива діють в основному вільні договірні ціни, що встановлюються при укладенні угод між сільськогосподарськими під­приємствами її виробниками продукції. Вони є монопольними, тому що виробники добрив не мають конкурентів на ринках України і є єдиними виробниками. Ціна формується під впливом виробника, і такі показники, як якість, екологічна безпека добрив для навколишнього середовища, ураховуються недостатньо.

На комбікорми, пально-мастильні та будівельні матеріали встановлю­ються в основному вільні ціпи, до яких входять такі витрати:

• вартість матеріалів;

• вартість транспортування;

• витрати збутових організацій і підприємств, пов'язані із закупівлею та зберіганням матеріалів;

• прибуток, який має отримати збутова організація або підприємство у період польових робіт навесні та під час збирання врожаю восени.

На пально-мастильні матеріали в період весняних робіт і під час збирання врожаю можуть, встановлюватись державні ціни, що мають цільове

призначення. Вони встановлюються на обмежену кількість пального з мстою забезпечення сільськогосподарських робіт. На решту пального запроваджуються вільні ціни.

Ціни на газ, тепло, електроенергію для сільськогосподарських вироб­ників загалом нижчі, ніж для міських споживачі», за умови, що електро­енергія використовується па виробничі потреби.

Па послуги, що надаються підприємствам АПК різними організація­ми, встановлено в основному вільні договірні ціни та тарифи. До ціпи входять витрати, пов'язані з наданням послуг, і прибуток, До основний витрат належать:

• вартість сировини, матеріалів, запасних частин;

• транспортні витрати;

• заробітна плата працівників, які падають послуги.

Оплата послуг здійснюється у двох варіантах:

1. постійне гарантоване профілактичне обслуговування. У цьому! разі сільськогосподарське підприємство перераховує певну частину кош­тів за певний час (рік, півріччя, квартал). Протягом цього періоду йому надаються послуги, пов'язані з ремонтом і обслуговуванням сільсько­господарської техніки;

2. разове обслуговування, коли оплата за надання послуги здійсню­ється після того, як вона надана, або послуга частково сплачується до її надання. Найчастіше ця форма оплати застосовується при виконанні будівельних робіт.