30. Міжнародні відносини - основні суб’єкти та принципи поведінки.

Під міжнародними відносинами розуміють системну сукупність політичних, економічних, науково-технічних, соціальних, дипломатичних, правових, воєнних гуманітарних зв’язків і відносин між основними суб’єктами світового співтовариства.

Специфіка міжнародних відносин полягає, насамперед, у їх учасниках. На думку Р.Арона,міжнародні відносини – це відносини між політичними одиницями. Змістом міжнародних відносин є передусім відносини між державами. На його думку, міждержавні відносини виражаються у специфічній поведінці двох символічних персонажів – дипломата і вояка. Д.Розентау вважає, що основною дійовою особою стає не держава, а конкретна особа. Так основними символічними суб’єктами міжнародних відносин він вважає туриста і терориста.

Проте держави на сьогодні все ще залишаються головними суб’єктами міжнародних відносин. Це пояснюється тим, що саме держави концентрують у собі політичну владу, володіють механізмом різних засобів та інститутів для проведення міжнародних відносин. Міжнародні урядові організації (наприклад всесвітні організації системи ООН), організації регіонального, міжрегіонального та міждержавного характеру(н-лад Європейський Союз), недержавні суспільно-політичні, громадські організації (н-лад, Міжнародна організація охорони здоров’я) також є суб’єктами міжнародних відносин.Але чи не найважливішими суб’єктами міжнародних відносин є особи – десятки мільйонів емігрантів, комерсантів, студентів,спортсменів, туристів та ін. Тобто, міжнародні відносини є суспільними відносинами, які виходять за межі внутрішньосуспільних взаємодій і територіальних утворень.

Міжнародна політика здійснюється на таких принципах: — повага до державного суверенітету і суверенної рівності; — незастосування сили чи погрози силою; — непорушності кордонів і територіальної цілісності держави; — мирного врегулювання кофліктів; — повага прав і свобод людини; — право націй на самовизначення; — сумлінне виконання міжнародних зобов'язань; — невтручання у внутрішні справи

21. Політичний маркетинг

Проведення виборчої кампанії являє собою певну форму політичної конкуренції - боротьби за вплив на потенційних виборців тим чи іншим кандидатом або групою зацікавлених осіб. За своїм характером такі дії є аналогом конкурентному характеру ринкової економіки, а тому мають подібні підходи та технології.

Політичний маркетинг - це різновид некомерційного маркетингу, діяльність, спрямована на створення, підтримання чи зміну поведінки людей щодо конкретних політичних лідерів, організацій, ідей громадського значення. Вдале застосування прийомів маркетингу в політиці дозволяє досягти популярності, перемогти на виборах і утриматись на вершині політичного олімпу. Зміст політичного маркетингу полягає у вивченні існуючої та формування бажаної громадської думки щодо образу (іміджу) політика, політичної організації чи ідеї. До найважливіших його функцій слід віднести:

- вивчення існуючого уявлення людей про політика, організацію чи ідею;

- визначення характеристик ідеального образу, що існує в масовій свідомості;

- планування та втілення у життя конкурентоспроможної програми дій, розрахованих на завоювання розуміння та активної підтримки політика, партії чи ідеї громадськістю.

Маркетинг у політиці означає орієнтацію всієї діяльності партії чи об'єднання на задоволення актуальних сподівань та політичних уподобань виборців. Ширина охвату потрібних електоральних груп визначається специфікою завдань, що стоять перед конкретною партією, кандидатом чи виборчим об'єднанням, а також рівнем та різновидами конкретних виборів чи референдумів.

Так, наприклад, якщо сильна, масова партія бореться за можливість утворити велику та впливову депутатську фракцію у Верховній Раді України, то будуть задіяні одні маркетингові методи. А якщо у парламентських виборах приймає участь нове чи маловідоме політичне об'єднання, то використовуються інші маркетингові прийоми й технології.

Політичний маркетинг як філософія та технологія передвиборчої боротьби в системі сучасної розвинутої демократії базується на чотирьох основних принципах:

- орієнтація на потреби і запити виборців та гнучке реагування на політичну кон'юнктуру;

- сегментування та розшарування електорального простору;

- глибоке та різнобічне дослідження електорату, його уподобань, стереотипів, схильностей та специфіки реагування й вибору;

- націленість на конкретний, але стійкий та довгостроковий результат.

Політичний маркетинг включає такі різновиди передвиборчої діяльності, як:

• стратегія та планування виборчої кампанії;

• проведення суспільно-політичних, соціологічних та соціально-психологічних досліджень, опитувань, моніторингу громадської думки і масових настроїв;

• політичну пропаганду та рекламу;

• кампанії та акції просування (промоушен) політичних програм, кандидатів, об'єднань, партій та блоків;

• пабліситі та політичні РR акції (зв'язки з громадськістю): прес-конференції, брифінги, масові соціальні та культурні заходи тощо;

• організація та участь у конкурсах, фестивалях, спортивних змаганнях, меценатство, спонсорські та фінансово-економічні акції.