26. Громадянське суспільство

Це сукупність усіх громадян, їх вільних об’єднань та асоціацій, пов’язаних суспільними відносинами, що характеризуються високим рівнем суспільної свідомості та політичної культури, які перебувають за межами регулювання держави, але охороняються та гарантуються нею. Громадянське суспільство у політології розглядають, як правило, як соціальне утворення, що протистоїть державі. Його можна розуміти як плюралізм і організацію інтересів незалежно від держави.

Громадянське суспільство відрізняється від суспільства загалом тим, що залучає громадян до колективних дій в суспільній сфері для вираження своїх інтересів, ідей, обміну інформацією, досягнення спільної мети, висування вимог до держави і закликів до відповідальності офіційних осіб. Воно виступає посередником між приватною сферою життя людей та державою і об’єднує величезне розмаїття формальних і неформальних організацій.

Теорія громадянського суспільства ґрунтується на ідеї автономності та індивідуальної свободи громадян, невтручання держави в життя громадянського суспільства. Однак, саме держава має виступати гарантом прав людини, створювати умови, які сприятимуть реалізації прав громадян. Інститутами громадянського суспільства є церква, сім’я, заклади освіти, приватна власність, засоби масової інформації, виробничі спілки,добровільні громадські організації та об’єднання.

Головна заслуга у розробці концепції громадянського суспільства належить Гегелю, який розглядав цей феномен як особливу стадію у діалективному русі від сім’ї до держави в складному процесі історичної трансформації від Середньовіччя до Нового часу. У трактуванні Гегеля, громадянське суспільство постає як опосередкована працею система потреб, яка ґрунтується на системі приватної власності і всезагальній рівності. В українській політичній думці 20ст. значну увагу проблемам громадянського суспільства приділив В.Липинський. Він говорив про те, що громадянське суспільство не однорідне. Вертикальний поділ( що ґрунтується на праці та способі виробництва продукції) включає в себе: клас промисловий(власники, фабриканти, інженери, робітники); клас хліборобський (поміщики, селяни, сільські робітники); клас фінансовий і купецький, клас інтелігенції. Також, на думку Липинського є і поділ горизонтальний. В кожному класі є організатори і організовані, котрі утворюють стани. Відносини між громадянським суспільством і державою визначає закон, який обмежує права сильніших правом слабших і навпаки. Закон існує лише при гармонійному співвідношенні громадянського суспільства та держави.

27. Нація як суб'єкт політики

Зараз поняття «нація» використовується у двоякому сенсі: в політично-правовому і соціокультурному. При першому підході під нацією розуміють співгромадянство, політичне об'єднання людей — громадян тієї чи іншої держави. При другому підході нація розглядається як спільність людей, для якої характерною є єдність духовної культури, мови, релігії, звичаїв, тобто головних ознак етнічної культури.

Більшість сучасних націй є політичними. За відсутності ширших етнічних об'єднань, наявності багатьох етнокультурних спільнот політичні нації є єдиним засобом досягнення політичної стабільності. Держави, що об'єднують багато етнокультурних спільнот, не розмежованих територіально, можуть зберігати територіальну і політичну цілісність шляхом толерантного ставлення до етнокультурних відмінностей.

Не менше значення має поняття політичної нації і для однонаціональних держав: належність людини до політичної спільноти (її громадянство) повинно бути основою її юридичної повноправності незалежно від етнічного походження. Це разом із забезпеченням права на збереження етнічної самобутності є важливим стабілізуючим чинником.

Нації вступають у політичний процес як його суб'єкти задля задоволення своїх соціально-культурних потреб, а також політичних та економічних інтересів, рівноправності на арені політичних та економічних змагань. Суб'єктами політики на внутрішньополітичному рівні можуть також бути частини націй чи етносів, що через певні причини опинилися в іншому етнічному середовищі — національні групи та меншини.

Нації — це суб'єкти політики за таких умов:

— на етапі боротьби за національну державу або національно-територіальну автономію;

— під час визначення національних пріоритетів у період становлення політичних інститутів;

— у міжнародних відносинах;

— у процесі захисту на державному рівні етнокультурної специфіки національних меншин.