25. Політична культура

Термін «п.к.» вперше вжив німецький філософ І.Гердер, в активне застосування ввів у 1956р. американський політолог Г.Алмунд. Є різні погляди щодо поняття «політична культура». Одні дослідники під цим поняттям розуміють рівень політичних знань, міру влюченості в політичний процес, компетентність і професіоналізм, стан демократії тощо. Інші вважають, що політична культура – це конкретні політичні феномени, які самі формують механізми політичного життя. В.Липинський визначав політичну культуру як включення наукових знань в політичний процес. Та серед усіх визначень можна знайти дещо спільне, а саме: знання, оцінки та поведінка більшості громадян стосовно таких політичних об’єктів, як нація, держава, її політичні інститути.

Відомий укр.. політичний діяч і літератор І.Дзюба на конференції «Політична культура українців»(1990) зауважив,що політика і культура - це поняття, які не дуже поєднуються одне з одним, в деякій мірі навіть взаємовиключають одне одного, бо культура орієнтується на мораль, а політика на виходить з інтересів суспільної групи. Та з іншої сторони жодна культура не є поза політикою і політика неможлива без облагороджуючого впливу культури. Він вважає, що на стику цих двох суперечностей утворюється грань, яка називається політичною культурою.

Елементами змісту поняття «політична культура є думки , почуття, оцінки більшості громадян в їхньому ставлення до такого політичного об’єкта як держава, до гілок влади до того, ким і як приймаються політичні рішення. М.Кубаєвський вважає, що таке ставлення включає в себе три рівні: 1) гносеологічний, коли кожен громадянин має знання про політичне життя своєї держави, структуру політичних органів; 2) аксіологічний, коли кожен громадянин позитивно або негативно оцінює життя своєї країни;3) практичний, коли кожен громадянин активно чи пасивно бере участь в політичному житті; До елементів змісту поняття «політична культура» належать такі національні цінності, як свобода, державність, гуманізм, справедливість, бажання захистити незалежність та економічні інтереси своєї держави.

Американські політологи Г.Алмунд та С.Верба виділили типи політ. культури: патріархальна(люди не цікавляться політикою, невіддільність політичних орієнтацій від релігійних норм);підданська(певний інтерес соціальних суб’єктів до функціонування політичної системи, але без прояву активності); активістська(значний інтерес громадян до політичної системи, активна участь в політ. житті). У реальній політичній практиці ці типи діють змішано. Політична культура буває замкнутого(орієнтація на власні уявлення про політичне життя, на свої традиції та звичаї; характерно для країн Сходу) та відкритого типу(зберігають свої традиції, але проявляють інтерес і до інших політичних ідей; характерні для країн Заходу).

В національній політичній культурі розрізняють елітарну(культура політичної влади, об’єднань громадян, інших активних учасників політичного процесу) та масову культуру(культура підданих, рядових громадян держави).

Види політичної культури: 1) культура депутатської діяльності, 2) культура діяльності об’єднаньгромадян;3)електоральна(виборча)культ-ура.