8 Сутніть і сила економічних інтересів. Економічни інтереси-рушійна сила соціально-економічного розвитку
Економічний інтерес – це мотив та стимул соціальних цілеспрямованих дій економічних суб’єктів з метою отримання певних результатів для задоволення різноманітних потреб.
Економісти досить ретельно вивчають сутність та види економічних інтересів, які обумовлюють включення людини у систему виробничих відносин. Це дає змогу зрозуміти механізм взаємодії носіїв економічних інтересів, осмислити протиріччя, які при цьому виникають, а також, у разі необхідності, визначити причини, які не дозволяють учасникам суспільного виробництва реалізувати свої економічні інтереси і тим самим спонукають їх на порушення встановлених у суспільстві “правил гри” (наприклад, людина починає орієнтуватися на тіньову економіку, ухилятися від сплати податків тощо).
Економічні інтереси в економічній науці класифікуються за різними критеріями. Найбільш важливою є класифікація інтересів за ознакою суб’єктності. У відповідності до цього підходу виділяються такі види інтересів, як особистий, колективний, державний, визначається їхня “вага” та роль у системі економічних інтересів, що склалися на тому чи іншому етапі розвитку суспільства.
В реальному житті ми маємо складну взаємодію економічних інтересів, оскільки, по-перше, кожна людина (а вона водночас виступає у різних іпостасях – індивіда, члена того чи іншого колективу, суспільства) є носієм сукупності економічних інтересів та, по-друге, якісна визначеність системи економічних інтересів на рівні кожного суб’єкту не є однаковою. Останнє визначається різними обставинами, проте найважливішою серед них є власність. Саме відносини власності на засоби виробництва найбільш суттєво визначають відмінності в економічному становищі системи економічних інтересів. Так, безперечно, інтереси та характер їхньої реалізації найманого робітника та підприємця будуть суттєво розрізнятися. Вдосконалення механізму узгодження інтересів, підпорядкування їх досягненню кінцевої мети суспільного виробництва є важливими передумовами підвищення ефективності функціонування усієї економічної системи.
9.Поняття суспільного виробництва : його фактори і структура.Крива виробничих можливостей
Вихідним моментом економічної діяльності людей є виробництво. Суспільне виробництво – це цілеспрямована діяльність людини, усього суспільства по створенню необхідних благ та послуг. Процес виробництва передбачає існування і взаємодію кілька необхідних факторів. По-перше, участь у виробничому процесі повинна приймати людина з певними здібностями та трудовими навичками (особистий фактор виробництва). В економічній літературі здатність людини до праці називається робочою силою. Праця – це процес застосування здібностей та трудових навичок людей, прикладення їх фізичних та розумових зусиль для виробництва продукту. По-друге, необхідно мати сировину, матеріали, з яких буде виготовлятися продукт. Те, над чим працює людина, те, що вона перетворює в результат праці, називається предметами праці. По-третє, необхідні певні умови для здійснення процесу праці – машини, інструменти, обладнання, будинки тощо. Все те, за допомогою чого відбувається процес праці, називається засобами праці. Предмети праці у сукупності з засобами праці являють собою засоби виробництва (речовий фактор виробництва). Об’єднання особистого фактора з речовим, їх взаємодія у виробничому процесі, обумовлюють утворення продукту праці – кінцевої мети виробництва. Сукупність особистих і речових факторів виробництва утворює продуктивні сили суспільства. Таку логічну, ґрунтовну характеристику факторів виробництва здійснив К.Маркс
Суспільне виробництво має певну структуру. Його можна розподілити на матеріальне (промисловість, сільське господарство, транспорт, будівництво, торгівля) та нематеріальне (охорона здоров’я, освіта, духовні та культурні цінності тощо). Сукупність галузей, що обслуговують виробництво, складає виробничу інфраструктуру. Це – будівництво та експлуатація доріг, каналів, мостів, складів, виробничих будівель, водопостачання, каналізація, зв’язок, фінансово-кредитне обслуговування, консультаційні послуги тощо. Невиробнича (або соціальна) інфраструктура опосередковано пов’язана з виробництвом (підготовка кадрів, охорона здоров’я, соціальне обслуговування, кредитування, страхування та ін.).
