47 Суть і етапи розвитку світового господарства. Економічна інтеграція. Проблеми інтеграції економіки України в світове господарство.

Світове господарство – сукупність національних економік, які взаємопов’язані між собою і взаємодіють на основі міжнародного поділу праці. Виникнення світового господарства е наслідком процесу становлення і поглиблення зв’язків між підприємствами різних країн і країнами в цілому, тобто інтернаціоналізації господарства.

Основою розвитку світового господарства був світовий ринок, який зародився в період великих географічних відкриттів (серед.ХV–серед.ХVII ст.), і цим самим було покладено початок першому етапу розвитку світового господарства. Для нього характерно абсолютне переважання зовнішньої торгівлі, відсутність стійких зв’язків і правової основи регулювання міжнародних відносин , нееквівалентність обміну і нерівноправність відносин. З другої половини ХІХ століття починається другий етап розвитку світового господарства. Його в учбовій літературі часто називають етапом зарубіжних інвестицій, оскільки в цей період починається активний процес руху капіталу між країнами у пошуках більш високої норми прибутку. В межах другого етапу вдосконалюються форми зовнішньої торгівлі (об’єктами купівлі-продажу стають інтелектуальна власність, патенти, інформація тощо), виникають нові форми зовнішньоекономічних зв’язків (міжнародна міграція робочої сили, науково-технічне співробітництво). З середини ХХ століття починається якісно новий, сучасний, третій етап розвитку світового господарства – етап економічної інтеграції. Міжнародна економічна інтеграція означає міцний взаємозв’язок, взаємопереплетіння національних економік і формування спільного економічного простору. Слід зазначити, що вчені-економісти, які аналізують даний процес, виділяють два його рівні – мікрорівень (спільні підприємства, спільне будівництво об’єктів ринкової інфраструктури тощо) та макрорівень (зони вільної торгівлі, митні союзи, загальний (спільний) ринок, економічний союз). Найбільшого поширення інтеграційні процеси отримали в Західній Європі. При цьому мова перш за все йде про Європейське співтовариство, яке з 1994 р. трансформувалося у Європейський союз (ЄС). Він має свій загальній бюджет, створена єдина валютна система з єдиною грошовою одиницею – ЄВРО. У цьому об’єднанні функціонують наднаціональні адміністративні органи (Рада міністрів, Європейський парламент). Оскільки регіональні економічні об’єднання ( а зараз їх у світі нараховується близько 15) демонструють свою ефективність, розвиток різноманітних форм економічної інтеграції й надалі буде поширюватись і свідчити про нову якість у еволюції світового господарства.

Необхідно розуміти, що питання про активізацію процесу інтеграції у світове господарство є, з одного боку, актуальним для сучасної України, оскільки без цього , і про це свідчить світовий досвід, жодна країна не може забезпечити ефективність свого національного виробництва, а, з другого боку, досить і досить складним. Останнє обумовлено рядом причин. Серед них можна назвати і недостатній досвід України як суверенної держави в налагодженні економічних зв’язків, і недосконалу законодавчу базу цього процесу, і різке падіння обсягів виробництва в період кризи 90-х років, і низьку якість і високу собівартість вітчизняної продукції та інші. Окрім того, негативно вплинуло на процес включення України в міжнародні зв’язки різка переорієнтація України на інтеграцію з країнами Європи й розрив об’єктивно обумовлених економічних зв’язків з країнами СНД. Треба розуміти, що світове господарство – це цілісна, багаторівнева структура, в якій вже склалися певні стійки макропропорції, сталі взаємозв’язки, і включення в цю систему є складним, поступовим, тривалим процесом, який передбачає перш за все динамічний розвиток української економіки, її чітку орієнтацію на ринкові методи господарювання.