13. Зв'язок сурдопедагогіки з іншими науками

1. Блок медико-біологічних дисциплін.

Науковою основою сурдопедагогіки є відомості з фізіології людини, в т.ч. фізіології аналізаторів та ВНД про закономірності формування умовно-рефлекторних зв’язків, діяльність різних аналізаторів і їх роль у психічному розвитку дитини.

Дані отоларингології, сурдології, аудіології містять необхідну інформацію про стан слуху дитини: причини, час і характер ураження слухового аналізатора, ступінь зниження слуху, а також дають можливість обґрунтувати способи і методи дослідження слуху, підходи до класифікації вад слуху.

Сурдотехніка займається вдосконаленням різноманітних технічних засобів компенсації вад слухового сприйняття (слухові апарати, засобі візуального і тактильно-вібраційного контролю).

Дані невропатології та психопатології важливі для диференційної діагностики вад слуху, уточнення характеру первинних і вторинних відхилень у розвитку дитини.

2. Блок психолого-педагогічних дисциплін.

Зв’язок із загальною та віковою психологією надає знання про закономірності психічного розвитку дитини, зокрема особливе значення має теорія слухового сприйняття.

Сурдопсихологія – відомості про психологічні особливості розвитку дітей з вадами слуху.

Загальна, дошкільна, шкільна педагогіка – основні принципи та категорії навчання і виховання дітей.

Враховуються досягнення інших галузей спеціальної педагогіки – логопедії, тифло-, олігофренопедагогіки.

3. Блок лінгвістичних дисциплін.

Тісний контакт з лінгвістикою та психолінгвістикою дає розуміння закономірностей будови мови як системи, дозволяє визначити механізми мовленнєвого порушення при слуховій депривації, уточнити його структуру.

1.15. Науково-теоретичне обгрунтувння проблеми компенсації глухоти.

Великий внесок у наукове обґрунтування проблеми компенсації глухоти вклав Л.С. Виготський. Він науково обґрунтував положення про те, що компенсація фізичних вад дітей може здійснюватися тільки шляхом їх розвитку та включення їх до різної соціально важливої діяльності. Широке спілкування з навколишнім світом, яке засноване не на пасивному вивченні, а активній та діяльній участі у житті для того, щоб вивести дитину з вузького світу. [20, 31]

Л.С. Виготський рішуче відкидав теорію біологічної компенсації вади органів. Він відмічав помилку педагогів, які вирішальну роль в навчанні та вихованні дітей з вадою слуху покладали на розвиток збережених аналізаторів. Проблема компенсації у глухих дітей полягає в тому, щоб дати дитині мовлення.

Теорія пропонує нам два види компенсації вади: внутрішньо системна, яка здійснюється шляхом залучення збережених елементів ушкоджених структур, в нашому випадку мається на увазі залишковий слух; міжсистемна – включення в роботу елементів з інших структур, коли вони виконують не притаманні їм функції. В цьому пункті ми будемо розглядати перший вид компенсації.

Розвиток залишкового слуху дуже важливий, адже чим глибше він розвинений, тим більш насичений словниковий запас дитини, а разом з тим і пізнавальна діяльність. Звичайно, що кінцева мета педагогічних зусиль – це нормальний розвиток дитини. Таким чином розвиток мови та мовлення дитини з вадою слуху є ключовим моментом для прогресу виявлення її як особистості.

Н.І. Жинкін (1958) механізм аналізу та синтезу мовлення представляв у вигляді наступних етапів:

Первинний аналітичний розпад синтетичних акустичних комплексів в слуховому рецепторі на окремі ознаки звуку та перехід у нервові імпульси.

Утримання отриманих сигналів на час прийому окремого простого повідомлення (фрази).

Включення механізму постійних розрізнювачів, відділення основної частини частоти від спектру, виділення мовленнєвих формант, первинний синтез слова.

Впізнавання слова зі складу відомого лексикону за різними ознаками та, як наслідок, повний синтез окремого слова.

Синтез слів в систему повідомлення за засвоєним використанням правил граматики та логіки.

Основними показниками функціонального стану слухового аналізатору є абсолютний поріг чутності, або поріг слухового відчуття, як вважав Л.В. Нейман (1961). Під абсолютним слуховим відчуттям розуміється мінімальна величина інтенсивності та тривалості звуку, яка обумовлює ледве помітне відчуття його саме як мовленнєвого звуку [9, 58].

Також сприйняття можливе за умови єдності слуху, мовлення та мислення. Безпосередня передумова сприйняття зв’язного мовлення – це мовленнєвий слух.

Б.Г. Ананьєв (1961) розглядає мовленнєвий слух як формування розрізнювальної чутливості до звуків рідної мови. А.Р. Лурія (1964) охарактеризувала мовленнєвий слух як складний процес аналізу звуків, що сприймаються, та переробки слухової інформації з виділенням її основних та ігнорування побічних ознак [9, 77].

Таким чином мета педагогічного впливу на дитину з недоліком слуху є формування мовленнєвого слуху, створення міжаналізаторних умовно-рефлекторних зв’язків сприйняття мовлення [9, 78].

Розвиток залишкового слуху дитини в процесі цілеспрямованого навчання сприйманню на слух мовлення та немовленнєвих звуків, створення та удосконалення якісно нової слухо-зорової основи сприйняття усного мовлення, збагачення уявлень дітей з порушенням слуху про звуки навколишнього світу – все це є основними завданнями з розвитку слухового сприймання [11, 8].

Зміст роботи з розвитку слухового сприймання та формування вимови диктується завданнями навчання глухих та слабочуючих дітей усному мовленню.

Існують інші слухові апарати, які просто посилюють силу звуку. В наш час широко використовуються усі можливі засоби та способи компенсації, але опора лише на слухове сприймання не може дати повну картину можливостей компенсації глухоти.

Вивчаючи діяльність аналізаторної системи, І.П. Павлов зробив великий внесок в традиційні погляди на локалізацію функцій психічній діяльності у корі головного мозку.

Проте для повної компенсації вади необхідно враховувати та використовувати можливості збережених аналізаторних систем як засобу додаткового впливу на розвиток дитини.

2.2. Роль збережених аналізаторів у компенсації вад слуху.

У глухої людини втрата слуху в тому чи іншому ступені компенсується діяльністю збережених аналізаторів: зорового, тактильно-вібраційного, кінестетичного тощо. Для того щоб компенсація наступила, необхідний спеціальний розвиток відповідних сприймань. [12, 38]

З питання про розвиток зорового приймання у глухих існували різні погляди. Так, прибічники теорії надкомпенсації стверджували, що ураження одного аналізатору (наприклад слухового) автоматично веде до посиленої діяльності іншого аналізатору.

Прибічниками погляду про більш високий розвиток зорового сприйняття у глухих бувають деякі сурдопедагоги-практики. Спираючись на окремі факти великої спостережливості глухих, яка виявляється у тих випадках, коли чуючі, навіть дорослі люди її не проявляють, тоді сурдопедагоги приходять до висновку, що глухі бачать більше та точніше ніж чуючі. Однак ці факти, як і усі окремі випадки, не доводять існування чіткої закономірності. Для доведення, що тут потрібне детальне наукове дослідження. Взагалі Павлов висував теорію того, що глухі мають гострий зір, але не тому, що це закладено природою, а під впливом вимушених постійних тренувань.

І. М. Соловйов та Ж. І. Шиф в процесі компенсації глухоти виділяли три основи:

Збережені органи відчуття приймають на себе нове навантаження (наприклад, зорове сприйняття усного мовлення).

Збережені аналізатори беруть на себе приймання інформації про зроблені рухи та діяльність, необхідних для їх контролю та регуляції (регулювання мовлення за допомогою м’язового сприйняття мовленнєвих рухів).

Зменшення негативного впливу глухоти на розвиток дитини у зв’язку з компенсаторним поворотом шляху розвитку, який відхиляється від нормального.[20, 51]

Таким чином бачимо, що важливе місце в компенсаторних шляхах глухоти приділяється безпосередньо зоровому сприйняттю. Зорове сприйняття глухих дітей розвивається за тими ж законам, що й сприйняття чуючих. Проте відсутність (повна або часткова) слухових відчуттів та сприймань та сповільнене оволодіння словесним мовленням створюють особливі умови розвитку зорового сприйняття глухих. Якщо дитина народилась глухою, деякі особливості у розвитку зорового сприйняття виникають вже в перші місяці життя [12, 53].

Взагалі комплексне ефективне оптимізоване використання залишкового слуху та збережених аналізаторів дає можливість здійснити компенсаторний поворот у розвитку дітей з вадами слуху, але це можливо лише за умови постійного безперервного спеціального педагогічного впливу з боку сурдопедагога в спеціальних умовах з використанням технічних засобів компенсації.

16. Метод педагогічного дослідження – це шлях, спосіб вивчення педагогічних процесів і явищ, розв'язання науково-педагогічних проблем. Педагогіка використовує загальний методологічний підхід до дослідження, який визначає його суть і мету, а також загальнонаукові, теоретичні та емпіричні методи.