3. Досягнення сурдопедагогіки як науки.

Такі тенденції поширюються й на спеціальну освіту, зокрема на сурдопедагогіку. Кожна галузь знань розвивається й удосконалюється, спираючись на попередні здобутки, враховуючи помилки і досягнення минулого. Тож вивчення тривалого досвіду справи навчання та виховання осіб із вадами слуху, історії виникнення та розвитку сурдопедагогіки як галузі дефектології надзвичайно важливі для подальшого удосконалення української спеціальної освіти в цілому.

З'ясувалося, що історичних досліджень стосовно розвитку спеціальної педагогіки другої половини XX століття обмаль, як і тих, що цілісно висвітлюють стан і перспективи української сурдопедагогічної теорії і практики в цей період. Тож ми мали на меті дослідити розвиток українськими науковцями сурдопедагогічної теорії та практики у другій половині XX століття. Хронологічні межі дослідження охоплюють період з 1965 р. і до наших днів. Нижня межа зумовлена тим, що процес становлення й розвитку вітчизняної сурдопедагогіки, а також системи навчання і виховання осіб з вадами слуху в Україні до 1965 р. ґрунтовно досліджені й висвітлені відомими вітчизняними науковцями (0. Дячков, М. Ярмаченко).

60-ті роки були періодом створення мережі шкіл для слабочуючих дітей. Науково-теоретичним підґрунтям для цього стали праці вчених, в яких обґрунтовувалася необхідність впровадження методичних підходів до навчання слабочуючих, відмінних від методик навчання глухих. Це був закономірний етап розвитку вітчизняної сурдопедагогіки. Звісно, коли Україна входила до складу СРСР, наукові дослідження вітчизняних науковців іноді спиралися на нові теорії російських вчених, розвивали й поглиблювали їх. Це природно, оскільки наукова школа сурдопедагогів мала спільні корені; урядові резолюції, постанови та накази, тенденції освітньої практики були ідентичними і підпорядковувалися спільній меті. Головні ідеї, які стали теоретичним підґрунтям радянської сурдопедагогіки, і відповідно розробки змісту і методів навчально-виховного процесу, формулювалися саме в цей час. Йдеться, передусім, про новий підхід до педагогічної класифікації дітей з розладами слуху (Р. Боскіс), обґрунтування й розробку систем навчання мовлення за принципом формування мовного спілкування, що враховували специфіку розвитку глухих (С. Зиков) та слабочуючих учнів (Р. Боскіс, К. Коровін, О. Зикєєв та ін.), створення оригінальної методики формування правильної звуковимови (Ф. Рау, Н. Слезіна та ін.), використання та розвиток залишкового слуху глухих та слабочуючих (О. Кузмічова).

У 70-ті роки особливої актуальності набула проблема розвитку глухих учнів у процесі навчання. Зокрема, варто виділити навчання мовлення у процесі предметно-практичної діяльності. Педагогічний експеримент у цьому напрямку проводився у Харківській, Львівській, Житомирській, Дніпропетровській, Київській та Білоцерківській школах, і його ефективність дала підстави для введення у навчальні плани шкіл глухих із 1972/73 навчального року окремого предмета "Предметно-практичне навчання". Керівництво експериментальною роботою здійснювали працівники кафедри сурдопедагогіки КДПІ ім. О.М. Горького, вони ж розробляли зміст програми з нового курсу предметно-практичного навчання. Саме в цей період, згідно з новим навчальним планом, готуються програми й підручники з різних предметів.

Цей період для української сурдопедагогіки знаменувався низкою вагомих наукових пошуків і ґрунтовних здобутків, удосконаленням системи навчання і виховання дітей із вадами слуху. Зокрема, необхідно виділити дослідження вітчизняних сурдопедагогів проблем змісту навчання і виховання дошкільників (А. Гольдберг, Л. Ступнікова, Г. Чефранова, Р. Якубовська), їх підготовки до навчання у школі (М. Шеремет), розвитку інтелекту глухих і слабочуючих дошкільників в умовах проектування їхнього навчання (Л. Фомічова).

Наукові інтереси вчених лабораторії сурдопедагогіки Інституту педагогіки за понад двадцятирічний період торкалися найактуальніших та перспективних тем спеціальної педагогіки. Плідна співпраця з практичними працівниками під час проведення численних експериментальних досліджень у школах-інтернатах по всій території України втілювалася у програмах, підручниках, посібниках, збірниках наукових праць.

Рік у рік удосконалювалися діагностика, раннє виявлення дітей із вадами слуху, кваліфікована допомога спеціалістів у їх навчанні та вихованні, поліпшувався відбір дітей до спеціальних навчальних закладів, особлива увага приділялася їх диференційованому навчанню. Наукові дослідження багатьох українських сурдопедагогів спрямовувалися на вирішення проблем підвищення якості навчально-виховної роботи у всіх навчальних закладах для глухих і слабочуючих, забезпечення неперервності й наступності освіти (від дитячих садків і до середніх і вищих навчальних закладів) (А. Гольдберг, В. Засенко, К. Луцько, Г. Чефранова, М. Ярмаченко, Р. Якубовська).

Суттєвими, в цьому контексті, стали наукові напрацювання стосовно особливостей навчання глухих і слабочуючих окремих предметів (Е. Гроза, П. Гуслистий, Н. Засенко, Г. Коберник, К. Луцько, Т. Марчук, М. Медведєв, Е. Пущин, Л. Ступнікова, Г. Чефранова, Р. Якубовська та ін.). Зважаючи на особливості розладів у глухих і слабочуючих і їх специфічний вплив на розвиток особистості, чи не найважливішими були дослідження стосовно формування жестового мовлення (Ю. Максименко, К. Луцько, Р. Щур), читання з губ (М. Дмитрук, Г. Чефранова), формування вимови (М. Шеремет, М. Александрова), формування навичок письма (Г. Коберник, Е. Пущин, Г. Чефранова, Р. Якубовська), оволодіння граматичною будовою мови (В. Кондратенко, К. Луцько, Е. Пущин), розвитку усної мови (Е. Гроза, М. Ярмаченко), розвитку слухового сприймання (Т. Авраменко, М. Дмитрук, Г. Чефранова та ін.), проблем білінгвізму, жестового мовлення, компенсації глухоти (М. Ярмаченко) та ін.

На особливу увагу заслуговує тісна взаємодія науковців-сурдопедагогів зі спеціалістами, котрі займаються розробленням і впровадженням новітніх технічних засобів реабілітації та навчання, а також результати цієї співпраці: розробки нових компенсаторно-корекційних методик, технологій навчання тощо. Цінним для науки і практики є досвід спільної роботи вчених і спеціалістів експериментальних науково-дослідних майданчиків (а тепер вже й комплексів), якими стали окремі спеціальні навчально-виховні заклади різних регіонів України.

Зважаючи на новітні тенденції у педагогіці, вдосконалювалася й підготовка спеціалістів-сурдопедагогів і практичних психологів на дефектологічному факультеті НПУ ім. М.П. Драгоманова. Науковий колектив кафедри сурдопедагогіки, поряд із підготовкою кадрів, здійснював і проводить нині глибокі наукові дослідження в галузі навчання і виховання глухих і слабочуючих, бере участь у міжнародних проектах із вирішення актуальних проблем навчання, виховання, соціалізації осіб з розладами слуху.

Існуюча дидактична система навчання та виховання глухих і слабочуючих має наукові обґрунтування, теоретичні розробки та практична апробація яких є підсумком тривалих, цілеспрямованих психолого-педагогічних досліджень науковців і педагогічних колективів спеціальних шкіл, в яких проводилася експериментальна робота, апробувалися та впроваджувалися результати наукових пошуків. Нині мережа спеціальних закладів для дітей із порушеннями слуху складається з 32 шкіл для глухих, 26 для дітей зі зниженим слухом, 30 дитячих садків. Безперечним здобутком цієї системи нявчання і виховання дітей із розладами слуху є те, що вони мають змогу одержати повну загальну середню освіту та набути певних професійних навичок. Окремі школи таким чином організовують професійну підготовку, що випускники опановують певну спеціальність і можуть успішно реалізувати в соціумі. Нині в Україні у середніх і вищих навчальних закладах і функціонує понад 20 груп для осіб із порушеннями слуху, де студенти продовжують освіту, удосконалюючи свій фах.

З урахуванням вагомих здобутків сурдопедагогічної теорії та практики лабораторією сурдопедагогіки (що у структурі Інституту спеціальної педагогіки АПН України) вирішуються актуальні проблеми спеціальної педагогіки сьогодення. Йдеться насамперед про нові вимоги до організації процесу навчання дітей із розладами слуху, перехід загальноосвітньої школи на 12-річний термін навчання і перегляд такого для шкіл глухих і слабочуючих; впровадження 12-бальної системи оцінювання, і, відповідно, розробку критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів спеціальних шкіл; про розробку Державних стандартів змісту освіти; підготовку нових програм і підручників. Нині для науковців у галузі сурдопедагогіки залишаються актуальними проблеми підвищення якості навчання та освітнього рівня глухих, удосконалення системи спеціальної освіти; диференційованого навчання різних категорій дітей із вадами слуху; місця і ролі мови жестів у процесі навчання; професійної та вищої освіти осіб з вадами слуху; розширення профілів профпідготовки; комплексної реабілітації; забезпечення максимального рівня розвитку осіб з вадами слуху; навчання і виховання глухих і слабочуючих, які мають складні вади; узагальнення здобутків попередніх років та багато іншого.