7. Поняття термінологічного поля

термінологічне поле юридичного терміну пов’язується з терміносистемою через термінологічні групи. У термінологічному полі виокремлюють терміни-ядра, терміни центру та терміни периферії залежно від їх ролі у термінологічному полі. Наприклад, в терміносистемі цивільного права термінами ядрами можна вважати такі терміни як «зобовʼязання», «право власності», «цивільні договори», а також інші терміни, які використовуються для позначень інститутів цивільного права як галузі права. Ті терміни, які використано для позначення юридичних понять у межах цього інституту, вважаються термінами центру. Наприклад, у договірному праві такі терміни як договір купівлі-продажу, договір поставки, договір найму тощо, а також терміни, які позначають сторін договору чи їх істотні умови, будуть термінами центру, а терміни, які пояснюють їх, а також загальновживані слова, номенклатури чи абревіатури будуть вважатися термінами периферії. Слід зважати, що відмежувати терміни-ядра від термінів периферії можна лише обумовивши, про яку термінологічну систему і про яке термінологічне поле йдеться

8. Поняття тексту.

Специфікою професійної юридичної діяльності є значний обсяг роботи з текстом.

Текст з точки зору мови – це письмова система знаків, які становлять лінійну послідовність висловлювань, обʼєднаних у тематичну та структурну цілісність

Ознаки тексту:

звʼязаність, цілісність, членованість, інформативність, завершеність

Загальні мовні вимоги до юридичних текстів:

1) уникнення викладу від 1 особи (я зробив − було зроблено);

2) вживання сталих словосполучень, які дозволяють наголосити на чомусь важливому та пояснити, виділити щось:

3) структурування тексту на частини за допомогою сполучників, які створюють послідовність думок та поєднують твердження

4) використання слів, зазвичай прислівників, для оцінки інформації

5) використання слів для того, аби робити узагальнення

7) використання слів для порівняння інформації

8) використання слів для посилання на нормативно-правові акти згідно з, відповідно до, а не за, згідно …

9) слід обмежити вживання ускладнених синтаксичних побудов речень з дієприкметниковими і дієприслівниковими зворотами, з різного роду репліками.

10) стислість викладу досягається шляхом заміни складних речень простими, а також за допомогою усунення дієприкметникових і дієприслівникових зворотів і вживання загальноприйнятих скорочень.

11) Слід звести до мінімуму використання складних речень із сурядним та підрядним зв’язком, натомість широко використовуються безсполучникові, прості поширені (кілька підметів при одному присудку, кілька присудків при одному підметі, кілька додатків при одному з головних членів речення тощо).

Існує багато визначень тексту.

Текст — це витвір мовленнєвого процесу, що відзначається завершеністю, об'єктивований у вигляді письмового документа, літературно опрацьований відповідно до типу документа, витвір, який складається із заголовка і ряду особливих одиниць (надфразових єдностей), об'єднаних різними типами лексичного, граматичного, логічного, стилістичного зв'язку, і має певну цілеспрямованість і прагматичну визначеність.

Текст — певна, з функціонально-смислового погляду упорядкована, група речень або їх аналогів, які являють собою, завдяки семантичним і функціональним взаємовідношенням елементів, завершену смислову єдність.

Найістотнішими текстовими ознаками є

цілісність;

зв'язність;

структурна організованість;

завершеність.

Текст — середній елемент схеми комунікації, яку можна уявити у вигляді триелементної структури: автор (адресант) → текст → читач (адресат). Як серединний (проміжний) елемент комунікативного акту текст виявляє свою специфіку у кодуванні і декодуванні. Щодо мовця (адресанта) текст є кодованою величиною, оскільки мовець кодує певну інформацію. Для сприйняття вміщеної у тексті інформації читач повинен її декодувати