1.Поняття та ознаки юридичного терміну.

юридичний термін – слово або словосполучення, що виражає поняття з правової сфери суспільного життя і має визначення в юридичній літературі (нормативно-правових актах, юридичних словниках, довідниках, енциклопедіях, наукових працях тощо) . Слід зазначити, що в більшості сучасних досліджень є два підходи до визначення терміна: структурно-субстанційний та функціональний.

Таким чином, термін являє собою слово, що характеризується не лише стильовою співвіднесеністю, а й певною замкненістю в системі лексики на означення понять якоїсь окресленої галузі знань .

Термін відрізняється від слова:

1) термін виражає спеціальне професійне, наукове, технічне поняття, а слово – загальне чи побутове поняття;

2) термін базується на чіткому визначенні поняття, на дефініції, слово – ні;

3) термін завжди є елементом терміносистеми, слово – ні;

4) у сфері термінології термін є стилістично нейтральним.

1. Термін повинен відповідати правилам і нормам певної мови.

2. Термін повинен бути системним (системність терміна відображає логічний зв’язок цього терміну з іншими термінами певної предметної сфери; сутність поняття системності в термінології найточніше, очевидно, відображає триаспектне її розуміння, а саме: системність плану змісту, тобто системність семантичного рівня лексики; ситемність плану вираження, тобто системність словесного наповнення; системність відповідності між планом змісту і планом вираження). В аспекті лексико-семантичної парадигматики системність виявляється на рівнях:

а) синонімії (дублетності) – негативне явище у термінології: тягар (обов’язок) доказування; провадження (ведення) справи;

б) антонімії: концентрація − деконцентрація, купівля – продаж, зовнішньодержавний − внутрішньодержавний, персона грата − персона нон грата, де-юре – де-факто;

в) гіперо-гіпонімії (видово-родові зв’язки): кодекс (гіперонім) – кодекс цивільний, адміністративний, цивільно-процесуальний, земельний, виправно-трудовий, кримінальний, кримінально-процесуальний (гіпонім); доказ – доказ речовий, документальний, непрямий, обвинувальний, викривальний; убивство − убивство на замовлення та ін.

Визначаючи системність як одну з основних ознак терміна, висловлюють застереження, що системні відношення термінів дійсні лише в межах термінології якоїсь галузі знань. З цього приводу серед лінгвістів поки що є певні розбіжності. Для правильного розуміння особливостей функціонування термінів має значення висунута А. Реформатським ідея так званого термінологічного поля, згідно з якою поле для терміна – це певна термінологія, за межами якої слово втрачає свою характеристику терміна. Тобто термін пов’язаний не з контекстом, а з термінологічним полем, яке і заміняє собою контекст. Саме за цим твердженням слід розглядати всі ознаки терміна .

3. Термінові притаманна властивість дефінітивності. Тобто, кожен термін зіставляється з чітким окремим визначенням, що орієнтує на відповідне поняття.

4. Термінові властива відносна незалежність від контексту.

5. Термін повинен бути точним. Термін повинен бути коротким, хоча дана вимога нерідко суперечить вимозі точності, тобто повноти терміна.

7. Термін повинен бути однозначним (тут слід зробити одне істотне уточнення: такої однозначності слід домагатися в межах однієї терміносфери, бо на рівні (кількох субмов полісемія термінів — явище досить поширене).

8. Термінології не притаманна синонімічність, яка заважає взаєморозумінню.

9. Терміни експресивно нейтральні, хоча тут правильніше казати не про експресивність терміна чи виразу, а скоріше про інтенсивність деяких семантичних складових. Причинами такої інтенсивності можуть бути намагання підкреслити елітарність уявлення того, хто говорить, або намагання сховати свої наміри (наприклад, «чорна діра», «чорний ящик», «чорний гумор», «сліпа долина» тощо).

10. Термін повинен бути милозвучним (тобто вимога евфонії), тому не слід заохочувати створення термінів, що походять з діалектизмів, жаргонізмів чи варваризмів.

11. Від терміна вимагається, щоб він служив ґрунтом для утворення деривативів, але лише у межах своєї системи.

Відмінність юридичного терміну від загальновживаного слова, професіоналізму та номенклатури.

Термін відрізняється від номенклатури:

1) терміни утворюють єдину систему, номенклатура – сукупність внутрішньо не пов’язаних елементів,

2) під номенклатурою, на відміну від термінології, варто розуміти сукупність абстрактних і умовних символів, єдине призначення яких − дати максимально зручні з практичного погляду засоби для позначення предметів, речей, без прямого відношення до потреб теоретичної думки, що оперує цими речами,

3) номенклатурні слова сполучені з поняттями, але вони практично незлічимі, більш номінативні, у той час як терміни пов'язані з поняттями науки, їх кількість обмежена для кожної науки і дефінітивні, тому що словесно відбивають систему понять визначеної науки.

Слід розмежовувати юридичний термін як цілком офіційну, узаконену назву правового поняття і професіоналізм — напівофіційне слово, сферою уживання якого є, як правило, усне побутово-професійне мовлення правників (у суддів: підпадати під статтю, дослід, адмінматеріали). Не є термінами також індивідуально-авторські неологізми, образні вислови, розмовні слова, терміноїди («терміноподібні»), напівтерміни (ще не сформувались і не набули чіткого терміно­логічного визначення), які використовують правники у своїх наукових і публіцистичних творах, усному мовленні (правова матерія, правове поле, юридичне логарифмування, оборудка, рихтувати закон, телефонний злочинець, «наркотичне» законодавство).

У мові законодавчих актів спостерігається і скорочений еквівалент складеного номенклатурного позначення — абревіатура: Організація Об'єднаних Націй (ООН), Кабінет Міністрів України (КМУ), промислово-фінансова група (ПФГ), автоматизовані системи (АС), інтегральна мікросхема (ІМС), кабельна лінія зв'язку (КЛЗ), синдром набутого імунодефіциту (СНІД) і т. п. Вживання поширених і високочастотних скорочень у нормативно-правових текстах пояснюється прагненням прискорити обмін інформацією, економити мовні ресурси та матеріально-технічні витрати (друк, папір), інтенсифікувати комунікативний процес. При цьому слід обов'язково дотримуватися правила: введенню абревіатури в текст має передувати повна назва.

Відтак, юридичний термін — слово або словосполучення, що виражає поняття з правової сфери суспільного життя і має визначення (дефініцію) у юридичній літературі (законодавчих актах, юридичних словниках, науково-правових працях).

Юридичний термін співвідноситься з правовим поняттям як першоелементом правового знання і слугує його знаковою (мовною) моделлю, репрезентованою у звуковій і літерній формах. Поняття, його внутрішній зміст, обсяг і структура є логіко-смисловою основою для побудови термінологічного значення у формі дефініції, яка узагальнює найістотніші ознаки і взаємозв'язки правового явища. Поняттєва сутність зумовлює місце і статус юридичного терміна в терміносистемі, його категорійні та класифікаційні ознаки. Нерозривний зв'язок юридичних понять і відповідних їм термінів виявляється в тім, що упорядкування правової термінології неможливо без досить глибокої наукової розробки юридичних понять, їхнього логічного аналізу і точного визначення. Якщо юридичні поняття визначені недостатньо ясно, про точну, зроблену термінологію не може бути і мови. Як відзначав академік В. Виноградов, усякі "спроби упорядкування термінів без попереднього аналізу понять, що ними виражаються, залишаються безрезультатними" .

За наявності визначення у нормативно-правових актах термін вважається кодифікованим. Він є нормою, еталоном для використання у всіх подальших законодавчих і підзаконних актах, діловій документації та сфері усної правової комунікації.

Термін, який створюється і функціонує у правовій науці, може не фіксуватися в законах, а мати власне науковий характер (правотворення, держава, право). У науковій літературі, яка віддзеркалює процес формування правового знання, такий юридичний термін може мати декілька наукових дефініцій, які презентують різні наукові підходи і школи, різні аспекти вивчення одного й того самого правового поняття.

Юридичний термін є одиницею термінологічної системи права, через яку входить до загального термінологічного фонду національної мови. Належність до літературної частини словника зобов'язує його відповідати правилам і нормам певної мови.

Юридичний термін буває і багатозначним, хоча одним з вимог до терміна є саме його однозначність, адже законодавець повинний дати юридичному термінові одне-єдине визначення, включаючи в нього всі істотні з його погляду ознаки, тобто такі, котрі носять регулюючий характер, мають правове значення. Наявність у терміна декількох різних законодавчих дефініцій веде до нечіткості, розпливчастості правового регулювання, породжує непорозуміння і помилки, як правило, з боку тих, на кого поширюється дія законодавчого акта. Однак визначення правового поняття в законі дуже важливо і з нормативної сторони. Орган або особа, що застосовують або виконують правове розпорядження, не можуть трактувати дане законодавцем поняття інакше, чим це сформульовано в нормативному акті. Нормативні дефініції - норми особливого роду, що включаються органічно в механізм правового регулювання, що визначають його загальні основи, організаційні передумови .

За відсутності кодифікованого терміна (закріпленого й усталеного в законодавстві) виникає проблема вибору термінологічної одиниці з низки синонімічних, дублетних або варіативних найменувань, що конкурують між собою в юридичному мовленні, або проблема створення (пошуку) нового терміна та введення його в законодавчий словник.

Алгоритм дій законопроектувальника для вирішення термінологічних проблем, пов'язаних із вибором терміна такий: для відбору оптимальної термінологічної одиниці серед конкуруючих та кодифікації її в законодавчому акті слід ретельно зважити на різні (семантичні, етимологічні, словотвірні, граматичні та стилістично-функціональні) параметри, зупинивши свій вибір на тому варіанті терміна, який має найбільше переваг та потенційних можливостей.

Види юридичних термінів

Термінологічний склад мови – це складне утворення, структура якої містить підсистеми, що виділяються за різними критеріями:

Термін може бути утвореним на основі рідної мови або запозиченим як із нейтрального термінологічного банку (міжнародні греко-латинські терміноелементи), так і із іншої мови, він повинен відображати ознаки даного поняття; значення терміну для спеціаліста рівняється значенню поняття.

Розкриваючи зміст будь-якого поняття будь-якої галузі, створюють класифікацію, яка визначає місце цього поняття й усіх інших понять, пов’язаних з ним. Класифікація термінів − це їх розподіл за узагальненими ознаками спорідненості та відмінності. Умовно (оскільки відсутні виразні, науково обґрунтовані принципи і критерії логічної специфікації термінів, зокрема юридичних, з урахуванням їх практичного значення в тій чи іншій галузі. Терміни класифікують за такими критеріями:

1) за походженням:

- терміни, створені засобами власної (української) мови: вирок, дізнавач, викривальний доказ, суддя, слідчий розшук, притягнення;

- запозичені (іншомовного походження) (наприклад, муніципальний, апеляція, криміналістика, ордер на арешт, оперативний орган, експертиза);

- “зконструйовані” з власних і запозичених складників (наприклад, безапеляційний вирок, презумпція вини, кваліфікований злочин, ордер на обшук).

Юридична термінологія за походженням може бути питомою національною (відповідач, держава, закон, заповіт, злочин, суд, уряд) або запозиченою, наприклад, абандон (фр.), авізо (італ.), бойкот (англ.), вексель (нім.), евтаназія (грец.), омбудсмен (швед.), юриспруденція (латин.). На основі поєднання національних та запозичених термінів і терміноелементів утворено значну кількість юридичних термінів (експертний висновок, імунітет свідка, кримінально-виконавче право). Особливий вид запозичень – інтернаціональні терміни латинського і грецького походження (адвокат, алібі, інавгурація, конституція, політика, юстиція). Власне й саме слово “термінологія” складається з латинського елементу terminus – межа та грецького logos – вчення .

Найпоширеніші терміни та усталені словосполучення вживаються без перекладу і передаються за допомогою транслітерації: де-факто, де-юре, персона нон грата. При цьому інтернаціоналізми слід відрізняти від екзотизмів, які означають специфічні явища правового побуту, звичаїв, державного устрою, законодавчих актів окремих країн: альтинг (ісл.), кнесет (ізр.), кортеси (ісп.), судебник (рос.), хурал (монг.), шейх (араб.).

2) за значенням:

- терміни, що позначають абстрактні поняття (наприклад, ліквідність – здатність своєчасно виплачувати боргові зобов’язання; регрес – право особи, яка виконувала зобов’язання ін. особи, пред’являти до неї зворотну вимогу про повернення витрат);

- терміни, що позначають конкретні поняття про особи, предмети, речовини тощо (наприклад, адвокат- особа, яка надає юридичну допомогу населенню, установам, підприємствам і організаціям порадами, складанням різних юридичних документів і головним чином захистом їїхніх інтересів у судовому засіданні; преамбула -вступна частина законодавчого акта, міжнародного договору, декларації тощо, в якій викладено обставини, що є підставою для видання або укладання цього документа).

3) за галуззю використання:

- загальнонаукові (загальновживані) – це найменування предметів, якостей, ознак,дій, які набули значного поширення і однаково використовуються в побутовій мові, художній літературі, ділових паперах, законодавстві тощо. Ці терміни не завжди зручні, часто багатозначні, тому використання їх доцільне у контекстах, які забезпечують зрозумілість і чіткість конкретного значення. Наприклад: документ – 1) діловий папір, що підтверджує будь-який факт або право на щось; складений відповідно до вимог закону акт, що посвідчує факти, які мають юридичне значення (диплом про освіту, заповіт); 2) офіційне посвідчення особи (паспорт); 3) Історичні письмові джерела (грамоти); 4) матеріальний об’єкт, у якому міститься та чи інша інформація, призначена для передачі у часі й просторі (фотоплівка, наказ).

- міжгалузеві – терміни, що мають невелику продуктивність і вільно використовуються в різних галузях наукових знань (лінгво-юридичні: термін, дефініція, поняття).

- вузькоспеціальні (спеціальні) – позначають поняття, які відображають специфіку певної галузі науки: юридичні спеціальні терміни, відповідно, позначають поняття, що відображають специфіку державно-правових явищ: позов, правовідносини, юридична особа, речовий доказ, дізнання.

Л.Тименко виділяє ще й напівтерміни – тобто загальновживані слова, які у конкретних текстах набувають нового термінологічного значення, яке розвивається рівнобіжно до повсякденного, звужуючи останнє до рівня терміна . А.Корж, не номінуючи такі слова, все ж описує їх окремо і наголошує, що їх перевага порівняно із загальновживаними полягає в тому, що вони набувають більш точного, спеціального значення і тонше визначають потрібне поняття, напр.: пом’якшити – зробити покарання менш суворим; стаття – певна частина тексту в юридичному документі; організатор – ініціатор злочину, погашення – припинення терміну судимості; епізод – частина злочинних дій тощо.

4) за структурою:

- прості (однослівні): розшук, покарання, звільнення, прокурор;

- складні (композити): співвідповідач, співучасть, правопорушення;

- складені або багатокомпонентні (словосполучення): мотивування судового вироку, судово-медична експертиза, таємниця судової наради, теорія доказів — за підрахунками науковців, такі терміни складають 70 % від загальної кількості, зокрема, структурним ядром сучасної юридичної термінології є двокомпонентні терміни, утворені за моделлю “прикметник + іменник”: кримінальний позов, неповнолітній злочинець.

Терміни-словосполучення творяться за відповідними продуктивними моделями, які можна класифікувати за морфологічним типом головного слова:

субстантивні словосполучення (судове слідство, тяжкий злочин, криміналістична експертиза);

дієслівні словосполучення (віддавати під суд, порушувати судову справу).

Багатокомпонентні терміни поділяються на прості (права людини, оголошення померлим) і складні (правове регулювання ринку цінних паперів, матеріальна відповідальність членів колективного сільськогосподарського підприємства).

Складні терміни поділяються на двокомпонентні, трикомпонентні та багатокомпонентні:

- двокомпонентні:

а). «прикметник -+- іменник у називному відмінку однини»:

наприклад: юридична практика, кримінальне судочинство, авторське право, фізична особа. умисне вбивство, цивільний позивач, правова допомога тощо.

б). «прикметник + іменник у називному відмінку множини»:

наприклад: кримінальні діяння, речові докази, правоохоронні органи, загальні суди тощо.

в). «іменник у називному відмінку + іменник у родовому відмінку без прийменника»:

наприклад: орган дізнання, місце події, вчинення злочину, суб’єкт правовідносин, вирок суду тощо.

г). «іменник у називному відмінку + іменниково-прийменникова конструкція»:

наприклад: тримання під вартою, передача під нагляд, готування до вбивства, доведення до самогубства тощо.

- трикомпонентні синтаксичні типи:

а). «прикметник + прикметник + іменник»:

наприклад: організоване злочинне формування, міжнародна судова процедура, підзаконні нормативно-правові акти, загальний трудовий стаж, тяжке тілесне ушкодження тощо.

б). «іменник у називному відмінку + прикметник + іменник у родовому відмінку»:

наприклад: суд присяжних засідателів, право приватної власності, притягнення до кримінальної відповідальності, вік кримінальної відповідальності, порушення кримінальної справи, застосування вогнепальної зброї тощо.

в). «прикметник -+- іменник у називному відмінку + іменник у родовому відмінку»:

наприклад: спільна власність подружжя, фактичний рецидив злочинів, судовий захист права; суб’єктивна сторона злочину, зворотна дія закону, закінчений замах на злочин тощо.

г). «іменник у називному відмінку + іменник у родовому відмінку + іменник у родовому відмінку»:

наприклад: огляд місця події, право власності громадян, оскарження рішення суду, заподіяння шкоди здоров’ю, закінчення строку давності, відстрочка виконання вироку тощо.

д). «іменник у називному відмінку + іменник у знахідному відмінку + іменник у родовому відмінку»:

наприклад: право на відшкодування витрат, право на свободу слова, пенсія за вислугу років тощо.

е). «прислівник -+- прикметник + іменник у називному відмінку»:

Приклади: особливо небезпечний рецидивіст, суспільно небезпечне діяння, особливо небезпечний злочин тощо.

Полікомпонентні терміни можуть включати чотири, п'ять, шість і більше одиниць, наприклад добровільна відмова від вчинення замаху на злочин; спроба застосування вогнепальної зброї; слідчий в особливо важливих справах; умисне вбивство при обтяжуючих обставинах; умисне вбивство з хуліганських мотивів; небезпечні для життя тілесні ушкодження.

Серед багатокомпонентних юридичних термінів особливе місце посідають синтаксичні моделі предикативного типу: норми права, що надають повноваження; норми права, що зобов'язують; злочин, скоєний через необережність; злочин, скоєний умисне; громадяни, що мають обмежену дієздатність; умисне убивство жінки, яка завідомо для винного була в стані вагітності; умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю; умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання.

Терміни об'єднуються в термінологічні системи, які виражають поняття однієї галузі. У кожній термінологічній системі утворюються певні групи, для яких загальним є їх належність до класу предметів або до класу процесів, властивостей і т.д.

Найважливішою ознакою терміну-словосполучення є його відтворюваність у професійній сфері вживання для вираження конкретного спеціального поняття. Складений термін буде стійким лише для певної системи зрозуміти. За межами конкретної термінологічної системи таке словосполучення не буде стійким і не сприйматиметься як зв'язана мовна одиниця. Отже, за кожним складеним терміном (терміном-словосполученням) стоїть стійка, стандартно відтворювана структура складного (розчленованого) професійного поняття. Термінологія для терміна є полем, яке дає йому точність і однозначність, і за межами якого слово втрачає ознаки терміна.

Особливістю синтаксичної структури складеного терміна є ті, що за зв'язаністю елементів їх можна вважати вільними (бо його компоненти зберігають своє пряме значення) і одночасно - закритими (бо при довільному включенні до їх складу інших слів, вони втрачають свою термінологічність) . Порівняймо: слідча таємниця й важлива слідча таємниця, судова експертиза і ретельна судова експертиза.

Основна кількість термінів утворилась за рахунок загальновживаних слів, взаємного проникнення із різних галузей техніки, запозичень із міжнародної лексики за словотвірними моделями, які характерні для сучасної англійської мови.

5. За позамовними зв’язками лексичних одиниць (тематичні групи термінів). Класифікація дуже широка й визначається критерієм, актуальним для дослідника.

6. За семантикою:

однозначні: податок на додану вартість, договір факторингу;

багатозначні: право, держава;

7. За власне лінгвістичними показниками (характером смислових відношень між лексичними одиницями):

Родо-видові відношення (юрист – адвокат).

Синонімічні (правознавство – юриспруденція, кримінальний – карний).

Антонімічні (обвинувачення – захист, законно – незаконно).

8. Генетична класифікація термінів визначає особливості утворення термінів. Конкретні термінологічні системи поповнюються за рахунок різних мовних засобів.

а). Основа багатьох термінологій – слова літературної мови (закон, злочин, держава, право).

б). Діалектні слова, наприклад: цеп.

в). Терміни, запозичені з інших мов разом з реаліями і поняттями, що вони позначають, наприклад: юнкер, гауптвахта, штурм, батальйон, лафет — військова термінологія, запозичення з німецької і французької мов; адвокат, акт, інавгурація, конституція, політика, юстиція — юридична термінологія, латинські та грецькі запозичення.

г). Деякі терміни з’являються 1) у результаті калькування — перекладу відповідних іншомовних термінів: народовладдя – демократія, міжнародний − інтернаціональний), 2) шляхом транслітерації (побуквений спосіб відтворення слів, написаних за допомогою однієї алфавітної системи, засобами іншої алфавітної системи): аудит (англ. audit), депозит (англ. deposit), 3) шляхом трансфонування (відтворення звучання слова): менеджмент (англ. management), леверидж (англ. leverage).

д). Нові терміни створюються штучно на базі слів рідної мови або запозичень шляхом додавання до твірної основи тих або інших афіксів (морфологічний словотвір), наприклад: векселедавець, кримінально-виконавче право, латентна злочинність.

Енциклопедичний юридичний словник у словниковій статті «Юридична техніка» зупиняється і на понятті юридичного терміна як елемента юридичної техніки і визначає юридичні терміни в такий спосіб «словесні позначення державно-правових понять, за допомогою яких виражається і закріплюється зміст нормативно-правових розпоряджень держави". Навряд чи можна погодитися з тим, що це визначення саме по собі точно, тому що немає сумніву, що поняття споживач або доброволець є правовими, але навряд чи їхній можна назвати державними.

Відповідно до положень Енциклопедичного юридичного словника власне юридичні терміни поділяються на три різновиди по ознаці «зрозумілості» тієї або іншої частини населення:

1. загальнозначущі терміни характеризуються тим, що вони вживаються в повсякденному змісті і зрозумілі усім, до цієї групи термінів відносяться, наприклад: біженець, свідок, працівник.

2. спеціальні юридичні терміни володіють особливим правовим змістом, (і зрозумілі далеко не всім, а лише фахівцям у сфері права), наприклад: необхідна оборона, задоволення позову.

3. спеціально-технічні терміни відбивають область спеціальних знань - техніки, економіки, медицини і т.д.: недоброякісна продукція, правила техніки безпеки .