31. ЗБ в умовах іонізуючого випромінювання. Види іонізуючого випромінювання та їх

характеристика

Робота з радіоактивними речовинами та джерелами іонізуючих випромінювань несуть потенційну загрозу здоров’ю та життю людей.

Види іонізуючих випромінювань, їх фізична природа та особливості розповсюдження. До іонізуючих належать: корпускулярні (α,β ,нейтронні) та електромагнітні (гамма-, рентгенівське) випромінювання, яке здатне при взаємодії з речовинами утворювати в ній заряджені атоми і молекули-іони.

Альфа-випромінювання являє собою потік ядер, що випускає речовина при радіоактивному розпаді ядер або при ядерній реакції. Їх енергія не перевищує декількох МеВ.

Характерно: відносно велика маса, швидко гублять енергію. Пробіг у повітрі 2-9 см, низька проникна здатність, висока питома іонізація (уповітрі на 1см шляху декілька десятків тисяч пар іонів).

Бета-випромінювання – потік електронів або позитронів, що виникають при радіоактивному розпаді. Енергія-декілька МеВ. Максимальний пробіг 1800 см. Іонізуюча здатність – на 1 см шляху декілька десятків пар іонів.

Нейтрони – потік, що утворює нейтронне випромінювання, перетворюють свою енергію в пружних та не пружних взаємодіях з ядрамиатомів:

- при непружній взаємодії виникає вторинне випромінювання, яке може складатись як із заряджених частинок, так і із гамма-коштів (гамма-випромінювання)

- при пружній взаємодії можлива звичайна іонізація речовини.

Проникаюча здатність залежить від енергії та складу атомівречовини.

Гамма -випромінювання – електромагнітне (фотонне випромінювання), що виникає при ядерних перетвореннях або взаємодії частинок. Велика проникна здатність, низька іонізуюча дія. Енергія – 0,01- 3 МеВ (мегаелектронвольт).

Рентгенівське випромінювання виникає у середовищі, що оточує бета-випромінювання, в рентгенівський трубках, у прискорювачах електронів тощо і являє сукупність тормозного та характеристичного випромінювання, енергія фотонів не більше 1 МеВ.

Гальмівне випромінювання – це фотонне випромінювання з неперервним спектром, що випускається при зміні кінематичної енергії заряджених частинок.

Характеристичне випромінювання – це фотонне випромінювання із дискретним спектром, що випускається при зміні енергетичного стану атома. Мала іонізуюча здатність, велика глибина проникності.

32. Що таке радіоактивність та дози радіоактивного випромінювання

Активність (А) радіоактивного розпаду – число спонтанних ядер перетворень dN у цій речовині за малий проміжок часу dt, ділене на цей проміжок. А= dN / dt.

Одиницею виміру активності є бекерель (Бк). 1 Бк рівний одному ядерному перетворенню в секунду. Кюрі (Кu) – спеціальна одиниця активності.

Для характеристики джерел випромінювання по ефекту іонізації використовують так звану експозиційну дозу рентгенівського та гамма-випромінювання.

Експозиційна доза Х-повний заряд dQ іонів одного знаку, що виникли у повітрі у даній точці простору при повному гальмуванні всіх вторинних електронів, які були утворені фотонами в малому об’ємі повітря, діленій на масу повітря dm у цьому об’ємі:

X=dQ/dm . (Кл/кг).

Рентген – позасистемна одиниця експозиційної дози (Р). Один рентген – це експозиційна доза рентгенівського або гамма-випромінювання, при якій зв’язана корпускулятивна емісія в 1см3 сухого атмосферного повітря виробляє іони, що несуть заряд в СГСЕ електрики кожного знаку.

Потужність експозиційної дози W- приріст експозиційної дози dx за малий проміжок часу dt, поділений на цей проміжок часу: Wе=dx/dt (Р/с).

Поглинута доза Д - середня енергія dE, передана випромінюванням речовині в деякому елементарному об’ємі, поділена на масу речовини в цьому об’ємі: Д=dE/dm, (Гр).

Гамма-еквівалент – умовна маса точкового джерела, що створює на деякій віддалі таку ж потужність експозиційної дози, що і дане джерело.

У зв’язку з тим, що однакова доза різних видів випромінювання викликає у живому організмі різну біологічну дію, введено поняття еквівалентної дози.

Еквівалентна доза Н – величина, що введена для оцінки радіаційної небезпеки хронічного опромінення випромінюванням довільного складу і визначається як добуток поглинутої дози Д на середній коефіцієнт якості випромінювання Q у даній точці тканини: H=Д·Q . Безрозмірний коефіцієнт якості опромінення Q визначає залежність

несприятливих біологічних наслідків опромінення людини в малих дозах від повної лінійної передачі енергії випромінювання.

Зіверт – одиниця еквівалентної дози (Зв).

Бер – поглинута доза будь-якого виду випромінювання, яка викликаєоднаковий біологічний ефект з дозою в 1 рад рентгенівськоговипромінювання.

33. Біологічний вплив іонізуючого випромінювання

Вплив іонізуючого випромінювання може проявлятися в гострій або хронічній формі променевої хвороби. Розрізняють опромінення зовнішнє і внутрішнє.

Зовнішнє опромінення відбувається джерелами, які є поза організмом (робота на рентгенівських апаратах). Найбільш небезпечне α,β -, рентгенівське, нейтронне опромінення. При роботі з радіоактивними речовинами ураження може бути хронічним та гострим.

Хронічне проявляється не зразу після початку роботи, а через деякий час: сухість шкіри, незначні тріщинки на ній, виразки, ламкість нігтів, випадання волосся.

Гостре – опіки кисті рук, набряки, пухирі, омертвіння тканини, язви, призводить до ракових захворювань.

Внутрішнє опромінення відбувається при потраплянні радіоактивної величини всередину організму при вдиханні повітря забрудненого радіоактивними елементами через органи травлення (їжа, пиття, куріння) і через шкіру. Організм людини піддається постійному опроміненню до того часу, доки радіоактивна речовина не розпадеться або не буде виведена з організму в результаті фізіологічного обміну. Це опромінення дуже

небезпечне. Людина постійно зазнає опромінення природним фоном опромінення, що складається із космічного опромінення та випромінювання природного розподілу радіоактивних речовин.

Природній фон зовнішнього випромінювання створює потужність еквівалентної дози 0,36-1,8 мЗв/рік, що відповідає потужності експозиційної дози 40-2000 мР/рік. Крім природного опромінення людина опромінюється і іншими джерелами при виконанні рентгенівських знімків: черепа 0,8-6 Р, хребта 1,6-14,7 Р, шлунково-кишкового тракту 12-82 Р, зубів – 3-5 Р. Одноразові опромінення в дозах:

25-50 Бер призводить до незначних швидкоминучих змін у крові;

80-120 Бер – початкові ознаки променевої хвороби;

270-300 Бер – гостра променева хвороба (50 % зі смертельними наслідками);

550-700 Бер – смертельний наслідок.

34. Нормування іонізуючого випромінювання

В даний час гранично допустимі рівні іонізуючого опромінювання визначаються «Нормами радіаційної безпеки України» НРБУ-97 і «Основними правилами роботи з радіоактивними речовинами і іншими джерелами іонізуючого опромінення» ОСП-72/80. Згідно з нормами встановлено такі категорії осіб, що опромінюються:

– А – персонал, який постійно чи тимчасово працює безпосередньо з джерелами іонізуючого випромінювання;

– Б – обмежена частина населення (що не працюють з джерелами опромінення, але за умови проживання піддаються дії опромінення);

– В – інше населення країни.

В порядку зниження радіоактивності встановлені 3 групи критичних органів:

І - все тіло, кістковий мозок

ІІ - м’язи, щитовидна залоза, жирові тканини, печінка, нирки, селезінка, шлунково-кишковий тракт, легені, кристалик ока.

ІІІ - шкірний покрив, кісткова тканина, кістки, передпліччя, стопи.

Для категорії А встановлена гранично допустима доза (ГДД) за рік. Для категорії Б визначаються гранична доза (ГД).

Таблиця: Гранично допустима доза та гранична доза за рік.

Дозові границі, Бер/рік Група критичних органів

І ІІ ІІІ

ГДД для категорії А 5 15 30

ГД для категорії Б 0,5 1,5 3

ГДД – найбільше значення індивідуальної дози за рік, яке при рівномірній дії протягом 50 років не викликає в стані здоров’я персоналу несприятливих змін, що виявляються сучасними методами. Граничну дозу на рік встановлюють для обмеженої частини населення ГД нижча ГДД для запобігання необґрунтованого опромінення цього контингенту людей.

ГД контролюється за усередненою для критичної групи дозою зовнішнього випромінювання, та рівнем радіоактивних викидів і радіоактивного забруднення об’єктів зовнішнього середовища.

35. Загальні вимоги до захисту від іонізуючого випромінювання при проведенні

польових робіт

Існують закриті і відкриті джерела радіації. Закритими називаються будь-які джерела іонізуючого випромінювання, устрій яких виключає проникнення радіоактивних речовин у навколишнє середовище при передбачених умовах їх експлуатації і зносу. Це – гамма-установки різноманітного призначення: нейтронні, бета- і гамма-випромінювачі, рентгенівські апарати і прискорювачі заряджених частинок. При роботі з закритими джерелами іонізуючого випромінювання персонал може зазнавати тільки зовнішнього опромінення. Захисні заходи, основані на знанні законів поширення іонізуючих випромінювань і характеру їхньої взаємодії з

речовиною. Головні з них такі:

- доза зовнішнього опромінення пропорційна інтенсивності випромінювання і часу впливу;

- інтенсивність випромінювання може бути зменшена за допомогою екранів.

З цих закономірностей випливають основні принципи забезпечення радіаційноїбезпеки:

– зменшення потужності джерел до мінімальних розмірів («захист кількістю»);

– скорочення часу роботи з джерелом («захист часом»);

– збільшення відстані від джерел до людей («захист відстанню»);

– екранування джерел випромінювання матеріалами, що поглинають іонізуюче випромінювання («захист екраном»).

Відкритими називаються такі джерела іонізуючого випромінювання, при використанні яких можливе потрапляння радіоактивних речовин у навколишнє середовище.

При цьому, може відбуватися не тільки зовнішнє, а й додаткове внутрішнє опромінення персоналу. Основні принципи захисту:

- використання принципів захисту, що застосовується при роботі з джерелами випромінювання у закритому вигляді;

- герметизація виробничого устаткування з метою ізоляції процесів, що можуть стати джерелами надходження радіоактивних речовин у зовнішнє середовище;

- застосування санітарно-технічних засобів і устаткування, використання спеціальних захисних матеріалів;

- використання засобів індивідуального захисту і санітарної обробки персоналу;

- дотримання правил особистої гігієни;

- очищення від радіоактивних забруднень поверхонь будівельних конструкцій, апаратури і засобів індивідуального захисту.

Рентгенорадіологічні процедури належать до найбільш ефективних методів діагностики захворювань людини. У даний час з метою зниження індивідуальних і колективних доз опромінення населення шляхом діагностики застосовують організаційні і технічні заходи:

- як виняток необґрунтовані (тобто без доведень) дослідження;

- зміна структури досліджень на користь тих, що дають менше дозове навантаження;

- впровадження нової апаратури, оснащеної сучасною електронною технікою посиленого візуального зображення;

- застосування екранів для захисту ділянок тіла, що підлягають дослідженню тощо.

Ці заходи, проте, не вичерпують проблеми забезпечення максимальної безпеки пацієнтів і оптимального використання цих діагностичних методів. Система забезпечення радіаційної безпеки пацієнтів може бути повною й ефективною, якщо вона буде доповнена гігієнічними регламентами припустимих доз опромінення.

36. Джерела і характеристика електричного поля в районі проведення інженерно-

геодезичних робіт

Джерелами випромінювання електромагнітної енергії є різні установки, починаючи від потужних телевізорів, радіомовних, високочастотних трансформаторів до вимірюваних контрольних і лабораторних приладів різного призначення. Крім цього, існують природні джерела: магнітне поле землі, випромінювання галактик, атмосферна електрика. Загалом джерелами електромагнітної енергії можуть бути будь-які елементи, які увімкнені у високочастотну мережу. Діапазон випромінюваної електромагнітної енергії радіочастот від 3 Гц до 3·10 ГГц. Електромагнітне поле характеризується довжиною хвилі, частотою та енергією, яка носить назву – густина потоку енергії.

Змінне електромагнітне поле є сукупністю двох взаємозв’язаних змінних полів – електричного та магнітного, які характеризуються відповідно векторами напруженості Е (В/м) та Н (А/м). Фази коливань векторів Е та Н відбуваються у взаємноперпендилярних площинах. Електромагнітне поле несе енергію і її густина

і= ЕН, Вт/м2, що показує, яка кількість енергії перетікає за 1 с через площу 1 м2, розміщену перпендикулярно руху хвилі.

37. Вплив електромагнітного поля на організм людини.

Залежить: від напруженостей електричного та магнітного полів, потоку енергії, частоти коливань, розміру поверхні тіла, що опромінюється та індивідуальних особливостей організму. Електромагнітне поле діє таким чином: в електричному полі атоми та молекули, з яких складається тіло людини, поляризуються. Полярні молекули, наприклад, води, орієнтуються в напрямку розповсюдження електромагнітного поля; в електролітах, якими є різні складові тканин, крові і т.п. після зовнішнього поля з’являються іонні струми. Змінне електричне поле викликає нагрів тканин тіла людини як завдяки змінній поляризації діелектрика (сухожилля, хрящі), так і завдяки появи струмів провідності. Тепловий ефект є наслідком поглинання енергії електромагнітного поля. Чим більша напруженість поля і час дії, тим сильніше проявляються вказані ефекти. Тобто появляється надлишкова теплота, яка відводиться шляхом терморегуляції до певної межі І=10 мкВт/см2, що називається тепловим порогом. Починаючи з цієї величини організм не справляється з відводом теплоти і температура тіла підвищується, що приносить шкоду здоров’ю. Найбільш інтенсивно електромагнітні поля діють на органи з великим вмістом води. Перегрів дуже шкідливий для тканин з

слаборозвинутою судинною системою або з недостатнім кровообігом (очі, мозок, нирки, шлунок), порушують функції серцево-судинної системи, обмін речовин.

38. Нормування рівнів електромагнітного поля

В діапазоні частот 60 кГц – 300 МГц нормуються параметри напруженості Е та Н електромагнітного поля. В діапазоні частот 300 МГц-300 ГГц нормується густина потоку енергії (ГПЕ, Вт/м2).

Гранично-допустима напруженість електромагнітного поля протягом робочого дня не повинна перевищувати:

за електричною складовою:

f, МГц 0,06-3 3,0-30 30-50 50-300

Е, В/м 50 20 10 5

за магнітною складовою:

f, МГц 0,06-1,5 30-50

Н, А/м 5 0,3

Напруженість постійних магнітних полів не повинна перевищувати 8 кА/м.

Таблиця. Гігієнічні норми дії на людину електричного поля промислової частоти (f=50Гц)

Напруга електричного поля, Час перебування людини велектричному полі за добу, хв.кВ/м

менше 5 без обмежень

5-10 не більше 180

10-25 не більше 90

15-20 не більше 10

20-25 не більше 5

Контроль напруженості електричного поля здійснюється приладом ПЗ-1 в усій зоні, де може бути людина в процесі виконання робіт.

39. Захист від електромагнітного поля при проведенні інженерно-геодезичних робіт

Найбільш ефективним є встановлення екранів. Екранують джерело випромінювання або робоче місце. Екрани розрізняють: відбиваючі та поглинаючі. Відбиваючі екрани – мідь, латунь, алюміній, сталь - захисна дія яких обумовлена тим, що екрануюче поле створює в екрані струми Фуко, що утворюють вторинне поле за амплітудою майже рівне, а за фазою протилежне екрануючому полю. Результуюче поле, що виникає при складанні полів, дуже швидко зменшується в екрані, проникаючи в нього на незначну величину. Екран заземлюється. Засоби захисту (екрани, кожухи) із радіопоглинаючих матеріалів виконують у вигляді тонких гумових килимків, гнучких або жорстких листів поролону, феромагнітних пластин. Залежно від технологічного процесу високочастотні установки можуть розміщувати в окремих приміщеннях. Для захисту від електричних полів промислової частоти необхідно збільшувати висоту підвісу фазних проводів ЛЕП, зменшувати віддаль між ними. У випадках, коли розглянуті методи захисту не дають ефекту, тоді використовують засоби індивідуального захисту (комбінезони, халати із

металізованої тканини - роль екрану, окуляри).

40. Поняття про лазерне випромінювання та його біологічний вплив

Принцип дії лазерів оснований на використанні вимушеного електромагнітного випромінювання, що виникає у результаті збудження квантової системи. Лазерне випромінювання генерують оптичні квантові генератори-лазери. Це – вузький світловий потік від 2 до 0,01нм і менший, сконцентрований в основному у видимому діапазоні хвиль, а також в інтегрованій та ультразвуковій.

Основними енергетичними параметрами лазерного випромінювання є:

- енергія випромінювання Е;

- енергія імпульсу Еі;

- потужність випромінювання Р;

- густина випромінювання We.

Біологічна дія виникає внаслідок поглинання організмом теплової енергії випромінювання, яке зумовлює виникання опіків шкіри. При роботі з оптичними квантовими генераторами (ОКГ) небезпечні не тільки пряме, але й відбите лазерне випромінювання. Крім опіків ЛВ (лазерне випромінювання) пошкоджує внутрішні органи. Пошкодження носять характер крововиливів, згортання крові. Способи захисту від лазерного випромінювання: колективні та індивідуальні.

41. Класифікація лазерного випромінювання за ступенем небезпеки

Основними нормативними документами, що регламентують умови безпечної роботи з лазерами, є «Санітарні норми і правила пристроїв в експлуатації лазерів» ГОСТ 12.1.040.83, ССТБ. Лазерна безпека. Загальні положення». Норми встановлюють гранично-допустимі рівні лазерного випромінювання, за які приймається енергетична експозиція опромінених тканин. Енергетична експозиція – це відношення енергії випромінювання, що падає на поверхню, до площі цієї поверхні. Одиницею вимірювання є Дж/см2. Нормується енергетична експозиція окремо для очей і шкіри.

Встановлено 4 класи лазерів:

І клас. Не являє небезпеку при опроміненні очей і шкіри.

ІІ клас. Представляє небезпеку при опроміненні очей прямим або дзеркально відбитим випромінюванням.

ІІІ клас. Представляє небезпеку при опроміненні очей прямим, дзеркально відбитим, а також дифузновідбитим випромінюванням на віддалі 10 см від дифузновідбиваючої поверхні або опроміненні шкіри прямим або дзеркально відбитим випромінюванням.

IV клас. Представляє небезпеку при опроміненні шкіри дифузно відбитим випромінюванням на віддалі 10 см від дифузновідбиваючої поверхні.

42. Захист від лазерного випромінювання при проведенні інженерно-геодезичних робіт

Колективні засоби захисту від лазерного випромінювання включають: використання телевізійних систем спостереження за ходом процесу, захисні екрани, огородження лазерно-небезпечної зони. Індивідуальний захист включає протилазерні окуляри, щитки, маски, технологічні халати (з бавовни, світло-зеленого або голубого кольору

рукавиці). На верхніх дверях кімнат, де є лазери ІІ, ІІІ, ІV класів, наносять знак лазерної безпеки (рівносторонній трикутник з округленими кутами жовтого кольору, повернутий вершиною угору з обвідкою чорного кольору шириною 0,05 сторони та символічним зображенням чорногокольору :

Рисунок 6.1 - Знак лазерної безпеки

Рекомендації з безпеки (лазерних візирів, теодолітів, нівелірів):

1. Уникнути несподіваного наведення лазерного променя на людей.

2. Не варто наводити лазерний промінь на дуже відбиваючі поверхні-дзеркало, скло, полірований метал.

3. Спеціалісти, що стежать за променем, зобов’язані вдягти спеціальні захисні окуляри.

4. Блок живлення лазера повинен бути заземлений (U=1500В).

5. У місцях роботи з лазерними приладами вивішують плакат «Небезпечно-лазер».

43. Поняття про крокову напругу та захист від неї

Крокова напруга - електрична напруга, що виникає між двома точками навколо струмопровідної лінії, яка торкається землі, на відстані одного кроку.

Чим ближче людина знаходиться до місця торкання, тим вищою є небезпека ураження при пересуванні в небезпечній зоні. На відстані 1 м від заземлювача зниження напруги становить 68%, на відстані 10 м — 92%. Практично на відстані 20 м і більше від місця торкання струмопровідної частини небезпечний вплив електричного струму на людину зводиться до нуля. Напруга, що уражає людину, залежить від ширини кроку: чим більше крок, тим небезпечніше. Навіть невелика напруга в 50-80 В викликає мимовільні судорожні скорочення м'язів ніг і, як наслідок, падіння людини на землю. Якщо людина падає убік місця дотику, тоді вражаюча напруга стає смертельною. У загрозливій ситуації при виході з небезпечної зони необхідно застосувати ходу «п'ята — носок» у сторону від місця падіння струмопровідної частини.

В разі виявлення замикання на землю в електроустановках від 6 до 35 кВ забороняється наближатися до місця стоку струму в землю на відстань меншу ніж 4 м – в закритих РУ та меншу ніж на 8м – у відкритих РУ та на ПЛ.

Не слід наближатися ближче ніж на 8 м:

• до обірваного проводу повітряних ліній 6-35кВт, що лежить в полі, на дорозі;

• до опори вказаних ПЛ, якщо на ізоляторі видно іскріння або із-під опори виходить пара, дим;

• до дерева, гілля якого торкається до проводу.

Коли ж трапилось так, що людина опинилась в зоні дії крокової напруги, то виходити з цієї зони потрібно спокійно, без паніки, ковзким кроком, мов на лижах, не відриваючи ступню від ступні.

Захист від дії крокової напруги здійснюється вирівнюванням потенціалів шляхом створення групових заземлювачів, контурів заземлення та використанням ізольованих засобів захисту (діелектричне взуття).

44. Поняття про атмосферну електрику та захист від неї

Атмосферна електрика – особливий вид електричних зарядів, що нагромаджуються і розподіляються на хмарах внаслідок аеродинамічних і термічних процесів в атмосфері.

Блискавка – електричний розряд в атмосфері між зарядженими хмарою і землею, між хмарами, що мають різнойменний заряд. Внаслідок розряду на землю по каналу блискавки протікає струм силою до 230-250 кА, створюючи температуру більш як 30 000°С. Такірозряди мають високу пожежну небезпеку. Питома вага пожеж, що виникають від ураження блискавками, складає біля 1%. Розрізняють первинні (прямий удар) і вторинні прояви блискавки.

Прямий удар блискавки – це безпосередня дія блискавки на будівлю,споруду, тварину, людину, дерево, щ о супроводжується електричним, тепловим та механічним ефектами.

Вторинний прояв характеризується появою наведених потенціалів під час близьких розрядів блискавки на металевих елементах конструкцій, в незамкнутих металевих контурах, які можуть викликати іскріння всередині будівель, споруд і тим самим ініціювати пожежу чи вибух.

Блискавкозахист – це система захисних заходів від блискавок, які гарантують безпеку людей, збереження будівель і споруд, обладнання та матеріалів від вибухів, загорання й руйнування. Найпростішими і надійними способами захисту від блискавки є створення блискавковідводів. За рівнем блискавкозахисту будівлі і споруди поділяються на три категорії.До першої категорії належать будівлі та споруди з вибухонебезпечними, легкозаймистими речовини, Друга категорія включає будівлі та споруди)в яких пароподібні суміші можуть з’явитися лише у разі аварії чи порушення технологічного процесу. До третьої категорії належать зовнішні технологічні установки, відкриті склади горючих речовин, димові труби підприємств і котельних.

Зона захисту громовідводу – це частина простору, всередині якого будівлі, споруди та інші об’єкти захищені від ударів блискавки з певним рівнем надійності 95% (тип Б) і понад 99% (тип А).

Захист від електростатичної індукції (вторинний прояв блискавки) здійснюється приєднанням устаткування до заземлювача для відведення електростатичних зарядів в землю. Захист від занесення високих потенціалів у будівлю здійснюється приєднанням до заземлювача металоконструкцій. Перемички між металоконструкціями в місцях їхнього зближення менше ніж на 10 см зварюють, щоб уникнути проявів електромагнітної індукції та іскри.

Заходи безпеки при проявах атмосферної електрики здійснюються таким чином:

- у приміщенні: зачинити кватирки і вікна; відімкнути непотрібне освітлення і радіотрансляційну мережу; не перебувати поруч із трубами центрального опалення, заземлення, телефоном (ближче 1 м);

- поза приміщенням: не шукати укриття поруч з лінією електропередач, місцями розміщення блискавковідводів і високих поодиноких дерев, спорудами, щитовими і трансформаторними підстанціями;

- не перебувати у водоймах під час грози;

- не їздити верхи і т. п.

45. Перша долікарська допомога в польових умовах

При нещасних випадках дуже важливо до приїзду лікаря своєчасно надати першу долікарську допомогу потерпілому. Контроль за організацією надання першої долікарської допомоги, наявністю та комплектністю аптечок, справністю пристосувань та засобів надання першої допомоги, а також навчання персоналу покладається на медичних працівників та адміністрацію навчального закладу. Схема послідовності дій при наданні першої долі карської допомоги:

1. Вивести потерпілого з оточення, де стався нещасний випадок.

2. Вибрати потерпілому найбільш зручне положення, що забезпечує спокій.

3. Визначити вид травми (перелом, поранення, опік тощо).

4. Визначити загальний стан потерпілого, встановити, чи не порушені функції життєво важливих органів.

5. Розпочати проведення необхідних заходів:

- зупинити кровотечу;

- зафіксувати місце перелому;

- вжити реанімаційних заходів (оживлення): штучне дихання, зовнішній масаж серця;

- обробити ушкоджені частини тіла.

6. Одночасно з наданням долікарської допомоги необхідно викликати швидку допомогу, або підготувати транспорт для відправки потерпілого до найближчої медичної установи.

7. Повідомити адміністрацію навчального закладу про те, що трапилось.

Важливо знати обставини, при яких сталася травма, умови, які спонукали до її виникнення, та час, годину і навіть хвилини, особливо, коли потерпілий втратив свідомість.

46. Перша долікарська допомога при утопленні

Рятувати утопленика треба швидко, бо смерть настає через 4...6 хв. після утоплення. Підпливши до потопаючого ззаду, треба взяти його під пахви так, щоб голова була над водою, повернута обличчям догори, і пливти з ним до берега. Потім якнайшвидше треба очистити порожнину рота й глотки утопленого від слизу, мулу та піску, швидко видалити воду з дихальних шляхів - перевернути потерпілого на живіт, перегнути через коліно, щоб голова звисала вниз і кілька разів надавити на слину. Після цього потерпілого перевертають обличчям догори і починають оживляти. Коли утопленик врятований у початковому періоді утоплення, треба, перш за все, вжити заходів щодо усунення емоційного стресу - зняти мокрий одяг, досуха обтерти тіло, заспокоїти. Якщо потерпілий без свідомості при досить спонтанному диханні, його кладуть горизонтально, піднімають ноги на 40 ...50 , дають подихати нашатирним спиртом. Одночасно потерпілого зігрівають, роблять масаж грудної клітини, розтирають руки й ноги.

47. Перша долікарська допомога при ураженні електричним струмом

У випадку ураження електричним струмом найважливішим є швидке вивільнення людини з-під дії струму з подальшим проведенням штучного дихання та зовнішнього масажу серця.

Вивільнити постраждалого з-під струму можна таким чином:

- вимиканням напруги рубильником чи вимикачем;

- закорочуванням фаз за допомогою перекидання (замикання) на струмопровідні проводи металевої перемички;

- відтягуванням (відривом) потерпілого від місця ураження.

При останньому способі вивільнення від дії струму рятувальникам слід пам’ятати про необхідність користування індивідуальними засобами захисту (рукавички, штанги та інше). Без цього сам рятувальник може опинитися під дією струму. Для вивільнення людини з-під струму можливе також застосування сухих дерев’яних та інших предметів, що становлять собою діелектрики. Якщо потерпілий перебуває на висоті, слід вжити заходів, щоб під час вимикання струму та падіння він не отримав механічного пошкодження.

Штучне дихання часто виконують за схемою «рот у рот» або «рот у ніс». В цьому разі дихання має бути різким, здійснюватися кожні 5-6 секунд. Перед цим забезпечується прохідність дихальних шляхів, які можуть бути закриті запалим язиком, кров’ю, слиззю тощо.

Найкраща прохідність дихальних шляхів потерпілого досягаєтьсяпри максимальному відкиданні голови назад, відкриванні рота, висуванні вперед нижньої щелепи. Коли у потерпілого розширені зіниці і не відчувається пульс, то це означає, що паралізоване не тільки дихання, але й зупинилося серце. Тоді

штучне дихання потрібно чергувати з масажем серця. Мета масажу серця – відновлення нормальних природних скорочень серця та кровообігу. Зовнішній масаж серця здійснюється приблизно 4-5 разів на одне штучне дихання. Місце масажу знаходиться приблизно на два пальці вище м’якого кінця грудини. Масаж повинен бути енергійним і ритмічним до появи чіткого пульсу та самостійного дихання, звуження зіниць.

48. Перша долікарська допомога при тепловому ударі

Ознаки. Головна біль, запаморочення, шум у вухах, різка слабість, частий пульс, віддишка. У важких випадках обморочний стан з втратою свідомости, інколи збудження, порушення дихання.

Допомога

Покласти потерпілого в тінь, звільнити від стягуючого одягу, поясів, обв’язок, холод на голову. Дати спожити кофеїн (1 табл. - 0,2 г). У важких випадках ввести 1-2.мл розчину кофеїну чи корднаміну, провести штучне дихання.Транспортувати в сидячому чи лежачому положені, в залежности від умов місцевости і стану потерпілого.

Невідкладна допомога повинна бути спрямована на якнайшвидше охолодження організму. З цією метою використовують як загальну (занурення у ванну з водою 18-20 °, змочування шкіри потерпілого водою кімнатної температури з обдуванням теплим повітрям), так і місцеву гіпотермію (лід на голову, пахвові і пахові області, обтирання губками, змоченими спиртом). При охолодженні у потерпілого часто виникає рухове і психічне збудження.

При припиненні дихання або різкому його розладі необхідно приступити до штучної вентиляції легенів. Коли хворий прийде до тями, дати йому прохолодне рясне пиття (міцно заварений холодний чай).

Лікування потерпілого повинно проводитися в спеціалізованому лікувальному закладі, але заходи, спрямовані на охолодження організму, необхідно починати ще до транспортування потерпілого.

49. Перша долікарська допомога при переломах і вивихах кінцівок

При наданні допомоги при переломах (вивихах) необхідно:

- дати потерпілому знеболюючі засоби;

- при відкритому переломі – зупинити кровотечу, обробити рану, накласти пов’язку;

- забезпечити іммобілізацію (створення спокою) зламаної кістки стандартними шинами або підручними матеріалами (фанера, дошки, палиці тощо);

- при переломі кінцівки накладати шини, фіксуючи, принаймні, два суглоби – одного вище, іншого нижче місця перелому (центр шини повинен знаходитися біля місця перелому);

- при переломах (вивихах) плеча або передпліччя зафіксувати травмовану руку у фізіологічному (зігнутому в ліктьовому суглобі під кутом 90 °) положенні, вклавши в долоню щільну грудку вати або бинта, руку підвісити до шиї за допомогою косинки (бинта);

- при переломі (вивиху) кісток кисті і пальців рук до широкої шині (шириною з долоню і довжиною від середини передпліччя і до кінчиків пальців) прибинтувати кисть, вклавши в долоню грудку вати або бинта, руку підвісити до шиї за допомогою косинки (бинта);

- при переломі (вивиху) стегнової кістки накласти шину зовнішню від пахви до п’яти, а внутрішню – від промежини до п’яти (по можливості не піднімаючи кінцівку). Транспортування потерпілого здійснювати на носилках. Переломі (вивиху) кісток гомілки фіксувати колінний і гомілковостопний суглоби ураженої кінцівки.

Транспортування потерпілого здійснювати на носилках:

• при переломі (вивиху) ключиці покласти в пахову западину (на стороні травми) невеликий шматочок вати і прибинтувати до тулуба руку, зігнуту під прямим кутом;

• при пошкодженні хребта обережно, не піднімаючи потерпілого, підсунути під його спину широку дошку, товсту фанеру і т.п. або повернути потерпілого обличчям вниз, не прогинаючи тулуба. Транспортування тільки на ношах;

• при переломі ребер туго забинтувати груди чи стягнути їх рушником під час видиху;

• при переломі кісток таза підсунути під спину широку дошку, покласти потерпілого в положення “жаба” (зігнути ноги в колінах і розвести в сторони, а стопи зрушити разом, під коліна підкласти валик з одягу). Транспортування потерпілого здійснювати тільки на ношах;

• до місця перелому прикласти “холод” (гумовий міхур з льодом, грілку з холодною водою, холодні примочки тощо) для зменшення болю.

Забороняються будь-які спроби самостійного зіставлення кісткових відламків або вправлення вивихів.

50. Перша долікарська допомога при кровотечах

Причини – пошкодження цілості кровоносних судин внаслідок механічного або патологічного порушення. Ознаки – артеріальна кровотеча, що характеризується яскраво-червоним кольором крові, кров б’є фонтанчиком; під час капілярної кровотечі вона виділяється краплями, венозна кров має темно-червоне забарвлення.

Допомога. Артеріальну кровотечу зупиняють за допомогою стискувальної пов'язки. Під час кровотечі з великої артерії для зупинення припливу крові до ділянки рани придавлюють артерію пальцем вище місця поранення, а потім накладають стискувальну пов'язку. Під час кровотечі із стегнової артерії накладають джгут вище місця кровотечі. Під джгут підкладають шар марлі. Щоб не пошкодити шкіру і нерви, і вставляють записку о зазначенням часу його накладання. Тривалість використання джгута обмежується двома годинами, у противному разі змертвіє кінцівка. Якщо протягом цього періоду немає можливості забезпечити додаткову допомогу, то через 1,5. ..2,0 години джгут на кілька хвилин відпускають (до почервоніння шкіри), кровотечу при цьому зменшують іншими способами (наприклад, стискувальним тампоном), а потім знову затягують джгут. При кровотечі головної шийної (сонної) артерії рану за можливістю здавлюють пальцем, після чого набивають великою кількістю марлі, тобто роблять тампонування.

Капілярна кровотеча добре зупиняється стискувальною пов'язкою, після чого шкіру навколо рани обробляють розчином йоду, спирту, горілки, одеколону. Якщо з рани виступає сторонній предмет, у місце локалізації його треба зробити у пов'язці отвір, інакше цей предмет може ще глибше проникнути в середину і викликати ускладнення.

Венозну кровотечу зупинити значно легше, ніж артеріальну. Часто досить підняти кінцівку, максимально зігнути її в суглобі, накласти стискувальну пов'язку.

Якщо потерпілий відкашлюється яскраво-червоною кров'ю - кровотеча в легенях. При цьому дихання утруднене. Хворого кладуть у напівлежаче під спину кладуть валик, на груди кладуть холодний компрес. Забороняється говорити і рухатися, потрібна госпіталізація.

Кровотеча з травного тракту характеризується блюванням темно-червоною кров'ю, що зсілася. Положення потерпілому забезпечується те саме, що й під час кровотечі з легень, але ноги згинаються в колінах. При звичайній втраті крові може розвинутися гостре недокрів'я, виникнути шок. Перш за все треба зупинити кровоточу, за можливістю напоїти чаєм. Потім тілу потерпілого надають такого положення, в якому голова для нормального її кровозабезпечення має бути дещо нижче тулуба.

51. Перша долікарська допомога при отруєнні окисом вуглецю

Причини - вдихання чадного газу, генераторного газу, продуктів горіння, диму, внаслідок чого в крові блокується зв’язок гемоглобіну з киснем і обмежуються умови для його перенесення кров’ю від легень до тканин. Ознаки – шкіра яскраво-рожева, запаморочення, шум у вухах, загальна слабкість, нудота, блювання, слабий пульс, непритомність (при легкому отруєнні), нерухомість, судоми, порушення зору, дихання, роботи серця, втрата свідомості протягом навіть діб (при тяжкому отруєнні).

Допомога. Потерпілому необхідно забезпечити приплив свіжого повітря. Якщо є можливість, - дати подихати киснем. Звільнити його від одягу, який утруднює дихання, дати понюхати нашатирний спирт. голову і груди потерпілого покласти холодний компрес. У разі припинення дихання необхідно робити штучне дихання.

52. Перша долікарська допомога при обмороженні і замерзанні

Обмороження - вплив дії низьких температур.

Ознаки. За глининою ураження вирізняють три степені відмороження:

- перший – почервоніння і відтік шкіри;

- другий – відшарування епідермісу і утворення на обпеченій поверхні пухирів;

- третій – відмирання всіх шкіри і глибших тканин.

Всім трьом ступеням передує дореактивна стадія, яка характеризується побліднінням відмороженої ділянки і втратою в ній чутливості.

Допомога

1. Розтерти відморожену ділянку спиртом, м’ягкою вовняною тканиною, долонями до відновлення нормального кольору і чутливості.

2. Накласти асептичну пов’язку і обкутаки кінцівку грубим пластом вати чи теплої, м’якої білизни. Зігріти потерпілого.

3. При піхурях, ділянках відмороження накласти пов’язку з сульфідиновою емуцльсією, маззю з антибіотиками.

4. Ввести під шкіру розчин 1 мл промедолу, пантопону чи кофеїну, або дати спожити анальгін (1 табл. - 0,5 г), пірамідон (1 табл. - 0,3 г).

5. Транспортування залежить від стану потерпілого і умов місцевости (найчастіше в лежачому положенні).

Замерзання - загальний вплив дії низької температури на тіло.

Ознаки.Загальна слабість, апатія, сонливість. Блідність шкіри і слизистих. В тяжких випадках - втрата свідомості, рідке поверхневе диханн, слабкий пульс. Смерть від зупинки серцевої діяльності і дихання.

Допомога

1. Помістити потерпілого в укриття; енергійно розтирати тіло і кінцівки спиртом, сухою м’якою тканиною, долонями; якнайтепліше одягнути; напоїти гарячим чаєм.

2. Ввести під шкіру розчин кофеїну (1 мл), кордіаміну(1-2 мл) чи камфорного масла (2-3 мл), дати спожити 60-70 г алкоголю.

3. При послабленні чи зупинці дихання зробити штучне.

4. Транспортування залежить від стану потерпілого і умов місцевости.

53. Перша долікарська допомога при оживленні

До оживлення входить проведення двох основних процедур: за­ходів щодо відновлення дихання (штучне дихання) та серцевої діяльності (зо­внішній масаж серця). Тому, хто надає долікарську допомогу, треба розрізняти життя і смерть. Так, серцебиття визначається рукою або на слух зліва, нижче соска, а також на шиї, де проходить найбільша сонна артерія або ж на внутріш­ній стороні передпліччя. Наявність дихання встановлюється за рухами грудної клітки, за зволоженням дзеркала, прикладеного до носа потерпілого, за звуже­нням зіниць при раптовому освітленні очей або після їх затемнення рукою. При встановленні ознак життя необхідно негайно розпочати надання допомоги. Але навіть при відсутності перелічених ознак до тих пір, поки немає повної впевне­ності у смерті потерпілого, необхідно надавати йому допомогу у повному обся­зі. Смерть складається з двох фаз: клінічної та біологічної. Клінічна смерть триває 5-7 хв, але незворотні явища в тканинах ще відсутні. У цей період, поки ще не сталось тяжких уражень мозку, серця та легень, організм можна оживи­ти. Першими ознаками біологічної смерті є: помутніння рогівки та її висихан­ня, деформація зіниць при здавлюванні, трупне задубіння, трупні синюваті плями.

54. Перша долікарська допомога при температурних опіках

Виникають при дії високої температури (полум'я, попада­ння на шкіру гарячої рідини, розжарених предметів, тощо). Ознаки - залежать від тяжкості. Розрізняють

4 ступені опіків:

І - почервоніння шкіри і набряк;

II - пухирі наповнені жовтуватою рідиною;

III - утворення некрозу шкіри (струпів);

IV - обвуглювання тканин;

При великих опіках виникає шок.

Допомога. Необхідно швидко винести або вивести потерпілого з зони вогню. При займанні одягу треба негайно його зняти або накинути щось на потерпілого (покривало, мішок, тканину), тобто припинити доступ повітря до вогню. Полум'я на одязі можна гасити водою, за­сипати піском, гасити своїм тілом (якщо качатися по землі).

При опіках першого ступеня треба промити уражені ділянки шкіри асеп­тичними засобами, потім обробити спиртом - ректифікатом. До обпечених ді­лянок не можна доторкатися руками, не можна проколювати пухирі і відривати прилиплі до місця опіку шматки одягу, не можна накладати мазі, порошки. По­печену поверхню накривають чистою марлею. Якщо потерпілого морозить треба зігріти його: укрити, дати багато пиття. При сильних болях можна дати 100-150мл вина або горілки. При втраті свідомості в результаті отруєння чад­ним газом треба дати понюхати нашатирний спирт. У випадку зупинки дихання треба зробити ШД.

55. Поняття про пожежу. Види горіння

Пожежа – це неконтрольоване горіння поза спеціальним вогнищем, що розповсюджується в часі і просторі та створює загрозу життю і здоров’ю людей, навколишньому середовищу, призводить до матеріальних втрат.

Основними причинами пожеж на виробництві є:

– необережне поводження з вогнем;

– незадовільний стан електротехнічних пристроїв та порушення правил їх монтажу та експлуатації;

– порушення режимів технологічних процесів;

– несправність опалювальних приладів та порушення правил їх експлуатації;

– невиконання вимог нормативних документів з питань пожежної безпеки.

Щодня в нашій країні виникає більше 100 пожеж, в яких гине 5-6

осіб. Наносяться значні матеріальні збитки .

Статистичні дані свідчать про те, що найпоширенішими причинами пожеж в Україні є: необережне поводження з вогнем (30-40 %), порушення правил монтажу та експлуатації електроустаткування і побутових електроприладів (20-25 %), порушення правил монтажу та експлуатації приладів опалення (1,0-15 %), пустощі дітей з вогнем (близько 10 %).

Різновидності горіння. Розрізняють такі різновидності горіння: вибух, детонація, спалах, займання, спалахування, самозаймання, самоспалахування, тління.

Вибух – надзвичайно швидке хімічне перетворення, що супроводжується виділенням енергії і утворенням стиснутих газів, здатних виконувати механічну роботу.

Детонація – це горіння, яке поширюється зі швидкістю кілька тисяч метрів за секунду.

Спалах – швидке згоряння горючої суміші без утворення стиснутих газів, яке не переходить у стійке горіння.

Займання – виникнення горіння під впливом джерела запалювання.

Спалахування – займання, що супроводжується появою полум’я.

Самозаймання – початок горіння без впливу джерела запалювання.

Самоспалахування – самозаймання, що супроводжується появою полум’я.

Тління – горіння без випромінювання світла, що як правило, розпізнається з появою диму.

Теплове самозаймання – виникає при зовнішньому нагріванні речовини на певній відстані (через повітря).

Мікробіологічне самозаймання відбувається в результаті самонагрівання, що спричинене життєдіяльністю мікроорганізмів в масі речовини.

Хімічне самозаймання виникає внаслідок дії на речовину повітря, води, а також при взаємодії речовин.

56. Характерні причини виникнення пожеж на інженерно-геодезичних об’єктах

Основними причинами пожеж є: необережне поводження з вогнем, несправність виробничого обладнання та порушення технологічних процесів, незадовільний стан електротехнічних установок, несправність опалювальних приладів при порушенні правил пожежної безпеки. використання відкритого вогню; неакуратне використання легкозаймистих матеріалів; розведення вогнищ та багать в недозволених місцях. Неможна розпалювати багаття поблизу будівель, складів експедиції, місць зберігання пального або лісоматеріалів, поблизу селищ з дерев'янною забудовою, та в лісі. При виконанні польових робіт необхідно, щоб члени бригади не застосовували сірників, свічок, смолоскипів. З метою запобігання пожеж в експедиції потрібно застосовувати батарейне освітлення і електричні кішенькові ліхтарі. Коли виникла пожежа, необхідно сповістити всіх працівників і прийняти необхідні заходи. В кожній експедиції повинні бути людина, яка відповідає за пожежну безпеку, в обов'язки якої входить нагляд за виконанням правил протипожежної безпеки. При виконанні камеральних робіт також необхідно дотримуватись правил пожежної безпеки. Приміщення повинні забезпечуватись в достатній кількості засобами пожежогасіння та пожежної сигналізації згідно вимогам ГУГКіК. До виконання камеральних робіт допускаються особи, які мають спеціальну технічну підготовку та пройшли інструктаж та перевірку знань правил безпеки, виробничої санітарії і пожежної безпеки.

57. Пожежонебезпечні властивості речовин та пожежонебезпечні зони

Пожежовибухонебезпечність усіх речовин та матеріалів оцінюють залежно від агрегатного стану: газ, рідина, тверда речовина (пил виділено в окрему групу).. Перш за все визначають групу горючості даної речовини. За цим показником всі речовини та матеріали поділяються на негорючі, важкогорючі та горючі.

Негорючі – речовини та матеріали, не здатні до горіння на повітрі нормального складу. Це неорганічні матеріали, гіпсові конструкції. Важкогорючі – це речовини та матеріали, які здатні до займання в повітрі від джерела запалювання, однак після його вилучення не здатні до самостійного горіння. До них належать матеріали, які містять горючі та негорючі складові частини, наприклад асфальтобетон, фіброліт.Горючі - речовини та матеріали, які здатні до самозаймання, а також займання від джерела запалювання і самостійного горіння після його вилучення. До них належать всі органічні матеріали. В свою чергу горючі матеріали поділяються на легкозаймисті, тобто такі, які займаються від джерела запалювання незначної енергії (сірник, іскра) без попереднього нагрівання, та важкозаймисті, які займаються від порівняно потужного джерела запалювання.

Температура спалаху - найнижча температура горючої речовини, при якій над її поверхнею утворюються пари або гази, здатні спалахнути від джерела запалювання, але швидкість їх утворення ще недостатня для стійкого горіння. За температурою спалаху розрізняють:

– легкозаймисті рідини (ЛЗР) - рідини, які мають температуру спалаху, що не перевищує 61⁰ С у закритому тиглі (бензин, ацетон, етиловий спирт).

– горючі рідини (ГР) - рідини, які мають температуру спалаху понад 61⁰ С у закритому тиглі або 66 ⁰ С у відкритому тиглі (мінеральні мастила, мазут, формалін).

Температура спалахування - найнижча температура речовини, при якій вона виділяє горючі гази і пари з такою швидкістю, що після їх запалення виникає стійке горіння.

Температура самоспалахування - найнижча температура речовини, при якій відбувається різке збільшення швидкості екзотермічних реакцій, що призводить до виникнення полум’янистого горіння. Температури спалаху та спалахування належать до показників пожежовибухонебезпечності лише рідин та твердих речовин.

Нижня (НКМ) та верхня (ВКМ) концентраційні межі поширення полум’я – це мінімальна та максимальна об’ємна (масова) доля горючої речовини у суміші з даним окислювачем, при яких можливе займання (спалахування) суміші від джерела запалювання з наступним поширенням полум’я по суміші на будь-яку відстань від джерела запалювання.

Приміщення поділяються на вибухонебезпечні (0, 1, 2, 20, 21, 22) і пожежонебезпечні (П-1, П-ІІ,П - ІІа,П-ІІІ) зони (класи).

Вибухонебезпечна зона – це простір, в якому є або можуть з’явитися вибухонебезпечні суміші.

Пожежонебезпечна зона – це простір, де можуть знаходитися горючі речовини як при нормальному технологічному процесі, так і при можливих його порушеннях.