46. Поняття та функції юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства.

Відповідальність за порушення екологічного законодавства — це різновид юридичної відповідальності, яка полягає в покладенні на винну особу специфічного обов’язку зазнавати відповідних обмежень особистого чи майнового характеру за вчинене правопорушення відповідно до санкції порушеної норми права. Відповідальність за порушення екологічного законодавства полягає в застосуванні до порушників уповноваженими органами і посадовими особами заходів примусового впливу. Такі заходи застосовуються за порушення права власності на природні ресурси та права природокористування, суб’єктивних прав власників природ-них ресурсів і природокористувачів, недотримання власниками природних ресурсів і природокористувачами покладених на них обов’язків, порушення правил раціонального природокористуван-ня і охорони навколишнього природного середовища тощо. Серед негативних правових наслідків названих порушень розрізняють також примусове припинення права власності на природні ресур-си або права природокористування. Крім того, законом передбачені дисциплінарні стягнення, адміністративні і кримінальні санкції, відшкодування збитків, заподіяних порушенням екологічного за-конодавства. Юридична відповідальність у галузі екології має на меті покарання винних, припинення і попередження порушень законодавства в галузі природокористування і охорони навколишнього природного середовища, а також поновлення порушених прав власників природних ресурсів і природокористувачів, відновлення якості навколишнього природного середовища, відтворення природних ресурсів до стану, придатного для використання за цільовим призначенням. Юридична відповідальність за порушення екологічного законодавства виконує важливі функції: стимулюючу на дотримання норм екологічного законодавства та забезпечення екологічної безпеки; компенсаційну, спрямовану на відшкодування збитків та втрат у сфері екології; превентивну, що забезпечує попередження нових правопорушень; каральну, яка полягає в карі особи, винної у вчиненні еко-логічного правопорушення. Відповідальність за порушення екологічного законодавства розглядають у трьох різних, але взаємопов’язаних значеннях: по-пер-ше, як державний примус до виконання вимог, закріплених чинним законодавством; по-друге, як правовідношення, яке реалізується в межах правоохоронних правовідносин, що виникають між держа-вою в особі її органів і правопорушником, по-третє, як правовий інститут, що включає сукупність правових норм, які закріплюють види, засоби і порядок застосування уповноваженими державни-ми органами примусових заходів впливу на правопорушників. Відповідальність за порушення екологічного законодавства є міжгалузевим інститутом. Вона реалізується через застосування всіх традиційних видів відповідальності (кримінальної, адміністратив-ної, цивільно-правової і дисциплінарної).

47. Поняття, види та структура екологічних правопорушень.

Підставою для застосування юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства є порушення, вчинені в галузі природокористування, відтворення природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища, тобто екологічні правопорушення. Вони законодавчо виокремлені як самостійні правопорушення. Під екологічним пра-вопорушенням слід розуміти винну, протиправну дію (бездіяльність), що порушує встановлений державою правопорядок, права і обов’язки громадян і організацій у сфері раціонального використання при-родних ресурсів, їх відтворення і охорони навколишнього природно-го середовища, за вчинення якої законом передбачена юридична відповідальність. Зміст екологічного правопорушення становлять дії або бездіяльність, які суперечать вимогам еколого-правових норм. Практично це винне, протиправне, екологічно небезпечне чи екологічно шкідливе діяння, яке зазіхає на встановлений порядок у сфері екологічної безпеки, природокористування, охорони навколишнього природного середовища. Екологічне правопорушення характеризується в першу чергу такими рисами, як екологічна спрямованість, екологічна небезпека, екологічна протиправність. Сутність екологічної спрямованості правопорушення полягає в тому, що поведінка конкретного правопорушника спрямована на негативну зміну стану навколишнього природного середовища, по-рушення відповідного правового режиму природних ресурсів. Екологічна небезпека правопорушення в галузі екології вклю-чає не лише ймовірність, можливість порушення екологічних інте-ресів суспільства, але й підвищену небезпеку для існуючих еко-логічних зв’язків у самих екосистемах. Екологічна протиправність дії означає невідповідність її вимогам правових норм у галузі екології. Вона полягає в повному або частковому невиконанні вимог, ігноруванні правил, закріплених норма-ми екологічного законодавства. Екологічним правопорушенням властиві й інші спільні ознаки: об’єкт, суб’єкт, вина правопорушника, наявність причинного зв’яз-ку між протиправною поведінкою суб’єкта та її наслідками. У ряді випадків обов’язковою ознакою є наявність завданих збитків. Одним з основних елементів складу екологічного правопорушення є об’єкт протиправного посягання. Вирізняють загальний і спеціальний об’єкти. Загальний об’єкт екологічних правопорушень — це визначений і закріплений законом екологічний правопорядок. Його основу становить суспільне ставлення до екологічної безпеки, раціонального природокористування і охорони навколишньо-го природного середовища. Загальний об’єкт екологічних правопорушень диференціюється на спеціальні об’єкти. Це обумовлено комплексним характером суспільних відносин, пов’язаних з використанням природних ре-сурсів і охороною навколишнього природного середовища. Як спеціальні об’єкти екологічних правопорушень можна виокремити групи однорідних суспільних відносин, наприклад щодо охоро-ни і раціонального використання землі, вод, надр, тваринного і рослинного світу, атмосферного повітря тощо. Важливим елементом складу екологічних правопорушень є їх суб’єкти. Ними можуть бути як окремі громадяни і посадові осо-би, так і підприємства, установи і організації — юридичні особи. Правопорушниками в галузі екології можуть бути і державні ор-гани управління чи органи місцевого самоврядування, які, напри-клад, незаконно розпоряджаються природними ресурсами, пору-шують встановлений порядок передачі природних ресурсів у власність або надання їх у користування. Обов’язковою ознакою екологічних правопорушень є причин-ний зв’язок між протиправними діями (або бездіяльністю) і наслідками, що настали (наприклад, завданими збитками або реаль-ною загрозою їх заподіяння). Із суб’єктивного боку екологічне правопорушення характеризується наявністю вини. Відповідальність суб’єкта без вини можлива лише в разі, коли шкода завдається джерелом підвищеної небезпеки, а також в інших випадках, прямо передбачених законодавством. Необхідною ознакою екологічного правопорушення в ряді випадків є наявність шкоди, збитків або реальна загроза їх настання. Шкода, завдана в результаті екологічних правопорушень, полягає у знищенні або пошкодженні окремих природних ресурсів, комплексів, виснаженні природних об’єктів, а також у забрудненні або засмічуванні природного середовища або окремих його компо-нентів, які перебувають у власності чи користуванні суб’єкта або ж під охороною держави ( скажімо, коли йдеться про природно-за-повідні території). Щоб виступати підставою юридичної відповідальності, екологічне правопорушення повинно бути належним чином виявлено і зафіксовано. Цю функцію здійснюють уповноважені державні органи і посадові особи.

Чинним законодавством екологічні правопорушення фактично розглядаються як посягання на права власників природних ресурсів, як по-рушення громадського правопорядку і т. ін. Проте всі вони об’єднуються однією суттєво важливою ознакою — негативним впливом на стан природного середовища, тобто мають екологічну спрямованість. Саме в цьому і полягає особливість екологічних правопорушень.

За своїм складом екологічні правопорушення є неоднорідними і можуть бути класифіковані. Так, якщо в основу класифікації еко-логічних правопорушень буде покладено вид відповідальності, ха-рактер застосованих санкцій, то можна розрізняти кримінальні зло-чини, адміністративні проступки, дисциплінарні і цивільно-правові правопорушення. Наявність такої класифікації пов’язана з тим, що екологічне право як самостійна галузь права не містить усього комплексу правових санкцій, які застосовуються до суб’єктів еко-логічних правопорушень. Тому для боротьби з цими правопорушен-нями воно використовує ті санкції, які містяться в інших галузях сучасного права, зокрема у кримінальному, цивільному, адміністра-тивному, трудовому та ін. Проте для застосування зазначених санкцій необхідно, щоб порушення екологічного законодавства одночасно виступало і як порушення правових норм відповідних галузей права. Кожен вид екологічних правопорушень характеризується при-таманними йому специфічними ознаками і властивостями. Так, з урахуванням суб’єктного складу можна виокремити три види еко-логічних правопорушень: 1) вчинені власниками природних ре-сурсів; 2) вчинені природокористувачами; 3) вчинені особами, які не є власниками природних ресурсів або природокористувачами. Класифікувати екологічні правопорушення можна за об’єктом посягання на земельні, водні, гірничі, лісові та ін. Ця класифікація має практичну спрямованість і використовується, наприклад, для розробки збірників нормативних актів, характеристики напрямків правової охорони навколишнього середовища тощо. У випадку ж виділення за об’єктом посягання групи однорідних екологічних правопорушень і конкретизації видів правової по-ведінки має місце подальша класифікація. Такий поділ, доповнений іншими ознаками, наприклад предметом посягання, дає змогу виокремити такі узагальнені екологічні правопорушення: протиправне знищення і пошкодження природних ресурсів (наприклад, забруднення і засмічення вод, знищення або пошкод-ження лісу, лісових культур, пошкодження сільськогосподарських та інших земель); погіршення об’єктів навколишнього природного середовища (наприклад, вибіркова розробка багатих родовищ корисних копа-лин, яка призводить до необґрунтованих втрат балансових запасів корисних копалин тощо); порушення правил передачі у власність, надання в користу-вання природних об’єктів, пов’язаних з можливим заподіянням шкоди довкіллю (наприклад, введення в експлуатацію підприємств та інших об’єктів без споруд, які запобігають забрудненню і за-сміченню вод); бездіяльність, невиконання правил (скажімо, невиконання правил охорони надр); використання природних ресурсів з корисливих мотивів (не-законне збирання дикорослих рослин тощо).