1. Різновиди зв’язків з громадськістю в античні часи (публічний діалог, театралізовані вистави, архітектурні і скульптурні інтенції, психологічні війни).

Публічний діалог, що його запровадив Сократ полягав у розкритті перед публікою певних соціальних і політичних ідей у формі діалогів. Така форма їх подачі була більш зрозумілою для людей і провокувала дискусію у суспільстві. Таким чином можна вважати, що публічний діалог став праобразом функціонування демократії сьогодення.

В якості ПР-засобу використовувалися перформанси – видовища, ходи (шествия), урочисті процесії, ритуальні святкування, що включали в себе обов’язкові елементи інформування і пропаганди і сприяли цілеспрямованому формуванню іміджу того чи іншого діяча. Зокрема Юлій Цезар використовував театралізовані дійства перед кожним воєнним походом, щоб з їх допомогою роз’яснити свою політику людям. Крім цього, були розповсюджені благодійні акції і подарунки.

Монументальна пропаганда представляла не лише статуї і бюсти видатних діячів античності. Практикувалося спорудження публічних і культових місць. Таким чином багаті і сильні античного світу увіковічували пам’ять про себе. Поширеною була практика епістолографії – відкритих послань державних діячів. Епіграфіка – нанесення написів, що прославляли правителів, на монументальні споруди – була не лише способом інформування, але й прославленням політичних здобутків, а тому може вважатися зразком монументальної пропаганди. Окрім епіграфіки, монументальна пропаганда проявлялася у створення скульптур і настінного живопису. Пам’ять про великих людей античності увіковічувалася за допомогою кам’яних портретів, воскових масок, бюстів, статуй, мозаїк, зображень на монетах тощо.

Різні форми та методи психологічної війни застосовувалися в античних державах Середземномор'я. Так, "батько історії" Геродот описує епізод греко-перських воєн, коли афіняни, намагаючись не допустити участі інших грецьких племен у битвах на боці персів, поширювали написи, викарбовуючи їх на каменях у місцях, де представники цих племен брали воду. Такі написи закликали всіх греків-іонійців відмовитися від участі в кампанії під проводом Ксеркса, оскільки в такому випадку вони стануть учасниками братовбивчої війни, воюючи супроти споріднених грецьких племен. Якщо ж уникнути участі в поході разом з персами їм все ж таки не вдасться, то пропонувалося усіляко ухилятися від активної участі в бою. На період греко-перських воєн припадає і згадка про спроби використання театру з метою політичної пропаганди, а також протидії цьому з боку політичних опонентів.

На політико-пропагандистське забезпечення діяльності тієї чи іншої політичної групи значною мірою було орієнтовано художню літературу й ораторське мистецтво стародавньої Еллади. Драматичні твори Софокла, Фемістокла (до речі, саме останньому приписують авторство наведених вище закликів до іонійців) сприяли процесу етноконсолідації між грецькими полісами перед спільною загрозою поневолення перськими полчищами, що насувалися зі Сходу. Із «східним питанням» пов'язане і залучення до арсеналу пропаганди та психологічної війни ораторського мистецтва. Метою відомих публічних промов Демосфена, так званих філіппік, було викриття перед грецьким світом загрози тиранічного панування, зумовленої амбіціями Македонської династії. Представник протилежного табору, афінянин Ісократ, шліфував свій талант промовця, агітуючи якраз за Філіпа. Ці два імені стали своєрідними символами започаткованої в Греції науки риторики. Розроблення теоретичних положень риторики мало величезне значення для розвитку теорії пропаганди.

Новий етап розвитку практики пропаганди спостерігаємо в античному Римі. Поширюються такі жанри, як написання тенденційних біографій з метою уславлення певних аристократичних родів, мемуарний та епістолярний жанри, стають популярними різноманітні легендарні версії (часто нічим не обгрунтовані) з історії Риму та походження римського народу. В часи імперії характерним моментом римської пропаганди, піднятої до рангу державної політики, стало освячення і обожнення особи імператора.