1. Внесок у зародження теорії пр-комунікацій Фоми Аквінського, Роджера Бекона, Мішеля Монтеня, Еразма Ротердамського.

2. Козацькі літописи Граб’янки, Величка та Самовидця як засіб пр, їх відмінність у використанні пр-стратегій.

іст.довідка - поле для фантазії Літопис Самійла Величка — наймонументальніший твір української історико-мемуарної прози XVII–XVIII ст., який разом з Літописом Самовидця, Літописом Григорія Грабянки й «Історією Русів» творить комплекс козацької історіографії. Сам літопис не дійшов до нас у належному вигляді — дуже знищений перший том, значно менше другий. Цілком ймовірно, що книга не закінчувалася 1700 роком, бо і в заголовку, і в багатьох місцях третього тому згадуються події принаймні до 1720 року. Тому, є думка, що втрачені й прикінцеві сторінки літопису. Самійло Величко для створення свого Літопису не обмежився вузькими локальними матеріалами та власними спогадами. Навпаки, він використав різноманітні іноземні джерела. Але за найправдивіше джерело для Величка правили діаріуш (Щоденник) козацького літописця Самійла Зорки, особистого писаря гетьмана Богдана Хмельницького та дрібні козацькі «кронички». Літопис Величка написаний українською літературною мовою 18 століття з елементами народної мови. Літопис є одним з найголовніших і найвірогідніших творів української історіографії 2-ї половини 17 — початку 18 століття. Літопис складається з 4 частин: перша — «Сказание о войне казацкой з поляками через Зеновія Богдана Хмельницького…» — змальовує події 1648–1659 років, окремими епізодами сягаючи у 1620 рік, Описуючи війну Якова Остряниці 1638 року, Величко додає до автентичного джерела, яким користувався, — щоденника польського хроніста Шимона Окольського — власний коментар; друга і третя частини, які охоплюють 1660–1686 та 1687–1700 роки, названі «Повествования летописная с малороссийских и иных отчасти поведениях собранная и зде описанная», містять значну кількість власних спостережень Величка і ґрунтуються на документах гетьманської канцелярії; у 4-й частині зібрано додатки з різних документів 17 століття. Вперше опублікований Київською Археографічною комісією у 1848–1864 роках під назвою «Летопись событий в юго-западной России в 17 в.», тт. I–IV. «Сказание о войне казацкой з поляками через Зеновія Богдана Хмельницького…» Київ,1926,Акад.наук,268 ст. Величко є також автором перекладу з німецької на українську мову збірника «Космографія» та передмови до нього.

3. Діяльність професійних пр-організацій Західної Європи, їх роль у вдосконаленні професійної етики.

В Європі перші організації ПР і наукові дослідження з’явилися вже після другої світової війни. Вони не носять такого прагматичного характеру і побудовані скоріше на досягненні гармонії між очікуваннями індивідуума, діяльністю організації і цінностями суспільства. Всі вони розглядаються як рівні партнери в системі ПР, внаслідок чого суспільство в цілому і його виробничі відносини розвиватимуться у бік гуманізації, де ключові позиції займуть підприємства-громадяни. У 50-і роки у Франції відбулося перше засідання ділового клубу «Скляний будинок», на якому були присутні представники ряду крупних компаній і міністерств. Основним завданням цього об’єднання було втілення в практику методів поліпшення людських відносин усередині груп і в масштабах країни в цілому. Ідею цієї неформальної організації відображає англійське прислів’я: «Людям, що живуть в скляних будинках, не слід кидатися каменями». Європейська асоціація з досліджень та освіти в галузі PR (EUPRERA) – має глобальний характер з ухилом на інноваційні PR-дослідження, застосування їх на практиці, а також на PR-освіту. Її найбільш значущі продукти – «Beyond Institutionalization of PR and Corporate communication», «Cross cultural studies in communication and comparative methodology», «MARPE – Master in European Public Relations», «Communication of the European Union with the European Citizens», «International Corporate Communication Compass for Europe»

БІЛЕТ № 12