1. Еволюція зв’язків з громадськістю у Західній Європі в Середні віки: політична сфера.

Середньовіччя характеризується закладенням основи національних держав і посиленням ролі християнської церкви, а також зародженням феодальних відносин. На історичну арену вийшли варварські держави – готи, франки, свеви тощо – і Візантійська імперія, що їм протистояла у плані культурному, політичному і ідеологічному. Візантія вирізнялася жорсткою централізацією, на відміну від Західної Європи, де була система васалітету-сюзереніту. Традиційна для Візантії віра у божественну природу імператора у Зх. Європі замінили міркування здатності захистити країну. Однак і тут були присутні символи. Наприклад, батько Карла Великого скинув попереднього правителя з Меровінгів, він публічно постриг його, адже довге волосся династії вважалося її символом. Гуго Капет скинув з престолу Каролінгів, обґрунтувавши це належністю до королівської династії. Часто кролі зводили свій родовід до древніх богів і героїв, щоб підвищити легітимність своєї влади в очах підданих та інших правителів.

Західноєвропейські кролі відмітали римську спадщину, однак бл. 8 ст. до неї звернулися знову. Так Карл Великий був проголошений римським імператором Карлом Августом і за його ініціативи була проведена публічна масштабна церемонія сходження на престол. Яскравий епізод формування Карлом Великим свого іміджу був білий слон, якого він отримав у подарунок від багдадського халіфа Харуна ар-Рашида. Тварину король використав як символ своєї могутності і вона справила на підданих глибоке враження.

Розгалужена система знаків взагалі властива Середньовіччу. Так для встановлення миру достатньо було передати посадовій особі гілку миру, купку землі або пустий пергамент від володаря. Вікінги дуже старанно працювали над створенням свого страхітливого іміджу: знамена із зображенням ворона, дракони на носах судів, рогаті шоломи. Така психологічна атака деморалізувала супротивників і вони не чинили опору.

Комунікація між васалами і сюзереном мала чіткий двосторонній характер: король збирав якнайповнішу інформацію про перших і на її основі коригував власну політику (адже у великій мірі залежав від них). З іншого боку від васалів потребувався поний контроль над їх підданими, так що будь яка інформація від короля миттєво розповсюджувалася серед останніх. Однак основна маса населення середньовічної Європи була виключена з політичного життя. Тут же закладається основа станової системи.

Епоха розвиненого феодалізму. Така система робила васалів все менш залежними від короля. Тому останньому необхідно було створювати і підтримувати ореол сакральності у їх очах: для володіння короною необхідне відповідне походження. Проте через розгалуженість королівських гілок необхідні були й інші заходи. Так король Річард Левине Серце створив собі імідж хороброго лицаря і талановитого поета, яким його запам’ятали у піснях і фольклорі, тож те, що насправді він був одним з найгірших королів, залишилися поза увагою підданих. Ефективним інструментом створення іміджу були фольклорні і мистецькі твори, адже тоді ще не існувало чітких кордонів між правом і етикою, мистецтвом і наукою. Так іноді ліричні твори могли братися за основу істориками. У цей спосіб було створено імідж Річарда Левине Серце, Людовіка 9, Роланда (Хруодланг, граф Бретанії) та ін.. Псевдоісторичність таких оповідань лише збільшувала ефект.

Великого розповсюдження набувають народні поеми і куртуазні романи, в яких просувалися ідеї станових відмінностей, насаджувалися стереотипи про різні класи.

Коли монархії стала потрібна опора міщан і торгівців, був створений парламент (Англія – 126(9)5, Франція – 1302). Виборність посад у ці органи спричинили появу перших виборчих кампаній на рубежі 13-14 ст., в яких не останню роль грали виступи кандидатів та їх імідж.

Розквіт лицарства спричини у 12 ст. появу геральдики і професії герольдів. Останні збирали інформацію про лицарські роди і систематизували і перевіряли її, а також головували на турнірах. Лицарські турніри були наймасовішим публічним заходом Середньовіччя. Знать укладала угоди, королі – союзи, челядь випускала пару на масових розвагах.

У 11-14 ст. розквітають лицарські ордени – тевтонці, тамплієри, іоаніти. Їх голови, які мали не менший статус, ніж монархи, дбали про свій імідж. Зокрема орден тамплієрів спочатку здобув велику славу і прихильність самого римського папи своїми бойовими успіхами, але згодом, коли військова вдача їм зрадила, імідж ордену почав занепадати, займаючись до того фінансовою діяльністю, тамплієри втратили свою репутацію. До того ж, король Філіп 4 Гарний розгорнув кампанію проти ордену, розпускаючи чутки про статнім ордену. В результаті орден був скасований, а магістр спалений.

Водночас у містах збільшувалася опозиція до аристократії і спалахували повстання. Ватажки за допомогою красномовності, чуток, іноді навіть рекламних засобів піднімали народ на боротьбу: Гільом Каль (Франція), Джон Болл (Англія), Кола ді Рієнци (Італія).