БІЛЕТ №1

1. Джерела й чинники виникнення зв’язків з громадськістю в умовах первісного суспільства.

Джерела й чинники виникнення зв’язків з громадськістю в умовах первісного суспільства.

Джерела: поява родових і родоплемінних общин, розвиток трудової діяльності, формування мови і мислення, потреба у обміні інформацією. Зародження чоловічих союзів і їх трансформація у професійні військові корпорації.

Чинники: поява інституту духівництва (шамани, жерці, містики тощо), використання священнодійств, ритуалів, обрядів як засобу комунікації, пропаганди ідей світо буття, діалектики життя і смерті, потойбічного існування. Становлення комунікативних основ етнічної само ідентифікації.

2. Розвиток пр-комунікацій у часи Київської Русі.

Літописи. Викладені рідною мовою, якщо й не цілком ідентичною розмовній народній, то дуже близькою до неї. Саме цим і зумовлена надзвичайна популярність літописного жанру на Русі. Літописи були надбанням не лише давньоруської книжної еліти, а й широкого загалу грамотного населення. Вони читалися й переписувалися впродовж кількох століть, завдяки чому дійшли до нашого часу. Традиція літописання склалася в Києві у X ст., але згодом поширилася практично на всі райони Русі. Літописи писалися в Новгороді, Переяславі, на Волині, у Галичі, у Володимирі на Клязьмі, в інших удільних князівствах, їхніми авторами були ченці, ігумени придворних монастирів, представники князівської адміністрації і навіть князі. Практично усі літописи в своїй основі мають спільний київський літописний звід, відомий під назвою "Повість минулих літ", де широко подані загальноруські історичні явища і події. Поступово окремі хронікальні записи, повісті, сказання, повчання об'єднувалися в літописні зводи — своєрідні історичні хрестоматії. Вони мали різних авторів, неоднакові стиль викладу і характер інформації, але завжди несли на собі відбиток їхніх упорядників. Останні не тільки редагували своїх попередників, а й доповнювали їхні повідомлення новими фактами, скорочували або й вилучали небажану інформацію, осучаснювали виклад згідно з існуючими політичними уподобаннями. Робота ця виконувалась переважно не з власної ініціативи книжників-ченців, а на замовлення князівської влади, про що свідчить зокрема Ніконівський літопис.

Дружина (боярська дума). Існували у 8-16 ст. формувалися з бояр і найближчого оточення князя. Князівська влада почала перетворюватись у владу феодальну, князь став представником і охоронцем феодальних груп, а також був першим феодалом у своєму князівстві. Літопис високо цінує князів, які погоджують свою діяльність з дружиною. Ідеал феодального князя — Володимир Мономах, «думу» з дружиною вважає основним князівським обов’язком. І навпаки, літопис засуджує князів, які не погоджують своєї діяльності з вказівками керівної верхівки феодального суспільства. Князі не тільки повинні були погоджувати свою діяльність з дружиною, але притягати й ті групи феодального суспільства, що не входили до складу дружинної організації. Як ми вже вказували, кн. Володимир запрошував на нараду старців градських, старійшин; а коли підсилилась роль церкви як феодальної організації, звичайними членами різних нарад стали митрополит, єпископи й ігумени. Князь, не погоджуючи своєї діяльності з керівною верхівкою, рискував не тільки бути негативно оціненим громадською думкою, а й багато чим іншим, зокрема своїм столом, не говорячи вже про можливі невдачі в задуманих заходах. Дружина могла просто відмовитись від служби князеві.

Шлюбні угоди. Династична політика Рюриковичів була складовою частиною їх політики в цілому. Династичні зв'язки були на всіх етапах пов'язані з політичними розрахунками. Будь-який мир або союз старались закріпити династичним шлюбом. Шлюби, які укладались великими князями і членами їх родин, були переважно шлюбами з представниками сусідніх іноземних правлячих династій. Вони були фактично скріпленням міжнародних угод, укладених в інтересах всієї країни. Шлюби молодших членів родини великого князя теж були скріпленням угод, спрямованих на стабілізацію становища або політичної рівноваги, тобто були підпорядковані інтересам боротьби за стишення усобиць і збереження Києва. Династична політика князів окремих земель і удільних князів була підпорядкована інтересам їх територій. Династичні зв'язки Рюриковичів з іноземними дворами також були підпорядковані певним закономірностям, які випливали із зовнішньополітичної програми на різних етапах. Шлюбними зв’язками об’єднувалися київські князі з візантійськими, германськими, польськими, московськими, візантійськими, австрійськими, чеськими тощо династіями. Зокрема шлюбні угоди князів з представниками візантійських правлячих родів служили більше престижу тих чи інших князів ніж мали практичну ціль, а зв’язки з германськими – стримуванню германської активності на сході та впливу на політику імперії.

Посадник - Намісник князя у землях, що входили до складу Київської держави у 10-12 ст. Посадник, управляючи певною областю, був зобов'язаний збирати й доставляти князю данину[1]. Вперше згадується в «Повісті минулих літ» під 977.

Тиун – у ХІ-ХІІІ ст.. привілейовані князівські і боярські слуги, які здійснювали управління феодальним господарством. Пізніше тиуни великого князя були зайняті у їх господарстів і управлінні волостями і містами. Вони здійснювали первинний розгляд судових справ.

Народні віче. Перші відомості про їх проведення датуються IV ст.. віче мали право звертатися до князя, вирішувати господарські питання, оголошувати війну і встановлювати мир.