- •1. Джерела й чинники виникнення зв’язків з громадськістю в умовах первісного суспільства.
- •2. Розвиток пр-комунікацій у часи Київської Русі.
- •3. Хронологія розвитку пр у хх столітті: основні історичні віхи.
- •2. Праслов’янські пр комунікації у формі воєнної демократії (племінні збори — віче старійшин — вождь) та народне віче часів Київської Русі.
- •3. Епоха формування підгрунття розвитку пр (1900-1917): характеристика періоду.
- •1. Особливості зв’язків з громадськістю Античної Греції і Давнього Риму: політична сфера.
- •2. Перші професіонали давньоруського пр: Нестор, Сильвестр, Даниїло Заточник, автор «Слова о полку Ігоревім»
- •3. Період Першої світової війни (1917-1919): тенденції розвитку пр-комунікацій.
- •1. Зв’язки з громадськістю в Античному світі: комерційна сфера.
- •2. Прес-портрети давньоруських князів та їх пост пр. Сутність поняття «пост пр».
- •3. Епоха економічного підйому «двадцятих» (1919-1929): застосування «воєнних» паблісіті в економічних інноваціях й політиці. Мирного часу.
- •1. Зв’язки з громадськістю в Античному світі: конфесійна сфера.
- •2. Жанрові різновиди давньоруського пр: літописи, публіцистика, правова література, билинний епос, ходіння, житія, поучення, політична карикатура.
- •3. Епоха Рузвельта і період Другої світової війни (1930-1945): вдосконалення й збагачення практики пр.
- •1. Різновиди зв’язків з громадськістю в античні часи (публічний діалог, театралізовані вистави, архітектурні і скульптурні інтенції, психологічні війни).
- •2. Унікальність пр-технологій Запорізького козацтва (хv-хvііі ст.).
- •3. Повоєнний період (1945-1965): чинники розвитку пр-комунікацій.
- •1. Особливості пр комунікацій Давнього і Середньовічного Сходу.
- •2. Пр на війні: особливості інформаційно-психологічних воєн Богдана Хмельницького.
- •3. Глобальне інформаційне суспільство (з 1965 р. По наш час): причини змін цілей і завдань пр, диверсифікація методів, інструментарію.
- •1. Еволюція зв’язків з громадськістю у Західній Європі в Середні віки: політична сфера.
- •2. Міжнародний пр України у часи козаччини.
- •3. Паблік рилейшнз як бізнес: історичний огляд професіоналізації галузі.
- •1. Ніколо Макіавеллі – основоположник політичного консалтингу.
- •2. Виключність пр-технологій національних державних інституцій: козацька рада (хv ст.) та січова рада (хvі-хviii ст.).
- •1. Новації конфесійних пр-технологій в часи Середньовіччя у Західній Європі.
- •2. Кобзарі та лірники як предтеча українських професійних пр-комунікаторів.
- •3. Професійні пр-організації сша як апарат самоуправління у сфері паблік рилейшнз, методи формування професійної етики.
- •1. Внесок у зародження теорії пр-комунікацій Фоми Аквінського, Роджера Бекона, Мішеля Монтеня, Еразма Ротердамського.
- •2. Козацькі літописи Граб’янки, Величка та Самовидця як засіб пр, їх відмінність у використанні пр-стратегій.
- •3. Діяльність професійних пр-організацій Західної Європи, їх роль у вдосконаленні професійної етики.
- •1. Зв’язки з громадськістю у комерційній сфері Середньовіччя.
- •2. Національний досвід пр комунікацій в Україні в умовах формування модерної нації (кінець хvііі-хіх ст.).
- •3. Глобалізація професійної системи зв’язків з громадськістю хх ст.: міжнародні асоціації.
- •3. Основні характеристики етичних кодексів професійної пр-діяльності.
- •2. Вплив міжнародних відносин, зокрема російсько-турецьких (1806-1812, 1826-1829) та російсько-французької (1812) війн на розвиток пр-комунікацій.
- •3. Паблік рилейшнз в економічному житті сша хх ст.
- •1. Технології і методи формування політичного пр в період хvii-хviii ст. У Західній Європі.
- •2. Поширення ідей Просвітництва в Україні як каталізатор розвитку пр-комунікацій.
- •3. Роль і функціональне використання пр-комунікацій в діяльності владних структур хх ст.: досвід сша.
- •1. Розвиток пр-комунікацій у діловій сфері в Нові часи (Західна Європа).
- •1. Зародження основ паблік рилейшнз в Америці: джерела офіційної історії пр.
- •2. Українські публічні діячі хіх століття: сучасна інтерпретація.
- •3. Діяльність найвідоміших професіоналів у сфері пр хх ст.
- •1. Інноваційні пр-технології сша хіх ст.
- •2. «Іміджеві війни» України хіх ст. Як національний феномен.
- •3. Роль в історичному процесі пр хх ст. Айві Лі.
- •1. Тенденції розвитку пр у Західній Європі у хіх ст.
- •2. Національний досвід політичних і соціальних комунікацій в Україні хіх ст., специфіка формування їх національних домінант.
- •3. Роль в історичному процесі пр хх ст. Едварда л. Бернейса.
- •1. Зв’язки з громадськістю як активний провідник міжнародного співробітництва.
- •2. Радянський пр: його своєрідність, специфіка та історичні помилки.
- •3. Особливості формування пр-комунікацій у країнах Східної Європи: Чехія, Польща, Словаччина, Угорщина, Болгарія.
- •1. Роль міжнародних виставок в розвитку пр-комунікацій хіх ст.
- •2. Особливості радянської пропаганди як різновиду пр-комунікацій (1917-1991).
- •3. Особливості розвитку пр-бізнесу в Китаї.
- •3. Основні положення Золотої доповіді мапр «Рекомендації і стандарти освіти в галузі паблік рілейшнз» (1990).
3. Хронологія розвитку пр у хх столітті: основні історичні віхи.
1900-1917 – Епоха формування підґрунтя: впровадження політичних реформ за допомогою ПР-методів, активізація і популяризація журналістських розслідувань та протидія за допомогою пабліситі.
1917-1919 – Перша світова війна: організована пропаганда як засіб підняття патріотизму мас, підтримки бойового духу, виховання потрібних режиму почуттів.
1919-1929 – Епоха економічного підйому: застосування принципів і практики пабліситі воєнного часу в економічних інноваціях і політичних іграх.
1930-1945 – Друга світова і епоха Рузвельта: вдосконалення і збагачення технологій ПР (велика депресія), активізація діяльності державних ПР-структур, диверсифікація ПР-інструментарію, ПРОПАГАНДА
1945-1965 – повоєнний період: широке визнання ролі ПР-комунікацій, поява потужних проф.. асоціацій, впровадження проф.. освіти, поява телебачення і його вплив на подальший розвиток МК.
1965-… - глобальне інформаційне суспільство: розвиток високих технологій, якісні і кількісні перетворення комунікативних каналів, глобалізація економіки, зміна пріоритетів і акцентів у ПР-діяльності.
БІЛЕТ №2
1. Зв’язки з громадськістю як засіб підтримки влади та формування масової свідомості в прадавніх цивілізаціях: давньоєгипетська, шумерська, ассирійська, вавилонська, еллінська, індійська, китайська, давньоамериканська (доколумбові цивілізації Центральної і Південної Америки), скіфська протоцивілізація (3-4 на вибір).
2. Праслов’янські пр комунікації у формі воєнної демократії (племінні збори — віче старійшин — вождь) та народне віче часів Київської Русі.
Військова демократія - термін, що використовується для позначення організації влади на стадії переходу від первісно-общинного ладу до держави. У IV ст. н. є. в Придніпров'ї, Побужжі, Подністров'ї відбувається об'єднання в державний союз груп слов'янських племен антів І склавинів, яких вчені називають праукраїнцями. Вони поклали початок формуванню української народності в держави у формі воєнної демократії (племінні збори — віче старійшин — вождь). Вождь, а потім князь, князі були правителями державних воєнно-політичних союзів слов'янських племен. Віче (спільнослов'янське; від старослов'янського вет — рада), народне зібрання в древній і середньовічній Русі для обговорення загальних справ. Виникло з племінних зборів слов'ян. З утворенням староруської держави (див. Київська Русь ) феодальна знать використовувала Віче для обмеження влади князя. Вічові збори набули широкого поширення на Русі з ослабінням княжої влади в період феодальної роздробленості (2-я половина 11—12 вв.(століття)). У літописі віче вперше згадується в Білгороді під 997, в Новгороді Великому — під 1016, Києві — під 1068. Віче відало питаннями війни і світу, покликання і вигнання князів, виборами і зсувом посадників, тисяцких і ін.Вічові збори скликалися зазвичай по дзвону вічового дзвону за ініціативою представників влади або самого населення, вони не мали певної періодичності. Віче не було справжнім народовладдям, фактично влада належала феодальним і міським верхам; проте воно надавало народним масам певну можливість впливати на політичне життя. Феодальна знать тому прагнула зменшити значення Віче, а княжа влада добивалася повного скасування вічових порядків. У Новгороді існувала особлива «рада панів», в яку входила феодальна знать і якому належала фактична влада в місті.