2. Кобзарі та лірники як предтеча українських професійних пр-комунікаторів.

3. Професійні пр-організації сша як апарат самоуправління у сфері паблік рилейшнз, методи формування професійної етики.

Одним з найважливіших є кодекс PRSA (1954). В нього було внесено ряд поправок у 1959, 1963, 1977, 1983 і 1988 рр.

Поправки 1963 р. посилили норми щодо фінансової практики. У 1977 р. кодекс переглядався через антитрестівський судовий процес, ініційований Федеральною комісією з торгівлі (FTC) (положення кодексу перешкоджали принципу вільної конкуренції). Найбільш контроверсійними були два положення: про те, що 1) член асоціації не може пропонувати клієнту, щоб його гонорар залежав від результату і 2) член асоціації не повинен втручатися у сферу інтересів іншого. Останнє положення було джерелом дебатів як всередині, так і зовні PRSA. В результаті воно просто ніколи не застосовувалося на практиці. Через позов FTC обидва положення довелося виключити з кодексу у 1977. В першу чергу такі кодекси мають на меті розробити етику ПР як виду підприємництва, якому притаманні загальні етичні норми цієї діяльності. Крім цього, кодекси покликані регулювати специфічні аспекти ПР-діяльності: оплату за журналістські матеріали, виготовлені на замовлення компанії. Дискусійними залишаються питання проведення ПР-кампаній для виробників тютюну і алкоголю. У разі виникнення спірного питання PRSA приймає у ньому участь, вислуховуючи аргументи обох сторін і керуючись найвищими стандартами етичності.

Для вивчення таких питань або порушень у PRSA є арбітраж і дисциплінарні процедури. Це створює механізм, що дозволяє швидко і ефективно розглядати суперечки і надавати слово обом сторонам; при цьому чітко прописані як скарги, так і процедури їх розгляду. Також передбачені санкції: відсторонення або припинення членства з публічною доганою. Однак, приймаються лише справи, пов’язані з порушенням Уставу, ті, що є територією закону не розглядаються

БІЛЕТ № 11

1. Внесок у зародження теорії ПР-комунікацій Фоми Аквінського, Роджера Бекона, Мішеля Монтеня, Еразма Ротердамського.

2. Козацькі літописи Граб’янки, Величка та Самовидця як засіб ПР, їх відмінність у використанні ПР-стратегій.

3. Діяльність професійних ПР-організацій Західної Європи, їх роль у вдосконаленні професійної етики.

БІЛЕТ № 12

1. Зв’язки з громадськістю у комерційній сфері Середньовіччя.

Комерційний ПР був найчастіше усним: чутки і відомості очевидців – купцями і мандрівниками. Інформація про купців розносилася досить широко. Саме купці були носіями інформації, тому що жодне сполучення (в т.ч. поштове) не відбувалося регулярно, тож інформування проходило стихійно. Купці мали широкі можливості взаємодії, адже були мобільнии, мали контакти у інших містах, володіли кількома мовами, для них не існувало міждержавних обмежень як, наприклад, для королів, тому міжнародні торгові союзи були набагато міцнішими, ніж міждержавні. Досить високим був вплив торгових гільдій.  Купці створювали імідж для певних товарів, особливо для екзотичних, що позиціонувалися предметів розкошу. В результаті аристократія і багатії залюбки купували ці товари, а володіння ними ставало символом приналежності до певного класу.  Банкіри, що відали фінансовою стороною питання, слугували посередниками між купцями і знаттю, а іноді виконували секретні доручення королівських і аристократичних домів, тобто здійснювали професійну комунікацію. Крім торговців, у 11-13 ст. розвивається клас ремісників, що об’єднувалися у професійні корпорації – цехи. Для вступу в цех необхідно було, крім навичок, мати гарну репутацію.  У Середні віки стається занепад письмової реклами на противагу усній через те, що писане сово сприймається як щось сакральне. Усна ж реклама переживає розквіт. Найрозповсюдженіші – «крики вулиць» і глашатаї. Зокрема глашатаї у 13 ст. утворювали особливий цех. Втім послугами глашатаїв користувалися лише заможні люди і влада. Інші використовували саморекламу або вивіски та демонстраційні зразки товарів. Середньовічна реклама підлягала регулюванню.  Розвиток міст супроводжувався появою і поширенням ярмарків, що включали торгові і розважальні акції і театральні вистави. Регулярний характер ярмарок сприяа розвитку ярмаркової культури – специфічного фольклору і «балаганів». Поява оманливої реклами створило ярмаркам досить негативну репутацію.  У містах з’являлися постійні ринки, де підтримувалася ділова комунікація.  У 15-16 ст. з’являються перші листки і плакати із зображенням і текстом, а також прототипи прейскурантів, каталогів, прас-листів. З’являються і поширюються типографії. Друкарство підіймає друковану комунікацію.  В епоху Ренесансу інформація стає товаром і з’являються установи з її розповсюдження на комерційній основі: листки з новинами, згодом друковані. Можна відмітити рукописні відомості дому Фуггерів у Лейцпізі, друковані брошури фон Айцинга (з 1538).\ У 16 ст. зароджується газетярська діяльність. Це призводить до зародження публіцистики у 15-16 ст.  Монахи починають опікуватися дорогами і поштовими службами.