2. Бухгалтерський облік в умовах ринкової економіки

В Україні ведення фінансової бухгалтерії обов’язкове для всіх підприємств. Фінансовий облік ведеться в інтересах зовнішніх користувачів попередніх потенційних власників та інвесторів, управлінський — внутрішніх, зокрема, адміністрації, яка повинна за його даними приймати оперативні управлінські рішення. Фінансова бухгалтерія фіксує інформацію про поточні витрати в поелементному розрізі, а саме: прибутки підприємства, стан дебіторської та кредиторської заборгованості, розміри фінансових інвестицій, стан джерел фінансування тощо. Споживачами інформації фінансового обліку виступають в основному зовнішні щодо підприємства користувачі. Це органи податкової адміністрації, біржі, банки, інші фінансові інститути, постачальники та покупці, потенційні інвестори тощо.

Фінансова звітність відкрито публікується, вона не становить комерційної таємниці підприємства. Система формування фінансової звітності повинна бути прозорою, доступною для розуміння компетентними користувачами. Усі ці фактори зумовлюють чітку регламентацію структури, форми зовнішньої звітності підприємства, правил і принципів її складання. Що стосується внутрішньої облікової системи на підприємстві, то питання про те, створювати її чи ні, як правило, вирішує безпосередньо адміністрація.

Управлінський облік, на відміну від фінансового, — це облік не фактичної величини майна, витрат та доходів, стану розрахун- ків та зобов’язань, а облік факторів, обставин та умов, що впливають на виробничо-господарську і фінансову діяльність підприємства. Його мета — надати інформацію для прийняття рішень по управлінню економікою підприємства та перевірити ефективність виконання прийнятих рішень. У системі управлінського обліку відтворюється, передусім, інформація про витрати. Вони групуються і класифікуються за видами та місцем виникнення, структурними підрозділами (відділами, секціями, складами), в яких відбувається споживання ресурсів.

Необхідність виділення даних управлінського обліку в самостійну систему багато в чому пов’язана з посиленням вимог до зберігання комерційної таємниці діяльності підприємства, обставин, за яких приймаються ті чи інші рішення. Дані управлінського обліку — комерційна таємниця, і не тільки для зовнішніх користувачів, а й для управлінського персоналу самого підприємства, що не має прямого відношення до вирішення даної проблеми. Адміністрація підприємства самостійно встановлює склад, терміни і періодичність подання внутрішньої звітності. Ця облікова система практично не регламентується законодавством. Вивчення бухгалтерського обліку за його методологічними засадами слід розпочати з ознайомлення з основними термінами.

Стандарт обліку — облікові правила та процедури, що стосуються виміру оцінки і надання облікової інформації, розроблені відповідними професійними організаціями, наприклад, Комісією зі стандартів фінансового обліку (США), Комітетом з міжнародних стандартів обліку, що знаходяться у Великобританії. Міжнародні стандарти — це документи, що мають характер рекомендацій. Є країни, які застосовують міжнародні стандарти як національні. В Україні, як і в багатьох інших країнах світу, прийняті свої правила (стандарти) обліку.

Бухгалтерський стандарт — це стандартні вимоги до методів і процедур ведення бухгалтерського обліку. Стандарти бухгалтерського обліку ґрунтуються на трьох елементах: 1) прецеденти; 2) державні процедури-інструкції, що регулюють порядок встановлення стандартів; 3) вплив з боку недержавних (суспільних) бухгалтерських організацій. Бухгалтерські стандарти, як правило, збігаються з бухгалтерськими принципами.

У багатьох країнах стандарти бухгалтерського обліку розробляються професійними недержавними організаціями бухгалтерів, причому частина стандартів обов’язкові, а частина — рекомендаційні. В деяких країнах правила бухгалтерського обліку встанов-

люються особами, уповноваженими урядовими органами. До останніх належить і Україна.

Закон «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачає, що державне регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності в Україні здійснюється з метою: створення єдиних правил ведення бухгалтерською обліку та складання фінансової звітності, які є обов’язковими для всіх підприємств, гарантують і захищають інтереси користувачів; удосконалення бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

Структура регулювання бухгалтерського обліку в Україні така: перший рівень (основа) — загальні положення Закону; другий рівень — Стандарти і План рахунків, що ґрунтуються на Законі, затверджені Мінфіном і зареєстровані в Мінюсті; третій рівень — накази та листи Мінфіну, що роз’яснюють, як застосовувати кожний Стандарт у тій чи іншій конкретній ситуації.