Тема 7 Облік витрат виробництва і виходу готової продукції Облік витрат допоміжних виробництв

Виробничий процес може відбуватися не тільки внаслідок споживання факторів виробництва (необоротних активів, пред­метів праці та живої праці), а й при протіканні без затримок про­цесів господарської діяльності (інвестування, постачання, збут), що передбачає зв'язки з іншими підприємствами по лінії поста­чання та збуту продукції. Значний вплив на виробничий процес мають допоміжні виробництва, які забезпечують основні цехи електроенергією, парою, холодом, стиснутим повітрям, тарою, інструментом, надають послуги з ремонту та ін.

Продукція, роботи й послуги допоміжних виробництв у більшості випадків споживаються всередині підприємства, хоча при їх великих потужностях доцільно відпускати продукцію, ро­боти і послуги стороннім споживачам, що значно знижує собівартість основної продукції.

Продукція, роботи й послуги передаються споживачам (цехам, дільницям, бригадам, змінам, відділам) за плановими цінами або фактичною собівартістю минулого місяця.

Бухгалтерський облік допоміжних виробництв повинен забез­печити, як мінімум, такі дані:

-    обсяг виробництва продукції, робіт чи послуг;

-    визначення фактичних витрат на виробництво;

-    надання послуг споживачам у натуральному вираженні;

-    розрахунок фактичної собівартості продукції для спожи­вачів;

-    розрахунок техніко-економічних показників роботи вироб­ництва;

-    розрахунок ефективності роботи.

Допоміжні виробництва виділяються в окремі структурні підрозділи за технологічним принципом — за продукцією чи по­слугами, які вони випускають чи надають для основного вироб­ництва, або за характером послуг (парокотельні, транспортні). За технологією вони поділяються на прості і складні.

До простих відносяться виробництва, які випускають один вид продукції чи послуг (електростанції, парокотельні, компресорні та водозабірні станції та ін.), в яких відсутнє незавершене виробниц­тво. Облік тут організовується за простим методом, коли витрати за місяць збираються в цілому по виробництву, а собівартість оди­ниці продукції (послуг) визначається шляхом ділення витрат на кількість випущеної продукції — кВт/г, м³, т/км та ін.

У складних виробництвах технологічний процес складається з відокремлених переділів (ремонтно-механічні та ремонтно- будівельні цехи, тарне виробництво, інструментальне виробниц­тво, експериментальні цехи та ін.). У цих виробництвах може бу­ти незавершене виробництво, що й обумовлює ускладнення ме­тодології та організації обліку.

Для вказаних виробництв, як правило, застосовується позамо­вний метод обліку. Оскільки його об'єктом є не тільки готова продукція, а й окремі переділи, тому може використовуватися та­кож попередільний метод обліку витрат. Позамовний метод пе­редбачає відкриття виробничих замовлень, хоча за характером технології продукція може оброблятися в декількох переділах чи фазах виробництва. Не виключається ведення позамовно-норма­тивного методу обліку витрат, що передбачає розробку норм і нормативів на матеріали, заробітну плату, загальновиробничі ви­трати, фіксування в документації витрат за нормами, відхи­леннями від норм та змінами норм.

Витрати допоміжних виробництв збираються на рахунку 23 «Ви­робництво» із зазначенням субрахунка, що необхідно для розмежу­вання основних і допоміжних виробництв. Для основних цехів доцільно використовувати рахунок 23 «Виробництво» та субрахунок 1, а далі в коді вказувати номери основних цехів (наприклад, 23101, 23102, 23103 — що означає: 23 — виробництво, 1 — основне, 01, 02, 03 — номер цеху, а далі код може ускладнюватися за рахунок но­мерів замовлень). Для допоміжних виробництв можна використати субрахунок 2, а потім вказувати номер цеху (23201, 23202 та ін.). Аналітичний облік витрат у простих допоміжних виробницт­вах ведеться в розрізі статей витрат без підрозділу за видами продукції, оскільки в них виробляється один вид продукції чи послуг; у складних виробництвах — за статтями витрат у розрізі окремих видів продукції чи послуг у відомостях (картках) аналітичного обліку.

Собівартість замовлення визначається в бухгалтерії після отри­мання повідомлення цеху про його виконання. Продукція і послу­ги для власного споживання основними цехами оцінюються за фа­ктичною цеховою собівартістю (матеріальні витрати, заробітна плата, загальновиробничі витрати), а при виконанні робіт (послуг) для сторонніх організацій та свого капітального будівництва й об­слуговуючих господарств — за цінами, що включають витрати це­ху, адміністративні та збутові витрати, певну суму прибутку.

Процес визначення собівартості одиниці продукції ускладню­ється тим, що цехи допоміжного виробництва, як правило, нада­ють послуги один одному. Так, наприклад, транспортний цех здійснює перевезення палива для електростанції та одночасно отримує від неї електроенергію. В цьому випадку для розрахунку собівартості електроенергії треба знати собівартість отриманих від транспортного цеху послуг, а для розрахунку собівартості по­слуг транспортного цеху — собівартість отриманої електро­енергії. Собівартість отриманих послуг може визначатися за пла­новою собівартістю поточного місяця або за фактичною собівартістю минулого місяця.

Собівартість продукції (послуг) формується за дебетом рахун­ків 23 «Виробництво» на субрахунках 2321 (транспортний цех) та 2322 (електростанція) у відомостях № 12 за прямими й наклад­ними витратами, з кредита різних рахунків:

Д 23 «Виробництво» (субрахунки 2321/транспортний цех/ та 2322 / електростанція/);

К 13 «Знос необоротних активів» — знос на вартість основних засобів, необоротних матеріальних активів та нематеріальних ак­тивів цехів допоміжного виробництва;

К 20 «Виробничі запаси» — на вартість сировини, матеріалів, купованих напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива, будівельних матеріалів, запасних частин та ін.;

К 22 «Малоцінні та швидкозношувані предмети» — на вартість використаних малоцінних предметів;

К 23 «Виробництво» — вартість робіт і послуг, отриманих від інших допоміжних цехів;

К 24 «Брак у виробництві» — на вартість втрат від браку;

К 37 «Розрахунок з різними дебіторами» — виплачений раніше аванс за надання послуг сторонніми організаціями;

К 63 «Розрахунки з постачальниками і підрядниками» — на вартість послуг, отриманих від сторонніх організацій;

К 66 «Розрахунки з оплати праці» — нарахування заробітної плати працівникам допоміжних цехів;

К 65 «Розрахунки за страхуванням» — на вартість страхуван­ня за встановленими тарифами;

К 68 «Розрахунки за іншими операціями» — на вартість різних послуг некомерційного характеру, розрахунки з дочірніми підприємствами;

К 91 «Загальновиробничі витрати» — на суму витрат на ор­ганізацію цеху та управління ним.

Можуть кореспондувати також інші рахунки (рахунки класу 8, якщо підприємство ними користується; 39, 47 тощо).

За кредитом рахунка 23 «Виробництво» списуються витрати на споживачів продукції (робіт) допоміжних виробництв за дебе­том таких рахунків:

Д 23 «Виробництво» — на цехи основного виробництва (за розрахунками спожитих послуг за їх собівартістю);

Д 23 «Виробництво» — на цехи допоміжного виробництва (за рахунком спожитих послуг та їх собівартістю);

Д 91 «Загальновиробничі витрати» — вартість послуг для за- гальноцехових потреб (освітлення, опалення, ремонт офісу, цеху);

Д 92 «Адміністративні витрати» — на вартість послуг для за­гальногосподарських потреб;

Д 20 «Виробничі запаси» — оприбуткування тари, запасних частин, виготовлених допоміжними цехами;

Д 22 «Малоцінні та швидкозношувані предмети» — оприбут­кування інструментів, малоцінних предметів, виготовлених до­поміжними цехами;

Д 90 «Собівартість реалізації» — на вартість послуг, відпу­щених на сторону;

Д 93 «Витрати на збут» — на вартість робіт і послуг для відділу збуту;

Д 94 «Інші витрати» — на вартість наданих послуг для обслу­говуючих виробництв і господарств.

Кредитові обороти рахунка 23 «Виробництво» відобража­ються в журналі 5 або 5А в кореспонденції з дебетом різних ра­хунків