8.Етнологічна наука в Радянській Україні у 20-30-х рр. ХХст.

У 1918 р. була створена Всеукраїнська академія наук. У березні 1921 р. при Всеукраїнській академії наук відкрили Музей антропології та етнології ім. Ф. Вовка, який у 1922 р. перейменували у Кабінет антропології та етнології ім. Ф. Вовка. Штатними і постійними позаштатними науковими працівниками Кабінету були Анатолій Носів, Антон Онищук, Юрій Павлович Ніна (Неоніла) Заглада, Лідія Шульгіна, В. Кравченко та інші дослідники. У 1921 — 1923 рр. А. Онищук, постійно мешкаючи в с. Старосілля Остерського повіту, що на Чернігівщині, досліджував окремі ділянки народної культури (рибальство, землеробство, народну техніку і житло). У 1923 р. працівники Кабінету вивчали гончарство та килимарство у с. Слобідка, що поблизу Києва, народний одяг і будівництво — на Малинщині (нині Житомирська обл.) та Миргородщині (Полтавська обл.). З цього ж року Н. Заглада стаціонарно вивчала рибальство, народну їжу та дитячий побут у с. Пекарі на Київщині. У 1924 р. в с. Жукин, що на Чернігівщині, відкрили нову етнографічну дослідну станцію. У 1926 р. А. Онищук, Ю. Павлович і Н. Заглада провели дослідження у с. Замисловичі Олевського повіту (нині Олевський р-н Житомирської обл.). Об'єктами вивчення стали народна техніка, народні звичаї, обряди тощо.Відтоді ж Л. Шульгіна досліджувала традиційну гончарну техніку в с. Бубнівка на Поділлі (нині Хмельницька обл.).Зібраний польовий етнографічний матеріал згодом став основою монографічних досліджень про окремі населені пункти та ділянки традиційної культури і побуту, а також десятків узагальнюючих статей, які побачили світ на сторінках заснованого Кабінетом антропології та етнології ім. Ф. Вовка періодичного видання "Матеріали до етнології" (Київ, 1929. Вип. 1-2), або які й досі зберігаються у рукописних фондах. Значну науково-пошукову роботу проводили члени заснованої в 1921 р. Етнографічної комісії Всеукраїнської академії наук, зокрема Володимир Білий, Віктор Петров, В'ячеслав Камінський. Скажімо, В. Білий у 1920—1921 рр. збирав етнографічний матеріал про традиційну культуру і побут мешканців с. Війтівці Переяславського повіту, а в 1924 р. побував на Запоріжжі. У січні 1925 р. він разом із В. Петровим знову відвідав Війтівці, щоб завершити монографічний опис села. Крім цього, у травні 1925 р. дослідники відвідали м. Бориспіль, а в жовтні цього ж року — с. Сошників, що на Переяславщині. Плідною була науково-пошукова робота членів Етнографічної комісії наступного року. У вересні 1927 р. Етнографічна комісія ВУАН організувала колективну експедицію на будівництво Дніпрельстану, під час якої В. Петров, В. Білий, Михайло Тарасенко та Никанор Дмитрук (1902 - 1937) фіксували відомості про лоцманів і лоцманство. Звичаєве право лоцманів на території Старої Січі (Кам'янка) цікавило В. Камінського. Згодом на основі набутих дослідниками польових етнографічних джерел уклали спеціальний збірник "Дніпровські лоцмани" (Київ, 1929) — перший випуск започаткованого Етнографічною комісією серійного видання "Матеріали до виробничих об'єднань". З 1927 р. широке етнографічне вивчення території будівництва Дніпрельстану розгорнув Дніпропетровський історичний музей. Колектив вивчав виробництво селянами полотна, вибійки, рибальство, народні розписи. Наукову експедицію із дослідження цієї території упродовж кількох років очолював відомий український історик і народознавець Дмитро Яворницький (1855-1940). У 1927-1929 pp. експедиція під його керівництвом виявила майже 40 000 старовинних пам'яток, зробила понад 1 000 малюнків і фотографій. Етнографічні експедиційні дослідження становили основний напрям діяльності Харківського музею українського мистецтва, предметом зацікавлення якого були народне монументальне будівництво, традиційне і сучасне сільське та міське житло. Це спрямування досліджень очолював директор музею, відомий народознавець Стефан Таранушенко (1889-1976). Упродовж 1920-1923 pp. у Харкові та його околицях учений обстежив і сфотографував понад 150 старих осель, а і забутий етнографічний матеріал опублікував у книгах "Старі хати Харкова" (Харків, 1922) і "Пам'ятки мистецтва старої Слобожанщини" (Харків, 1922). Особливий інтерес у цих виданнях становлять матеріали про конструкцію та характер планування народного житла Слобожанщини. З 1924 по 1930 рік С.Таранушенко очолював експедиційне вивчення традиційного і сучасного житла Сумщини, Поділля та Західного Полісся.Політичні процеси над членами "Спілки визволення України" в 1930 р., розкручування боротьби проти українського націоналізму, розпуск і закриття установ та осередків етнографічного профілю, заборона випуску етнографічних видань, припинення фінансування експедиційних досліджень, хвиля масових репресій проти провідних народознавців звели нанівець усі позитивні починання 20-х років.