52. Звичаї трудової взаємодопомоги

Сфера дїяльності громади як сукупності мешканців одного населеного пункту майже повністю будувалася на засадах звичаєвого права. За су¬купністю узвичаєних норм, якими керувалася певна спільнота для задово¬лення своїх соціально-економічних і культурних потреб, в етнологічній науці закріпився термін "громадський побут".

Громадські трудові звичаї в Україні відзначаються різноманітністю та варіативністю. Це зумовлено соціальною структурою господарства, зокрема поділом стану селянства на різні категорії (тяглі, піші, халупники), внас¬лідок чого виникала економічна потреба взаємодії і кооперації поміж різни¬ми селянськими, На селі побутували різні типи трудових громадських зви¬чаїв, які можна розбити на:

— звичаї сусідської взаємодопомоги;

— звичаї, базовані на праві користування і володіння (в т. ч. звичаї ви-найму);

Звичаї сусідської взаємодопомоги передбачали рівнозначний/рівноправ¬ний обмін працею або послугами між двома (кількома) суб'єктами, коли обидва (всі) суб'єкти спільно почергово виконували (переважно ту саму) ро¬боту спершу в господарстві одного, потім іншого і т. д. Так, відбування то¬локи в одного селянина (наприклад, відбудова хати після пожежі чи зруй¬нованої внаслідок стихійного лиха) не вимагало обов'язкового "відробітку" в кожного з учасників толоки, а лише у випадку виникнення подібної си¬туації. Тому толоки були в принципі безвідробіткові (у Карпатському регіоні вони називалися "за любов", "за дякую"). Обов'язковою умовою безвід-робіткових толок було частування за рахунок господаря, у якого збиралися на роботу. Характерною ознакою "сусідських" звичаїв було те, що вони функціонували переважно у середовищі однорідних у майновому відно¬шенні та рівноправних (з погляду юридичних відносин) осіб, на відміну від звичаїв щодо найму, котрі передбачали наявність двох нерівноцінних сторін, одна з яких тією чи іншою мірою залежала від іншої.

Трудові звичаї колективної взаємодопомоги можна поділити за сферою застосування на землеробські, скотарські, за періодичністю засто-сування — на почергові, одноразові.

Класичним прикладом землеробських громадсько-трудових звичаїв є "супряга " ("спряжка", "толока» П. Чубинський подав такий опис "супряги": щоб скласти плуг, треба три пари волів; господар, котрий мав дві пари, підшуковував, у кого є третя. Домовившись між собою, селяни працюють: тому, хто має дві пари, орють дві частини землі, а тому, хто має одну, — тре¬тю частину.

Звичаї колективної взаємодопомоги побутували і в середовищі ре¬місників та промисловців. Так, серед пасічників існували "спайки" (Слобо¬жанщина, Поділля), "братчини" (Полісся) — об'єднання односельців-пасіч-ників, які почергово вели нагляд за вуликами, добуті щільники під час ви¬качування меду розподілялися порівну або відповідно до внесеної пайки.

Сусідські трудові взаємовідносини почерговості були оптимальними в деяких формах випасу худоби без постійного пастуха, зокрема випасу "на очерідь" ("на ряд"), відомого по всій території України.

Толока — це ще один звичай сусідської трудової взаємодопомоги се¬лянських господарств. її влаштовували при будівництві житла і господарсь¬ких споруд, при вивезенні дерева з лісу, гною на поля, під час жнив, косо¬виці трав тощо; на волинському Поліссі багатодітні селянки збирали жіно¬чу толоку для прядіння льону, конопель, копання картоплі, на Закарпатті толокою лущили кукурудзу.

У XIX ст. (особливо в другій половині) як на західноукраїнських землях, де більш упорядкованою і плідною була діяльність сільських громад, так і на території Російської імперії, де рух до місцевого самоврядування лише почи¬нався, поширення набули толоки під час виконання громадських робіт — будівництва шкіл, доріг, мостів, випасу худоби громадою тощо. У таких ви¬падках договірно-зобов'язальні домовленості (тривалість, черговість і роз¬поділ робіт, а також грошових внесків) укладалися спільно сільською грома¬дою на сільському сході або в сільському правлінні. Однак, аналізуючи діяльність сільських громад цього періоду, варто зважати на те, що громадсь¬ке самоуправління відбувалося не лише в межах звичаю, а й чинного зако¬нодавства. Стосовно толок "на церкву" (будівництво, облаштування церкви, прибирання церковного подвір'я, допомога священикам у їхньому госпо¬дарстві тощо), то вони мали звичаєвий характер.

Отже, трудові звичаї сусідського типу відмінні тим, що здійснювалися безвідплатно, часом на засадах обміну ("супряга") і почерговості, а часом і в односторонньому та одноразовому порядку.