49. Функції сімї

Сім'я (родина) — засноване на шлюбі чи кревній спорідненості об'єднання людей, пов'язаних спільністю побуту та взаємною відповідальністю. Як і інші народи, українці вбачали в С. найважливішу й неодмінну умову життя кожної людини, господарську та моральну основу правильного способу життя (за народними уявленнями, зокрема, без дружини не можна було з'являтися на той світ).

С., що існувала у дореволюційний час на Україні, традиційно поділяють на два основних типи — велику і малу. Остання складалася з подружньої пари, яка не мала одружених дітей. До великої С. належали різноманітні види складних багатопоколінних сімейних структур — сімейна община, патронімія, неподільна сім'я, які відрізнялися походженням, часом і місцем переважного поширення, характером внутрішніх взаємин, кількісним складом.

Для обох типів С. характерна панівна роль голови двору — батька, старшого сина (брата) або ж матері (вдови). Сімейні порядки мали патріархальний характер. Становище голови С. зумовлювалося передусім важливістю виконуваних ним функцій — розподілу робіт, передбачення потреб господарства. Крім того, він сам брав участь у виконанні всіх основних польових і господарських робіт. Голова С. стежив за дотриманням звичаїв, що регламентували сімейні порядки і забезпечували належну репутацію С. і кожного її члена в громаді. Воля батька була незаперечною — він за власним бажанням передавав спадок, виділяв сипів на окреме господарство, давав дозвіл на одруження дітей тощо. Від непрацездатного батька головування переходило до старшого сина. Незважаючи на залежне від чоловіка становище, жінки також відігравали чималу роль у сімейному господарстві та вирішенні сімейних справ (див. "Жіноче право").

Головна господарська функція С. українців, як і інших народів, — створення і відтворення матеріальної основи власного економічного добробуту. Величезне значення тут мали налагодженість сімейного устрою, ефективність сімейних взаємин у процесі повсякденної роботи. Існував традиційний розподіл виробничо-господарських обов'язків між усіма членами С., при цьому робота в основному ділилась на "чоловічу" та "жіночу". Проте були і спільні роботи. Як правило, втручання чоловіка й жінки у справи одне одного громадською думкою не схвалювалося. Однак із часом економічна необхідність, певна демократизація сімейних взаємин поступово підривали багатовікові звичаї.

У тісний зв'язок з поняттям сімейно-родинних відносин народна свідомість ставила і такі поширені звичаї, що засновувалися не тільки на кревній спорідненості, а й на економічних чи духовних засадах, — приймацтво, кумівство, побратимство тощо.

50.Історичні форми сім’ї українців

Сім'я (родина) — засноване на шлюбі чи кревній спорідненості об'єднання людей, пов'язаних спільністю побуту та взаємною відповідальністю. Як і інші народи, українці вбачали в С. найважливішу й неодмінну умову життя кожної людини, господарську та моральну основу правильного способу життя (за народними уявленнями, зокрема, без дружини не можна було з'являтися на той світ).

С., що існувала у дореволюційний час на Україні, традиційно поділяють на два основних типи — велику і малу. Остання складалася з подружньої пари, яка не мала одружених дітей. До великої С. належали різноманітні види складних багатопоколінних сімейних структур — сімейна община, патронімія, неподільна сім'я, які відрізнялися походженням, часом і місцем переважного поширення, характером внутрішніх взаємин, кількісним складом.

Для обох типів С. характерна панівна роль голови двору — батька, старшого сина (брата) або ж матері (вдови). Сімейні порядки мали патріархальний характер. Становище голови С. зумовлювалося передусім важливістю виконуваних ним функцій — розподілу робіт, передбачення потреб господарства. Крім того, він сам брав участь у виконанні всіх основних польових і господарських робіт. Голова С. стежив за дотриманням звичаїв, що регламентували сімейні порядки і забезпечували належну репутацію С. і кожного її члена в громаді. Воля батька була незаперечною — він за власним бажанням передавав спадок, виділяв сипів на окреме господарство, давав дозвіл на одруження дітей тощо. Від непрацездатного батька головування переходило до старшого сина. Незважаючи на залежне від чоловіка становище, жінки також відігравали чималу роль у сімейному господарстві та вирішенні сімейних справ (див. "Жіноче право").

Головна господарська функція С. українців, як і інших народів, — створення і відтворення матеріальної основи власного економічного добробуту. Величезне значення тут мали налагодженість сімейного устрою, ефективність сімейних взаємин у процесі повсякденної роботи. Існував традиційний розподіл виробничо-господарських обов'язків між усіма членами С., при цьому робота в основному ділилась на "чоловічу" та "жіночу". Проте були і спільні роботи. Як правило, втручання чоловіка й жінки у справи одне одного громадською думкою не схвалювалося. Однак із часом економічна необхідність, певна демократизація сімейних взаємин поступово підривали багатовікові звичаї.

У тісний зв'язок з поняттям сімейно-родинних відносин народна свідомість ставила і такі поширені звичаї, що засновувалися не тільки на кревній спорідненості, а й на економічних чи духовних засадах, — приймацтво, кумівство, побратимство тощо.