47.Класифікація народного одягу

Найзагальнішою класифікацією одягу є його розподіл за статтю людини на чоловічий і жіночий.

Природно-кліматичні умови України сприяли розвитку великої кі¬лькості одягу та різноманітності його форм. За розташуванням на ста¬ні людини одяг поділяється на такі види:

— натільний: сорочка;

— поясний (стегновий): запаска, плахта, опинка, дерга, штани;

— нагрудний: з рукавами ( кофта, куртка) і без рукавів (кептарі, лейбики) та ін.;

— верхній (становий): осінньо-весняний, плащоподібний та хутря¬ний зимовий;

— пояси;

— взуття: плетене (личаки), стягнуте (постоли), зшите (черевики, чоботи);

— головні убори.

За способом виготовлення традиційний український одяг прийня¬то поділяти на шитий і нешитий. Нешитий одяг етнологи вважають давнішим за походженням. Він виготовляється з одного або декількох шматків матеріалу, огортає стан, драпірується різними способами, утри¬мується на тілі за допомогою зав'язок, поясів, шпильок. Частини ши¬того одягу скріплюються швами. Він може бути глухий або розпашний, різний за кроєм.

Класифікаційною ознакою одягу може бути його призначення: ро¬бочий, буденний, святковий, обрядовий.

48.Натільний одяг

Складова частина чоловічого і жіночого одягу — сорочка, харак¬терною ознакою якої є білий колір (давня традиція). Матеріалом для її виготовлення в українців було конопляне та лляне полотно. На Київ¬щині, Полтавщині, Чернігівщині виготовлялося конопляне полотно, на Поліссі, північних схилах Карпат, Волині — лляне, Поділлі — здебі¬льшого конопляне та лляне зі суміші льоноконопляних і коноплянобавовняних ниток. Крій сорочки визначався способом сполучення пілок полотна на плечах. Українські сорочки виготовлялися переважно з трьох, двох і лише подекуди — з чотирьох полотнищ, виходячи з ши¬рини домотканого полотна.

Залежно від крою виділяли такі основні типи українських сорочок: тунікоподібні, сорочки зі вставками і кокеткою. Тунікоподібну сороч¬ку шили з домотканого полотна, яке складалося на плечах так, щоб обидві частини були рівними і на плечах не мали швів. На заломі роби¬ли виріз для голови. Сорочку шили без коміра, з простою обшивкою коло шиї.

З-поміж тунікоподібного типу виділяють сорочки з бочками і без бочків. Сорочки з бочками шили з одного перегнутого (в перекидку) полотнища, з прямим розрізом пазухи, зі стоячим коміром і прямими рукавами. Бочки, що розширювали сорочку, пришивали до основного полотнища. Райони побутування такої сорочки — Київщина, Полтавщина, Поділля, Чернігівщина, Закарпаття. *

Сорочка з бочками мала різновиди. На Закарпатті у чоловіків вона була короткою, з дуже широкими рукавами.

Своєрідністю крою сорочки з уставками є прямі плечові вставки. Вони розширювали плечову частину сорочки, що дає змогу утворюва¬ти призборювання довкола шиї. Таку сорочку шили з трьох несимет¬рично складених полотнищ, з викладеним, рідше — стоячим коміром. Рукави переважно були прямими з підрукавними клинами або без них.

Виділяються також сорочки зі вставками, пришитими до основно¬го полотнища по пітканню і пришитими по основі.

Сорочка з кокеткою з'явилася пізніше. Кокетку викроювали на ширину спинки, до неї пришивали переднє і заднє полотнища.

Найдавніша форма чоловічої сорочки у слов'ян — довга, яку носи¬ли поверх вузьких штанів. Вона побутувала на Гуцульшині, Поділлі, Поліссі.

Жіночі сорочки були водночас натільним і верхнім одягом. їх ви¬готовляли додільними (суцільними), а також з двох частин — верхньої (станка) і нижньої (підточки). Суцільні сорочки побутували у місцево¬стях, де носили незшиті форми поясного одягу. Сорочки з двох частин виготовляли з різних тканин: стан, станок, опліччя — з тонкого, ліп¬шої якості полотна, нижня частина (підточка) — з грубшого.

Шили жіночі сорочки залежно від ширини тканини з двох або трьох полотнищ. За способом сполучення полотнищ на плечах можна виді¬лити сорочки з призбирюванням біля коміра і кроєні "в перекидку". Сорочка з призбирюванням горловини, в свою чергу, поділялася на уставкову та безуставкову.

Наприкінці XIX ст. почали входити у побут короткі сорочки, дещо відмінні від традиційних — без коміра, з чотирикутним вирізом горло¬вини на кокетці. Однак і між ними існує чимало локальних видозмін. Жіночі сорочки розрізняються за способом розміщення розрізу — пазушки, яка може бути посередині станка, збоку — на одному із швів, на плечовому шві, іноді навіть на спині.

Типовим для сорочок України було те, що в них робили вузьку шийну обшивку (комір), пазуху частіше застібали або зав'язували стрічкою чи тасьмою. Поряд з цим на Київщині та Поділлі пришивали відкладний (у низинній частині Галичини — дуже широкий) або стоячий комір. Рукав української сорочки був широкий з ластками або без них.

Українські сорочки багато оздоблювали вишивкою, яка посідає чільне місце у світовій скарбниці художньої культури. Вишивкою оздоб¬лювали жіночі та чоловічі сорочки, верхній одяг (кожухи, свити), спід¬ниці, головні убори (намітки, очіпки, хустки) та ін. Удосконалюючи впродовж століть майстерність вишивки, відкидаючи все менш худож¬нє, народний одяг зберіг найтиповіші доцільні, позначені високим мис¬тецьким смаком зразки орнаменту.На локальні відмінності сорочок неабиякий вплив мало розміщен¬ня вишивки, орнамент якої пов'язувався з кроєм і залежав від того, де саме розміщували вишивку: на уставці, пазусі, рукавах або манжетах. Типи регіональних вишивок мають своєрідний характер, що виявля¬ється в кольорах, їх сполученнях, застосуванні різних технік, густоті орнаменту та ін.