29.Українська діаспора:загальна характеристика.

Іншим напрямом формування української діаспори була еміграція — масове переселення українців з батьківщини в ін¬ші країни. Взагалі еміграція — прогресивне явище в історії тієї чи іншої нації. Однак для українського народу, який втратив державність у XVIII ст., це була сувора необхідність, практично єдина можливість вирватися з безпросвітніх злиднів, політич-ного й національного гніту, гонінь за релігійними мотивами.

Переселення українців з рідних земель розпочалося ще в середні віки. Так, після прийняття польським сеймом у 1658 р. закону, згідно з яким усі некатолики повинні залиши¬ти межі держави, чимало українців-протестантів переїхали до Голландії, Німеччини, Англії, Франції. Згодом дехто з цих вигнанців добрався до Північної Америки і їх нащадки навіть брали участь у війні північних колоній за незалежність (1775— 1783 рр.), англо-французьких війнах у Канаді на початку XIX ст.

Перші українські переселенці з'явилися на території колишньої Югославії у 40-ві роки XVIII ст.

Масова еміграція українського населення у Північну та Південну Америку розпочинається у 70-ті роки XIX ст. Вона зумовлена дальшим посиленням колоніального гніту на Украї¬ні, розвитком капіталістичних відносин, зростанням кількості населення, зокрема у сільській місцевості, що привело до так званого аграрного перенаселення. Аналогічна ситуація спостерігається і в інших регіонах України, що перебували'під владою Австро-Угорщини і Ро¬сії. За таких обставин еміграція ставала фактично єдиним шля¬хом до порятунку від злиднів, голодної смерті, національного гноблення.

Еміграція з України пройшла три етапи. Перший охоплю¬вав період від 70-х років XIX ст. до першої світової війни. Спо¬чатку еміграційний рух з українських земель був спрямова¬ний до США. Вже у 1870 р. на вугільні шахти штату Пенсіль-ванія прибула-перша група закарпатських українців. Особли¬вого розмаху набрала еміграція з України до США наприкінці XIX—на початку XX ст.

У 70-ті роки XIX ст. перші українські переселенці з'явили¬ся на території Бразилії. Значно активізувався емі¬граційний рух з України до Бразілії та Аргентини в середині 90-х років XIX ст., після відкриття систематичних пароплавних маршру¬тів з Європи до цієї країни.Всього у Бразілію до 1914 р. прибуло близько 40 тис. осіб української національності, в Аргентину — майже 10 тис.

Велику роль відіграла прогресивна українська інтелігенція, зокрема І. Франко, К. Геник, Й. Олеськів та інші, в тому, що еміграційний потік був відвернутий від цих двох країн і спрямо¬ваний у розвинутіші в економічному та політичному відношен¬нях, з більш сприятливими для українців кліматичними умо¬вами США і Канаду.

Розуміючи, що еміграція — незворотне явище, вони у стат¬тях, брошурах, публічних виступах засуджували ставлення урядових кіл Австро-Угорщини до еміграції, вимагали прийня¬ти відповідні закони про надання матеріальної допомоги пе¬реселенцям. Одночасно їх публікації містили значний інфор¬мативний матеріал про становище емігрантів у Бразілії, кліма¬тичні умови у США та Канаді, поради, як знайти роботу у цих країнах, придбати земельний наділ, завести власне госпо¬дарство. У цьому плані відома громадська і публіцистична діяльність професора Львівської вчительської семінарії Й. Олеськіва. Його перу належать брошури «Про вільні землі», «О еміграції», які давали об'єктивну інформацію для тих, хто бажав емігрувати,

Перші українські емігранти, мешканці з с. Небилова Калуського повіту Іван Пилипів та Василь Єлиняк прибули до Канади у вересні 1891 р. На середину 90-х років XIX ст. українська еміграція до цієї країни набула масового характеру. Всього до 1914 р. у Канаду емігрувало приблизно 170 тис. українців.

Після закінчення першої світової війни розпочинається другий етап української еміграції. На Україні відбулися значні суспільно-політичні та територіальні зміни. Східна Україна ввійшла до складу СРСР і еміграційні рухи звідти припинилися. Західноукраїнські землі були розділені між Польщею (Східна Галичина, Західна Волинь, Холмщина), Чехословаччиною (Закарпаття) та Румунією (Північна Буковина).

Масова еміграція українського населення із Західної України відновилася після встановлення нормальних тран-спортних зв'язків. Напрями еміграційних рухів мало чим від¬різнялися від попереднього етапу. Основна кількість переселен¬ців з України знову направлялася до США і Канади. З 1920 до 1940 р. їх туди прибуло відповідно близько 100 і 70 тис.. Загальна кількість емігрантів із Західної України у міжвоєн¬ний період (1919—1939 рр.) становила понад 220 тис. Правда, рееміграція за той же час дорівнювала близько 45 тис. чол.

Після закінчення другої світової війни розпочинається третій етап української еміграції. її основу становили ті особи, які з різних причин опинилися за межами СРСР і зі страху перед можливими репресіями не хотіли повертатися на бать¬ківщину. У 1947 р. в західних окупаційних зонах Німеччини, Австрії та Італії перебувало понад 300 тис. осіб української національності. Деякі з них так і залишилися на цих територіях, інші наприкінці 40-х—на початку 50-х років перемісти¬лися до США (80 тис), Канади (понад 30 тис), Австралії (20 тис), Бразілії (7 тис), Аргентіни (6 тис), Великобрита¬нії (35 тис), Франції (10 тис). Отже, крім традиційних країн проживання української еміграції з'явилися нові — Австра¬лія, Великобританія, Франція. З середини 50-х років емігра¬ційний рух українців майже припинився.