22 .Закарпаття.

Значну частину українського Закарпаття зай¬має територія розселення трьох етнографічних груп укра¬їнських горян, що разом з північною (галицькою) зоною тво¬рить історико-етнографічні райони Гуцульщини, Бойківщини і Лемківищни. Підгірська й низовинна частина Закарпаття поза територією розселення гуцулів, бойків і лемків характерна тим, що тут поряд з українцями значно густіше, ніж у гірській частині проживають етнічні групи сусідніх народів, зокрема угорців, румун, словаків, чехів, а також німецькі колоністи і цигани.

Багатовікове співжиття і взаємодія українців-закарпатців з іншими національними меншинами істотно позначилися у різних сферах традиційно-побутової матеріальної і ду¬ховної культури місцевого населення. В народному будівництві, господарських заняттях, одязі, промислах і ремеслах, хар¬чуванні, звичаях, фольклорі, розмовній мові простежується по-єднання різних взаємовпливів. Водночас у цьому складному комплексі культурних перехрещень, нашарувань і впливів чітко проглядає субстрат етнографічної єдності і спільності закар¬патських українців (чи як вони називали себе ще в недавньому минулому — русинів) з основним материком українського на¬роду.

Все це характеризує українське Закарпаття не як етно¬графічно однорідний район, а як ареал, край, на порівняно невеликій території якого є різні етнографічні й етнічні тра¬диційно-побутові реалії і культурні взаємовпливи, зумовлені об'єктивними природними й багатовіковими політичними та економічними умовами його історичного розвитку. Це і ста¬новить етнографічну специфіку цього краю.

23. Північна Буковина

Ще одним підрайоном Прикарпаття є Українська Буковина. Цією назвою історично визначається південно-східна частина західноукр.землі,політико-адміністративна одиниця,що переважно просторово збігається зі серединною частиною сучасної Чернівецької обл. З етнографічного погляду,тут маємо продовження у суміжних частинах подільського,покутського і гуцульського ареалів. Особливість полягає в тому,що на стиках цих ареалів склалися культурно-побутові впливи внаслідок спільного проживання й спілкування буковинських українців з молдаванами,румунами,циганами,німецькими та російськими поселенцями.

Північна Буковина (її назва вперше згадується у грамотах XIV ст. і походить, як вважають дослідники, від природних особливостей краю — букових лісів) складалися з окремих земель — жуп. Вони являли собою своєрідні родові громади. Пізніше на їхній основі угорською владою були створені адміністративні одиниці — комітати. Найбільш давні з них (отже, слов'янські) — Бережський, Боржавський, Ужанський, Марамороський — набули значення історичних зон Закарпаття (Закарпатської Русі, Прикарпатської України). Нині ж деякі зони, скажімо, Мараморош, становлять частину етнічної території українців за межами України, входячи до складу Румунії.

Витоки Буковини йдуть від Шипинської землі, яка зберігала свою автономію у складі Молдавського князівства. В середині XV ст. ця автономія була скасована, а сама земля поділена на цинути, з яких Хотинська та Чернівецька дістали назву «Буковина» (нині — територія Чернівецької області). Це, власне, лише частина Буковини (північна), що залишилася у складі України; інша частина (південна) входить нині до Румунії. За культурно-господарськими особливостями Північна Буковина поділяється на три зони: Карпатську (гірську), Серетсько-Прутську (передгірську) та Пруто-Дністровську (рівнинну).

25.Цн-Сх регіон-Цн і Пд-Сх.Укріїна-Київська(крім пн..част)

,Черкаська,Кіровоградська,Полтавська,Харківська,пд..райони Чернігівської і Сумської обл..,вся пд. степова част України(Донецька,Луганська,Запорізька,Дніпропетровська,Херсонська,Миколаївська,Одеська),пд-сх райони Житомирської,сх. Вінницької та пн. райони АРК.

Райони- Середнє Подніпров’я---Правобережне,Лівобережне- більша частина Київської та Полтав¬ської, Черкаська і південна частина Чернігівської, південно-східна Житомирської, південно-західна Сумської, східна Він¬ницької, північна Кіровоградської та північно-західна Дніпро¬петровської областей) — один з найдавніше заселених райо¬нів української землі, осереддя інтенсивного процесу форму¬вання давньорусько-українського етносу. Переважно це тери¬торія і розселення в минулому східнослов'янського племені полян.

Слобожанщина--охоплює східну частину України — тепе¬рішні Харківську, південно-східну частину Сумської, північно-східні райони Дніпропетровської, східні Полтавської, північні Донецької, Луганської областей та суміжні західні райони Біл-городської і Воронезької областей, які сьогодні входять до складу Росії. Назва цього історико-етнографічного району по¬ходить від того, що в період інтенсивного його заселення (XVII—XVIII ст.) переселенці з Лівобережної і Правобережної України, з Росії, одержавши тут на певний час різні піль¬ги («свободи»), засновували поселення — слободи чи поселен¬ня на «слободах

ПівденьУкраїни(Причорномор’я)---Буджак,Побужжя,НижнєПодніпров’я,Приазов’я,Таврія-Запорізька,Херсонська,Миколаївська,Одеська,пд Дніпропетровської, Донецької,Луганської,пн. райони Криму.Із Середньовіччя ця територія відома як Дике поле(на мапі Г.Боплана).З XV-XVI-козацтво.Для людності цього краю характерні давні,аборигенні культурно-побутові риси,пов’язані із специфікою традиційного степового землеробства,відгінного тваринництва,будівництва тощо.