16. Бойківщина

— суміжний з Гуцульщиною на заході етно¬графічний район, що займає центральну частину Українських Карпат. Гуцульсько-бойківське пограниччя проходить при¬близно по межиріччі Лімниці і Бистриці-Солотвинської на пів¬нічних схилах Карпат і Тересви у Закарпатті, на заході межує з Лемківщиною у верхів'ях Сяну та Ужа. Північна межа проходить карпатським передгір'ям, а південною можна вва¬жати Полонинський хребет у Закарпатті. Окреслена тери¬торія охоплює південно-західну частину Рожнятівського і До-линського районів Івано-Франківської області, Сколівський, Турківський, південну смугу Стрийського, Дрогобицького, Самбірського і більшу частину Старосамбірського районів Львівської області, північну частину Великоберезівського, Воловецький і Міжгірський райони Закарпатської області. У верхів'ї Стривігору частина етнографічної Бойківщини на¬лежить тепер до території Польщі. Назва бойки — зафіксо¬вана у джерелах XVII—XVIII ст. її походження має різне пояснення. Найдостовірніша гіпотеза українського вченого І. Верхратського, який виводив її від уживаного в бойківських говірках діалектного слова бойє (боййе, боййечко) у значенні вигуку ага, їй-богу, прислівника справді. Сучасний дослідник М. Худаш вважає, що назва походить від актропоніма ^Бойко.

Бойківські села знаходяться у долинах рік і мають здебіль¬шого скупчений характер. Тільки в більш висотній зоні вони частково розпорошені. Чимало поселень цього району — дав¬нього походження, згадується в Галицько-Волинському літо¬писі та в інших середньовічних джерелах. І, Франко небез¬підставно обрав тереном своєї історичної повісті з XIII ст. «Захар Беркут» с. Тухлю і Тухольщину на Сколівщині.

Бойки здавна були землеробами. Під ріллю тут освоювали¬ся не тільки долини, а й гірські схили, лісові масиви. Етно-графи зафіксували на Бойківщині архаїчні способи вирубно-вогневого освоєння земляних ділянок: рубання лісу та чагарни¬ків з наступним їх спалюванням, викорчовуванням пнів, скопу¬ванням мотикою і далі обробкою орними знаряддями. В умо¬вах малородючих грунтів, кліматичних режимів різних висот¬них зон на Бойківщині склалися традиційний асортимент виро-щуваних культур і своя агротехніка. У тваринництві пере¬важала велика рогата худоба, зокрема воли — основна тяглова сила горян.

Розвивалися на Бойківщині різні ремесла і промисли. Од¬ним з найпоширеніших було лісорубство, а також сплав де-ревини, теслярство, гончарство, бондарство. Місцеві майстри-деревники будували для себе і на продаж хати та господарські будівлі, зводили справжні шедеври дерев'яної архітектури — диво-церкви, виробляли з дерева майже всі сільськогоспо¬дарські знаряддя, транспортні засоби, хатнє начиння, посуд та ін. Розвивалися також ткацтво і кушнірство.

Традиційний бойківський народний одяг до найновішого часу доніс давню простоту форм і крою. Одяг шили з домо-тканого полотна, вовняного сукна й овечого хутра. Колористика ка одягу, його прикраси й орнаментація були бідніші й прос-тіші, ніж у гуцульському народному вбранні. Основні компо¬ненти їжі горян — жито, овес, картопля і молокопро-

дукти.

Регіональними особливостями характеризуються різні галузі традиційної духовної культури жителів бойківського краю. У календарних і сімейних звнчаях та обрядах, віру¬ваннях, міфології, народних знаннях, звичаєвому праві про¬стежуються нашарування різних епох і уявлень, передусім тісний зв'язок з житейськими справами людини. Бойків¬ська фольклорна традиція донесла до нашого часу цінні па¬м'ятки давніх верств усної поетичної творчості українського народу, зокрема колядки, весільні пісні-ладканки, пастуші обрядові пісні, народні балади, уснопоетичні твори, пов'язані змістом з місцевими історичними, побутовими подіями.

Має самобутній характер і традиційне декоративне мис¬тецтво Бойківщини: вишивка, різьба по дереву, форми і спо-соби прикрашання одягу, розпис писанок. Збережені на Бой¬ківщині твори народного малярства XVI—XVIII ст. нале¬жать до комплексу унікальних пам'яток української загально¬національної художньої культури.

Дослідженню етнографії Бойківщини чимало уваги приді¬ляли І. Вагилевич, І. Франко, М. Зубрицький, В, Охримович, І. Свєнціцький та ін. Цінні колекції етнографічних матеріалів зібрані у Музеї етнографії та художнього промислу АН Украї¬ни (Львів), зразки народного будівництва з цього краю у Львів¬ському музеї народної архітектури і побуту.