Характерні особливості емоцій і почуттів

Кожне переживання дитини характеризується передусім якістю, що відріз­няє його від інших. В якісних характеристиках почуття виявля­ються особливості ставлення дитини до певної події, явища, інших людей, самої себе. Характеризуючи це ставлення, ми творимо про приємність — неприємність, задоволення — неза­доволення, радість — горе, веселощі — смуток тощо. Чим склад­ніші почуття, тим вони якісно багатоманітніші.

Характерною рисою емоційних переживань є їхня полярність. Кожне переживання має яскраво виражений позитив­ний чи негативний відтінок (любов — ненависть, симпатія — антипатія, здивування — байдужість). Звичайно вони несумісні, тобто не виявляються одночасно. Проте у складних почуттях вони можуть утворювати суперечливу єдність (наприклад, почуття задоволення і незадоволення, симпатії й антипатії, любові й ненависті в один і той самий момент життя). Такі суперечливі, двоїсті емоційні переживання дитини з приводу події чи об'єкта мають назву амбівалентних. Вони свідчать про супе­речливість, що виникає через різноманітність потреб та інтересів особистості, її неоднозначне ставлення до навколишньої дійснос­ті. Амбівалентні почуття чітко виражені в дитячому віці, а також у дорослих невротиків.

Емоції, почуття характеризуються певною силою, або інтенсивністю. Приємність і неприємність, задоволення і незадоволення, радість і сум бувають сильніші чи слабші. Сила переживань може залежати від сили тих вражень, які їх викликали. Здебільшого її зумовлено зв'язком вражень з потребами дошкільника, його оцінкою подій, вчинків, явищ.

Емоційні переживання характеризуються певною тривалістю. Розрізняють короткочасні переживання та довготри­валі, які можуть продовжуватись тижнями, місяцями, роками. Тривалість почуттів залежить від змісту об'єктів, що їх ви­кликають, і характеру тих прагнень дитини, із задоволенням яких вони пов'язані. Характерною особливістю будь-якого силь­ного переживання є те, що воно захоплює особистість в цілому. Кожне сильне переживання дитини виявляється як зовнішньо (змінами виразу обличчя, пози, інтонацій голосу), так і змінами діяльності внутрішніх органів.

Специфіка емоцій і почуттів дошкільного віку

Існують особливості розвитку емоцій і почуттів на різних етапах дошкіль­ного дитинства. Роздратування, гнів — звичайна емоція в дітей другого і третього років життя. Формами її вияву бувають напади люті, верещання; дитина падає на підлогу, б'є руками і ногами; іноді виникає ядуха. Подібна поведінка пов'язана здебільшого або з переживанням дитиною обмежень у поведінці, або із засму­ченням через невдачу. Вкладання спати, висаджування на гор­щик, якась заборона з боку дорослого, вдягання у громіздкий одяг, зміна звичного ходу речей можуть спричинити гнів малюка.

Настрій дитини віком до трьох років значною мірою залежить від її фізичного стану. Прояви неслухняності найчасті­ше трапляються, коли дитина голодна, втомлена, хоче спати, погано себе почуває. Невмотивовані зміни настрою, підвищена дратівливість, раптовий вияв поганої поведінки — перші ознаки захворювання маленької дитини.

Для періоду дошкільного дитинства (особливо молодшого) характерні інтенсивність і лабільність емоцій­них реакцій. Бурхлива радість і збудження можуть легко зміню­ватись фрустрацією з нетерпінням і гнівом. У цьому віці діти виявляють емоції безпосередньо — можуть стрибати від радощів і кидатись на підлогу в нападі люті. Дошкільники 2-4 років ще не засвоїли соціально прийнятних способів вияв­лення незадоволення, тому вони можуть, розсердившись на ко­гось, кусатись, дряпатися, битись. Такі способи фізичних проявів гніву частіше трапляються у хлопчиків.

Реакції гніву в молодших дітей якісно відрізняються від п нелогічних у старших дошкільників. Якщо для молодших ха­рактерні вибуховість, неадекватність, короткочасність у відпо­відь на вимогу, дію, вчинок дорослого, то для старших — більша виваженість, стриманість, адекватність, стійкість.

Емоційні реакції у формі опору або негативізму найбільш типові для дітей 1,5—2,5 років і 5—6 років. З віком діти краще пізнають свої можливості, співвідносять їх зі своїми бажаннями, нас воюють те, що прийнятне для інших людей. Що ближче до школи, то врівноваженішою стає емоційна поведінка, рідше трапляються вибухи обурення і гніву.

У кінці дошкільного — на початку молодшого шкільного віку діти вже менше схильні до страхів стосовно реальних об'єктів і подій. Проте значущими залишаються страхи, викликані уяв­ними об'єктами. Суттєво варіюють форми реакції різних дітей на депривацію і стрес. Однією з інтегральних характеристик емоцій­ного світу дошкільника є так звана вразливість дитини. Вона буває високою, середньою й низькою і визначає своєрідний поріг соціально-емоційного розвитку дошкільника.