- •Предмет історії соціології.
- •Проблема періодизації історії соціології та можливі критерії виділення періодів в історико-соціологічному процесі.
- •Методологічна проблематика та її еволюція.
- •Особливості виникнення та розвитку соціології в окремих країнах (Франція, Великобританія, Німеччина, Італія, Росія, сша та ін.).
- •Основні напрямки в підходах до аналізу історико-соціологічного процесу: хронологічний, проблемний, національний, персоніфікований та ін.
- •Позитивізм о. Конта.
- •О. Конт про завдання соціології.
- •Закон трьох стадій інтелектуального розвитку о. Конта.
- •Особливості біолого-еволюційної соціології.
- •1) Однообразие создает условие для нестабильности. Т.Е. Процесс развития отягощается особенностями самой социальной жизни. В процессе развития общества происходит резкая дифференциация.
- •2) Существует тенденция к углублению неравенства.
- •3) Люди, занимающие одинаковое положение, как правило, стремятся к объединению, поскольку общество начинает делиться на фракции. В результате дифференциации появляются границы.
- •Органіцизм г. Спенсера, його вчення про загальну еволюцію.
- •1) Однообразие создает условие для нестабильности. Т.Е. Процесс развития отягощается особенностями самой социальной жизни. В процессе развития общества происходит резкая дифференциация.
- •2) Существует тенденция к углублению неравенства.
- •3) Люди, занимающие одинаковое положение, как правило, стремятся к объединению, поскольку общество начинает делиться на фракции. В результате дифференциации появляются границы.
- •Передумови виникнення психологічного напрямку в соціології.
- •Психологія народів (в. Вундт).
- •Психологія натовпу (г. Лебон).
- •Теорія наслідування (г. Тард).
- •„Генезис” та „телезис” в концепції л. Уорда.
- •1. Различные проявления души - чувства, волевые акты, эмоции.
- •2. Интуиция, интеллект, изобретательство.
- •3. Экономия ума, экономия природы, социальные аспекты воли и интеллекта.
- •Інстинктивізм в соціології.
- •Соціологічні аспекти психоаналізу.
- •Роботи з. Фрейда „Незадоволеність культурою”, „Майбутнє однієї ілюзії”, „Тотем та табу”.
- •Загальна характеристика та коло проблем інтеракціонізму.
- •Теорія дзеркального „я” ч.Х. Кулі.
- •Символічний інтеракціонізм Дж.Г. Міда.
- •Групповая жизнь является сущностным условием возникновения сознания — человеческих существ, обладающих личностным я.
- •Мир, в целом, является социальным продуктом, который «конструируется» в совокупности процессов социального взаимодействия как актов коммуникации.
- •Социальный мир есть интерсубъективный феномен: он постоянно возникает и становится в процессе межиндивидуальных взаимодействий как взаимной подгонки своего поведения к поведению других.
- •У. Томас та чиказька школа в соціології. Поняття установки та „Теорема Томаса”.
- •Формальна соціологія ф. Тьонніса.
- •Робота ф. Тьонніса „Спільнота та суспільство”.
- •Загальні категорії соціологічної концепції г. Зіммеля.
- •Культура в концепції г. Зіммеля.
- •1) С развитием техники, противостоящей жизни;
- •2) С тем, что люди могут воспринимать такую культуру, которая не отвечает их жизненной сути, мешая жизни данной личности.
- •Робота г. Зіммеля „Філософія грошей”.
- •Матеріалізм як теорія пізнання.
- •Матеріалістичне розуміння історії.
- •Вчення про класову боротьбу.
- •Теорія ідеології.
- •Роботи к. Маркса та ф. Енгельса „Капітал”, „До критики політичної економії. Передмова” (к. Маркс), „Походження сім’ї, приватної власності та держави” (ф. Енгельс).
- •„Розуміюча соціологія” м. Вебера.
- •Ідеальнотипічний метод пізнання соціальних явищ.
- •Веберівська інтерпретація капіталізму: протестантська етика.
- •1. Если моя мирская деятельность успешна, то Бог мне помогает в моей мирской деятельности.
- •2. Если Бог мне помогает, то я избран к спасению.
- •3. Следовательно, я должен стремиться к успешной мирской деятельности (в том числе, вкладывая заработанное в производство). В этом случае я получаю возможность быть более уверенным в своем спасении.
- •Соціологія релігії м. Вебера.
- •Політична соціологія м. Вебера.
- •2. Традиционное господство. Эта форма господства держится на представлении о святости традиций, старых порядков, уважении предков и т. Д.
- •Роботи м. Вебера „Політика як покликання та професія”,„Наука як покликання та професія”.
- •Соціологізм е. Дюркгейма: методологія та онтологія.
- •Поняття соціального факту.
- •Поняття інституту й соціальної функції в концепції е. Дюркгейма.
- •1) Внешнее проявление свойств какого-либо объекта, процесса в той или
- •2) Роль, которую выполняет
- •3) Связь частей с целым, их взаимозависимость (напр.,
- •Соціологія релігії е. Дюркгейма.
- •Роботи е. Дюркгейма „Правила соціологічного методу” та „Про поділ суспільної праці”.
- •Завдання та метод соціології в концепції в. Парето.
- •Теорія соціальної поведінки в. Парето.
- •Теорія еліт в. Парето.
Основні напрямки в підходах до аналізу історико-соціологічного процесу: хронологічний, проблемний, національний, персоніфікований та ін.
Хронологический – предполагает інтерес к определенному историческому етапу. В центре внимания пространственно-временной ход развития социологии. Важной является проблема критерия выделения того или юного этапа.
Проблемный – предполагает выделение определенного центрального вопроса, проблеммы; весь историко-социологический матеріал рассматривается с этой точки зрения.
Национальный – в основе лежит аналіз развития социологии в рамках определенного національного государства, національного общества.
Персонифицированный – основное внимание сосредотачивается на сомом социологе, на его работах, на его творче ской манере, не его судьбе.
Позитивізм о. Конта.
В 30—40 гг. XIX в. возникает и широко распространяется философия французского мыслителя Огюста Конта (1798— 1857). Она получила название философии позитивизма. Возникнув во Франции, позитивизм затем разрабатывается в Англии, Германии и других странах Западной Европы. Проявляют к нему интерес и мыслители в России.
В первоначальном толковании Конта позитивизм означал требование к философам исследовать позитивное (положительное) научное знание как философское. Конт считал необходимым выработать такое философское знание, которое было бы ни материалистическим, ни идеалистическим. В этих целях, отмечал он, предстоит построить систему «положительного» знания, которое должно быть бесспорным и точным, опирающимся исключительно на факты. Построение такой системы возможно лишь, считал Конт, при создании научного метода познания, позволяющего находить и создавать систему этого положительного философского знания.
Возникновение позитивизма было теснейшим образом связано с успехами различных наук — математики, физики, химии, биологии. Наука становилась все более популярной, оказывала огромное влияние на умы людей. К тому же в это время началось развитие науки как специфического нового социального института: она почти полностью освободилась из под опеки церкви, ее идеи получали все большее общественное признание.
Основоположник позитивизма и автор термина «позитивизм» французский философ Огюст Конт, выступивший с большим шеститомным трудом «Курс позитивной философии», одно время был секретарем великого утописта-социалиста А. Сен-Симона. Однако он позаимствовал не социалистические идеи Сен-Симона, а идеи об определяющей роли техники, науки и промышленности в общественном и научном прогрессе. Совершенно самостоятельно он разработал принципы позитивной философии и социологии.
О. Конт про завдання соціології.
Головним завданням соціології в цих умовах для Конта є опис взаємодії законів функціонування й розвитку суспільства і вироблення оптимальної з цієї точки зору позитивної політики. Він однаково гостро виступає як проти реакціонерів — захисників старого ладу, так і проти радикалів, які стояли за революційне нищення віджилого устрою. Конт мріє про суспільство, в якому соціальний порядок не приводив би до застою, а прогрес — до революційної анархії та свавілля. Вчення Конта про позитивну політику як шлях поступового, наперед передбачуваного і науково забезпеченого реформування суспільства на засадах розуму та інтелекту виступало антитезою до ідей марксизму, які в цей час почали широко проникати у Францію.
Отже, предметом соціології для Конта виступає не конкретно-історичне суспільство, а суспільство в цілому, як системав її минулому і сучасності. Він розробляє також методи соціології і вважає, що основними для цієї науки є спостереження і експеримент (оперті на соціологічну науку), метод порівняння (соціальних процесів, різних суспільств, різних станів одного й того ж суспільства) та історичний метод (дослідження послідовних станів суспільства з врахуванням тісного зв'язку минулого, сучасності й майбутнього).
Таким чином, місце вчення Конта в історії соціології є надзвичайно важливим. Він вперше:
• обгрунтував необхідність наукового підходу до вивчення суспільства і можливість пізнання законів його розвитку;
• визначив соціологію як особливу науку про суспільство, оперту на емпіричні дослідження, що мало забезпечити її об'єктивність та неупередженість;
• розглянув суспільство як систему з її статичними та динамічними закономірностями, привернув увагу до вивчення соціальних інститутів і структури цієї системи, механізмів її змін.