
- •1. Національна філософія як складова національної культури.
- •3. Періодизація історії філософії України.
- •5. Специфічні риси української філософії.
- •7. Джерела формування філософської думки Київської Русі.
- •8. Поняття філософії у Києво-руській культурі.
- •9. Онтологічні та натурфілософські уявлення діячів культури Київської Русі.
- •10. Гносеологічні концепти у філософській культурі Давньої Русі.
- •11. Давньоруська антропологія.
- •12. Морально-етичні уявлення в Київській Русі.
- •13. Філософський аналіз твору Іларіона Київського «Слово про закон і благодать».
- •14. Характерні особливості філософської культури Київської Русі.
- •15. Філософсько-культурний аналіз «Галицько-Волинського» літопису.
- •16. Творчість Серапіона, митрополита Кирила й Петра Ратенського (XIII-xiVст.).
- •17. Єретичні вчення та ідеї вільнодумства в духовній культурі України.
- •18. Тенденції та явища українського передвідродження в XV ст.
- •19. Філософський зміст творів «ожидовілих».
- •20. Ісихазм та його поширення на українських землях.
- •21. Сутність гуманізму та умови його формування в Україні.
- •22. Основні тенденції розвитку ренесансної культури на українських землях.
- •23. Ранній гуманізм у творчості ю.Дрогобича, п.Русина, Лукаша із Нового Міста.
- •25. Історіософські погляди Ст.Оріховського.
- •26. Острозький культурно-освітній центр та його значення в духовному житті України.
- •28. Реформаційні вчення в Україні к.XVI - поч.XVII ст. (в. Суразький, й. Княгиницький).
- •29. Філософські погляди і.Вишенського.
- •30. Проблеми самопізнання у творі Ісайї Копинського «Алфавіт духовний».
- •32) Братства
- •33. Гуманізм вченого гуртка Києво-Печерської Лаврської друкарні (є.Плетенецький, 3. Копистенський, л. Зизаній, п. Беринда).
- •34. Зміст та спрямованість філософської освіти в Києво-Могилянській Академії
- •35. Християнська етика п.Могили
- •36. Роль Феофана Прокоповича у формуванні української філософії.
- •37. Філософсько-етичні погляди Інокентія Гізеля.
- •38. Філософські погляди Григорія Кониського.
- •39. Картезіанство в Києво-Могилянській академії. Григорій Щербацький.
- •40. Г.С. Сковорода: життя та творчий доробок.
- •41. Вчення про «дві натури» та «три світи» г.Сковороди.
- •42. Антропологія та теорія «сродної праці» г.Сковороди.
- •43. Гноселогічні погляди г.Сковороди.
- •44. «Філософія серця» г.Сковороди.
- •45. Сутність та специфічні риси романтизму в Україні.
- •46. Романтизм як світоглядна основа нового українського письменства(і.Котляревський,м.Максимович)
- •47. Романтичні ідеї провідних діячів Кирило-Мефодіївського братства.
- •48. Світогляд м.Гоголя.
- •49. Світогляд т.Г.Шевченка
- •50. Шеллінгіанські витоки філософії українського романтизму (д.Велланський, м.Курляндцев, к.Зеленецький)
- •51. Шеллінгіанські мотиви у творчості й.Міхневича.
- •52. Елементи романтизму в Україні другої половини XIX ст. (о. Потебня).
- •53. Феномен духовно-академічної філософії в Україні XIX ст.
- •55. Філософські і соціально-політичні ідеї й.Шада.
- •57. Філософські ідеї і.Скворцова та в.Карпова.
- •58. П.Авсенєв як представник київської духовно-академічної філософії.
- •59. О.Новицький – перший професор філософії Університету Св.Володимира.
- •60. С.Гогоцький як історик філософії.
- •61. Філософський теїзм п.Ліницького.
- •63. Основні принципи «філософії серця» п. Юркевича
- •64. Лесевич як представник позитивізму
- •65. Монодуалізм Миколи Грота
- •66. Неокантіанство Челпанова
- •67. Психологізм Зінківського
- •68. Філософія світла і радості Гілярова
- •69. Панпсихізм Олексія Козлова
- •70. Соціально-філософські орієнтації громадівців та поступовців
- •71. Історіософські погляди Антоновича
- •72. Ідея національного поступу в теоретичній спадщині м. Драгоманова
- •73. Філософський світогляд франка
- •74. Філософія права б. Кістяквського
- •75. Філософські ідеї Вернадського
- •76. Неоромантизм л. Українки
- •77. Чинний націоналізм Донцова
- •78. Микола Міхновський : Маніфест національного радикалізму
- •79. Історіософія в'ячеслав Липинського
- •80. Чижевський як перший систематизатор іст філ думки України
- •81. І. Лисяк-Рудницький — дослідник української політичної думки
- •82. Кульчицький про основи філософії та філ наук
- •83. Концепція «конкордизму» в. Винниченка
- •86. Тріумф і трагедія Юринця
- •87. Філ думка 60-80 рр
- •88. Проблеми ділектики , логіки Копніна
- •89. Філ погляди Шинкарука
81. І. Лисяк-Рудницький — дослідник української політичної думки
Провідні теми публікацій ученого — доля України в новітній історії, проблеми формування модерної (політичної) української нації, роль політичних ідеологій у цьому процесі, відносини українців із сусідніми націями і національними меншинами в Україні. Загалом він був прихильником лібералізму з поцінуванням нації і національної свідомості як запоруки ефективної представницької демократії.
І. Лисяк-Рудницький вважав, що професійна політична думка виникла в Україні у другій половині XIX ст., що визначило хронологічну межу його досліджень — другу половину XIX ст.
Наприкінці XIX — на початку XX ст. окреслюються основні напрями української політичної думки й основні українські політичні ідеології. У найзагальнішому значенні терміном «ідеологія» позначають сукупність взаємопов´язаних ідей, уявлень, символів і ритуалів, призначених об´єднувати людей для спільного життя і діяльності. Їх поділяють на різновиди залежно від того, які групи людей вони об´єднують і які функції виконують. Одним із таких різновидів є ідеології-світогляди, які включають ціннісні ідеї і об´єднують людей у суспільства. У цьому розумінні кожне суспільство має певну ідеологію (колективний світогляд), яка забезпечує взаєморозуміння і суспільні зв´язки між людьми. У найдавніші часи носіями її були міфи, потім релігії.
Особливим різновидом ідеологій є політичні ідеології — певна сукупність взаємопов´язаних ідей, символів і ритуалів, призначених об´єднувати людей заради спільних політичних дій. У традиційних суспільствах вони були елементами ідеологій-світоглядів, зокрема релігій (наприклад, твердження про божественне походження влади тощо). Новочасні європейські політичні теорії, напрями політичної думки стали основою відповідних політичних ідеологій: поняттями «лібералізм», «консерватизм», «соціал-демократія», «комунізм», «анархізм» позначають як певні напрями політичної думки (політичні теорії), так і відповідні політичні ідеології. Філософи, обґрунтовуючи політичні теорії, прагнуть пояснити ціннісні ідеї (ідеї справедливості, порядку, свободи тощо). Щоб мобілізувати людей та об´єднати їх у певний суспільно-політичний рух, потрібні прості формули, символи, ритуали тощо. Творець певної концепції політичної філософії не завжди відповідає за те, як його ідеї використовують і витлумачують певні політичні рухи.
У загальному слововживанні термін «ідеологія» є ціннісно-нейтральним. Залежно від ціннісних орієнтацій ідеології можуть бути оцінені як злоякісні чи доброякісні. І. Лисяк-Рудницький послуговувався терміном «ідеологія» у ціннісно-нейтральному значенні. Однак часто він вдавався до нього як на означення власне ідеології, так і суспільно-політичної думки. Зосереджуючись зазвичай на історії політичної думки, він, однак, як і кожен її історик, не залишав поза увагою використання політичних ідей у практиці політичних рухів.
Для виокремлення основних напрямів в українській суспільно-політичній думці важливою є стаття І. Лисяка-Рудницького «Напрями української політичної думки». З його погляду, у новітній українській суспільно-політичній думці можна виділити чотири головні напрями: демократично-народницький, консервативний, що домінували до Першої світової війни, і комуністичний та інтегрально-націоналістичний, що виникли після революції. Ці напрями можна охарактеризувати на основі таких ознак, як плюралізм — тоталітаризм, лівий — правий: народництво (плюралістичне, ліве), комунізм (тоталітарний, лівий), консерватизм (плюралістичний, правий), інтегральний націоналізм (тоталітарний, правий).
Одним із перших істориків політичної думки на Заході І. Лисяк-Рудницький зробив спробу охарактеризувати ідеологію українського дисидентського руху.