
- •1. Національна філософія як складова національної культури.
- •3. Періодизація історії філософії України.
- •5. Специфічні риси української філософії.
- •7. Джерела формування філософської думки Київської Русі.
- •8. Поняття філософії у Києво-руській культурі.
- •9. Онтологічні та натурфілософські уявлення діячів культури Київської Русі.
- •10. Гносеологічні концепти у філософській культурі Давньої Русі.
- •11. Давньоруська антропологія.
- •12. Морально-етичні уявлення в Київській Русі.
- •13. Філософський аналіз твору Іларіона Київського «Слово про закон і благодать».
- •14. Характерні особливості філософської культури Київської Русі.
- •15. Філософсько-культурний аналіз «Галицько-Волинського» літопису.
- •16. Творчість Серапіона, митрополита Кирила й Петра Ратенського (XIII-xiVст.).
- •17. Єретичні вчення та ідеї вільнодумства в духовній культурі України.
- •18. Тенденції та явища українського передвідродження в XV ст.
- •19. Філософський зміст творів «ожидовілих».
- •20. Ісихазм та його поширення на українських землях.
- •21. Сутність гуманізму та умови його формування в Україні.
- •22. Основні тенденції розвитку ренесансної культури на українських землях.
- •23. Ранній гуманізм у творчості ю.Дрогобича, п.Русина, Лукаша із Нового Міста.
- •25. Історіософські погляди Ст.Оріховського.
- •26. Острозький культурно-освітній центр та його значення в духовному житті України.
- •28. Реформаційні вчення в Україні к.XVI - поч.XVII ст. (в. Суразький, й. Княгиницький).
- •29. Філософські погляди і.Вишенського.
- •30. Проблеми самопізнання у творі Ісайї Копинського «Алфавіт духовний».
- •32) Братства
- •33. Гуманізм вченого гуртка Києво-Печерської Лаврської друкарні (є.Плетенецький, 3. Копистенський, л. Зизаній, п. Беринда).
- •34. Зміст та спрямованість філософської освіти в Києво-Могилянській Академії
- •35. Християнська етика п.Могили
- •36. Роль Феофана Прокоповича у формуванні української філософії.
- •37. Філософсько-етичні погляди Інокентія Гізеля.
- •38. Філософські погляди Григорія Кониського.
- •39. Картезіанство в Києво-Могилянській академії. Григорій Щербацький.
- •40. Г.С. Сковорода: життя та творчий доробок.
- •41. Вчення про «дві натури» та «три світи» г.Сковороди.
- •42. Антропологія та теорія «сродної праці» г.Сковороди.
- •43. Гноселогічні погляди г.Сковороди.
- •44. «Філософія серця» г.Сковороди.
- •45. Сутність та специфічні риси романтизму в Україні.
- •46. Романтизм як світоглядна основа нового українського письменства(і.Котляревський,м.Максимович)
- •47. Романтичні ідеї провідних діячів Кирило-Мефодіївського братства.
- •48. Світогляд м.Гоголя.
- •49. Світогляд т.Г.Шевченка
- •50. Шеллінгіанські витоки філософії українського романтизму (д.Велланський, м.Курляндцев, к.Зеленецький)
- •51. Шеллінгіанські мотиви у творчості й.Міхневича.
- •52. Елементи романтизму в Україні другої половини XIX ст. (о. Потебня).
- •53. Феномен духовно-академічної філософії в Україні XIX ст.
- •55. Філософські і соціально-політичні ідеї й.Шада.
- •57. Філософські ідеї і.Скворцова та в.Карпова.
- •58. П.Авсенєв як представник київської духовно-академічної філософії.
- •59. О.Новицький – перший професор філософії Університету Св.Володимира.
- •60. С.Гогоцький як історик філософії.
- •61. Філософський теїзм п.Ліницького.
- •63. Основні принципи «філософії серця» п. Юркевича
- •64. Лесевич як представник позитивізму
- •65. Монодуалізм Миколи Грота
- •66. Неокантіанство Челпанова
- •67. Психологізм Зінківського
- •68. Філософія світла і радості Гілярова
- •69. Панпсихізм Олексія Козлова
- •70. Соціально-філософські орієнтації громадівців та поступовців
- •71. Історіософські погляди Антоновича
- •72. Ідея національного поступу в теоретичній спадщині м. Драгоманова
- •73. Філософський світогляд франка
- •74. Філософія права б. Кістяквського
- •75. Філософські ідеї Вернадського
- •76. Неоромантизм л. Українки
- •77. Чинний націоналізм Донцова
- •78. Микола Міхновський : Маніфест національного радикалізму
- •79. Історіософія в'ячеслав Липинського
- •80. Чижевський як перший систематизатор іст філ думки України
- •81. І. Лисяк-Рудницький — дослідник української політичної думки
- •82. Кульчицький про основи філософії та філ наук
- •83. Концепція «конкордизму» в. Винниченка
- •86. Тріумф і трагедія Юринця
- •87. Філ думка 60-80 рр
- •88. Проблеми ділектики , логіки Копніна
- •89. Філ погляди Шинкарука
75. Філософські ідеї Вернадського
Розробка цілісної концепції космічної філософії відбувалася з використанням надбань антрополого-еволюціоністського вчення М.-Ф. Шелера і П. Тейяра де Шардена, які використав у своїх філософських побудовах український і російський природознавець Володимир Вернадський (1863—1945).
Праці В. Вернадського збагатили науковий світогляд, сучасну наукову картину світу. Всесвіт він розглядав як сукупність живої речовини, біосфери і людства. Із появою людства починається, на його погляд, якісно новий етап розвитку Всесвіту, де розвитку планетарного характеру сприятимуть розум і людина, а їх наслідком будуть перетворення біосфери на нове середовище життя — ноосферу (сферу розуму), суттєві зміни біосфери, соціальні перетворення (організація нових форм людського співжиття, повна рівність рас і народів, відмова від війни як засобу вирішення спірних питань).
Науковий світогляд у Вернадського є творенням і вираженням людського духу, нарівні з яким фігурують релігійний світогляд, мистецтво, суспільна та індивідуальна етика, філософська думка. Знищення або припинення одного виду діяльності людської свідомості проявляється через пригнічення іншого. З цього погляду, важливе значення В. Вернадський надавав релігійній формі суспільної свідомості, розглядаючи її як глибинне внутрішнє переживання, пов´язане з людськими або космічними переживаннями соборного типу, де без релігійного життя одиничні переживання розпорошуються. Більш того, Вернадський був переконаний, що в атмосфері соціальної помсти, прагнення до грабунків, насильства, наживи, породженої більшовицькою пропагандою, саме релігія мала породити почуття спільності, думку про загальнолюдські основи життя, духовну єдність і любов.
В. Вернадський виступав за розвиток демократії, громадських свобод і свободи мислення, наголошував, що не можна боротися в ім´я самої боротьби, а лише заради вічних, безумовних істин та основних прав людини.
76. Неоромантизм л. Українки
Світогляд Лесі Українки (Лариса Косач-Квітка, 1871—1913) формувався під впливом (переважно) ідей Т. Шевченка, М. Драгоманова, І. Франка, тогочасного життя українського народу, соціал-демократичних та окремих ідей марксизму. Характерними особливостями її світосприймання були матеріалізм, діалектика, віра в пізнавальні можливості людини, інтерес до нових досягнень природознавства, реалістична естетика та історичний оптимізм. У житті і творчості вона виступала за утвердження значущості та гідності людської особистості як найвищої цінності в загальнолюдських і національних вимірах, національне і соціальне визволення, історичний поступ до свободи і справедливості, ідеалом яких для неї були демократія і соціалізм.
Невід´ємним елементом світогляду Лесі Українки був атеїзм (система ідей, переконань, що заперечують віру в Бога). На її думку, релігія створена людьми, неспроможними пояснити грізні і незрозумілі явища дійсності, перетворилась на засіб виправдання експлуатації і гноблення, існуючого рабства. Це було для неї основною причиною невизнання релігії, звернення до прометеїзму, який заперечував поневолення людини.
Дотримуючись цих позицій, Леся Українка відкидала «глуху покору», «роз´їдаючий оптимізм культурних громад», «поміркований лібералізм» — усе, «що так утомило нас, молодих українців», виступала за рішучі дії в національному і соціальному визволенні, досягненні суспільного прогресу. Ці дії вона пов´язувала з боротьбою народних мас, зокрема пролетаріату, яку вважала Тому і зверталася до романтичної традиції, вважала літературу формою боротьби. Збагачуючи різні аспекти реальності історіософськими мотивами (від античності, перших поколінь християнства, давньоруської доби, європейського середньовіччя до англійської Реформації і Французької революції), Леся Українка робила їх вагомими і значущими, вносила струмінь глибокого філософського і морального неспокою, прагнення боротьби за волю, щастя людини.
Філософсько-матеріалістичний світогляд Лесі Українки був основою її етичних та естетичних поглядів, ставлення до релігії. Обстоюючи загальнолюдський характер моральних норм і принципів, вона полемізувала з ортодоксальними марксистами, які вважали їх необов´язковими для класової боротьби. При цьому вона часто послуговувалася категоріями «добро» і «зло», «вірність» і «зрада», «краса людських почуттів» і «згубність духовного гноблення» тощо, за допомогою яких відображала гармонію між людиною і природою, пропагувала ідеї гуманізму і патріотизму, життя і безсмертя. У творах Лесі Українки сучасність, спроби осягнути майбутнє подаються не в соціально-побутовому, а філософсько-ідеологічному зрізі, із заглибленням у складні процеси взаємодії політики й етики.