71. Історіософські погляди Антоновича

Основою історіософських і соціально-політичних поглядів В. Антоновича стало положення про те, що найвідомішим демократичним елементом в Україні є селяни, які «складають народну осібність, мають сильну природну логіку, дуже розвинуту народну етику». Саме тут, на його, думку, слід шукати зміст історії, який розкривається не в сфері державних засад і політичних відносинах, а у народному житті, громадянських і національних відносинах. Історія, наголошував він, є систематичним викладом подій із життя народу чи держави, в якому має поєднуватися фактичний матеріал із філософськими висновками. Завдання історика полягає в тому, щоб простежити політичний, економічний та моральний аспекти життя народу, його ідеали в різні періоди, розвиток культури і цивілізації. В. Антонович під культурою розумів розвиток потреб народу у фізичному, побутовому і моральному житті, а під цивілізацією — розвиток суспільних відносин на основі справедливості. Він постійно наголошував, що справжня історія — це життя народних мас, які становлять народність, тобто групу людей, що «виділяються з групи подібних чутливими, антропологічними та культурними ознаками». Головним важелем історії є розвиток суспільної самосвідомості народу, безпосередні мотиви його громадського та політичного життя. Доля народу, його віковічних зусиль і прагнень до створення свого державного організму, зосередження інтересу на важкій трьохсотлітній боротьбі, в якій відстоював український народ здійснення основних начал свого народного побуту, — це питання, які мають бути в полі зору історика України.

Основними для українців В. Антонович вважав рівність усіх перед законом, відсутність станової різниці, соборне управління земельними справами, свободу совісті, виборче право. Формою управління суспільним устроєм він вважав віче, основане на принципах і традиціях козацтва.

Проаналізувавши історію основних родин верхівки українського суспільства, В. Антонович дійшов висновку, що в Україні не було національних вищих станів, бо ними стали поляки, німці, росіяни та представники інших націй. Це стало підставою для звинувачення його в українському націоналізмі. Не завжди адекватно оцінювали діяльність і творчість Антоновича і його сучасники, коли за умов реакції йому доводилося шукати шляхи розумного компромісу в обстоюванні своїх ідей та діяльності «Громади», зокрема її орієнтації на культурно-освітню спрямованість, що зумовило появу нових напрямів в українському національному русі (О. Кістяківський та особливо М. Драгоманов).

72. Ідея національного поступу в теоретичній спадщині м. Драгоманова

Філософські і суспільно-політичні погляди М. Драгоманова формувалися під впливом ідей Т. Шевченка, історіософських поглядів М. Костомарова, О. Герцена, К.-А. де Рувруа Сен-Сімона, Ш. Фур´є, Р. Оуена, П.-Ж. Прудона.

Як принциповий виразник ідеї поступу, історичного і національного розвитку, прогресу М. Драгоманов був переконаний, що всесвітня історія — це безупинний громадський поступ, під час якого реалізуються великі ідеали лібералізму і демократії — від свободи й автономії особистості до автономії та свободи нації. Ідеалом цього поступу є громадянське суспільство, основане на федералізмі, коли панують «безначальство», гармонія особистостей, громад, товариств тощо. Перевагу він надавав не державності й національному суверенітету, а децентралізації із самоуправлінням громад та областей

Головним чинником у досягненні поступу людини і громади Драгоманов вважав поступ політичний, соціальний і культурний, що випливало з його розуміння сутності людини і суспільства.

Людину і суспільство, розвиток яких зумовлюється багатьма чинниками, Драгоманов розглядає як «річ дуже складну». На його думку, якість поступу в будь-якому історичному русі залежить від характеру народу, його інстинктів, розвинутих історією, його розумового розвитку, однорідності суспільства і зв´язку між його частинами, а також від ступеня і форми реакції існуючого порядку на зародження нового. Звертаючись до реалій життя тогочасного суспільства, Драгоманов надавав належне значення в історичному поступі економіці. У цій сфері він бачив причини експлуатації людини людиною, де збагачення панівних класів відбувається через недоплату працівникам. Тому вважав, що експлуатація існуватиме доти, поки всі фабрики і заводи, землі не стануть власністю тих, хто працює. У цьому він виявляв близьку до марксистської позицію.

Одним із головних у творчості М. Драгоманова було національне питання. При розгляді характеру, спрямованості національних рухів він виходив з того, що їх основою мають бути добро, просвіта, багатство громадян, щира правда, залучення до політики найширших мас трудящого народу — хранителя національності. Тому національне питання він розглядав у контексті політичних свобод. Вихідним принципом вирішення національного питання Драгоманов вважав «космополітизм в ідеях і шляхах, націоналізм в ґрунті і формі культурної праці».