67. Психологізм Зінківського

Тенденцію до психологізації філософії здійснює В. В. Зеньківський, весь дожовтневий період діяльності якого був пов'язаний з Київським університетом.

Завданням дослідження Зеньківського була проблема природи та своєрідності людської психіки, а ширше - проблема душі. Для цього необхідно було розглянути можливість і детермінацію психічних явищ. Аналізуючи проблему причинності, Зеньківський вбачає її сутність у силі, яка має емпіричну основу у внутрішньому досвіді. Прикладаючи категорію причинності до навколишньої дійсності, ми створюємо досвід (а не з досвіду виводимо причинність).

Це механічна причинність, яка діє в неорганічному світі, а в органічному світі діє психічна причинність, її можливість обґрунтовується через поняття «психічна енергія». Якщо психічне буття розгортається в часі, то причинне пояснення змін, що відбуваються у психіці, неможливе без припущення психічної роботи, а отже, і психічної енергії як здатності її виконувати, тобто викликати до життя окремі душевні явища Джерелом психічної енергії виступає духовна субстанція, в якій приховується стійка основа психіки.

Зеньківський вважає, що психічне буття не може виникнути з інших форм буття. Центром психічного життя, його органічною силою, джерелом психічної енергії, суб'єктом психічного розвитку, носієм єдності психіки виступає наше «Я» або індивідуальність. Якщо у своєму розвитку «Я» підпорядковане причинності, то за основним змістом його має бути зведено до зовнішнього (щодо нього) акту творення. Таким чином, спроби Зеньківського знайти наукове пояснення природи психіки привели його до визнання її надприродної сутності.

68. Філософія світла і радості Гілярова

Філософські погляди О. Гілярова формувалися на ґрунтовному вивченні середньовічної та нової західноєвропейської філософії, а також античної, зокрема платонізму. Істотний вплив на О. Гілярова мали також погляди і вчення німецького психолога, психофізіолога, одного із засновників експериментальної психології Густава-Теодора Фехнера

Світлою і радісною Гіляров назіває філософію синехологічного спіритуалізму. (Спіритуалізм – основа світобудови це ДУХ, синехологічний напрямок – Всесвіт – одухотворений організм). Саме ця філософія пронизана світлом свідомості, бачить у прагненні до радості вищий принцип світобудови, віддає належне всій розкоші чуттєвого світу і всім розумовим насолодам ; найвищою радістю визнає повноту життя і в загальному і цілому запречує смерть. Виділяє такі принципи її побудови:

теоретичний: треба спиратися на досвід, розширювати і доповнювати його

практичний: визнання цінним того що відповідає принципу повного задоволення , і не цінним те, що здатне зруйнувати життєрадісність

історичний: визнання того що при побудові світорозуміння ми маємо рахуватись із нашими предками , а отже, визнання божества як верховної істоти

принцип гармонії визнання цінним всіх вищезазначених принципів

принцип віри, що розширює знання , і знання, яке спиріється на віру (знання – досвід, логічні умовиводи, все інше ґрунтується на вірі)