
- •1. Національна філософія як складова національної культури.
- •3. Періодизація історії філософії України.
- •5. Специфічні риси української філософії.
- •7. Джерела формування філософської думки Київської Русі.
- •8. Поняття філософії у Києво-руській культурі.
- •9. Онтологічні та натурфілософські уявлення діячів культури Київської Русі.
- •10. Гносеологічні концепти у філософській культурі Давньої Русі.
- •11. Давньоруська антропологія.
- •12. Морально-етичні уявлення в Київській Русі.
- •13. Філософський аналіз твору Іларіона Київського «Слово про закон і благодать».
- •14. Характерні особливості філософської культури Київської Русі.
- •15. Філософсько-культурний аналіз «Галицько-Волинського» літопису.
- •16. Творчість Серапіона, митрополита Кирила й Петра Ратенського (XIII-xiVст.).
- •17. Єретичні вчення та ідеї вільнодумства в духовній культурі України.
- •18. Тенденції та явища українського передвідродження в XV ст.
- •19. Філософський зміст творів «ожидовілих».
- •20. Ісихазм та його поширення на українських землях.
- •21. Сутність гуманізму та умови його формування в Україні.
- •22. Основні тенденції розвитку ренесансної культури на українських землях.
- •23. Ранній гуманізм у творчості ю.Дрогобича, п.Русина, Лукаша із Нового Міста.
- •25. Історіософські погляди Ст.Оріховського.
- •26. Острозький культурно-освітній центр та його значення в духовному житті України.
- •28. Реформаційні вчення в Україні к.XVI - поч.XVII ст. (в. Суразький, й. Княгиницький).
- •29. Філософські погляди і.Вишенського.
- •30. Проблеми самопізнання у творі Ісайї Копинського «Алфавіт духовний».
- •32) Братства
- •33. Гуманізм вченого гуртка Києво-Печерської Лаврської друкарні (є.Плетенецький, 3. Копистенський, л. Зизаній, п. Беринда).
- •34. Зміст та спрямованість філософської освіти в Києво-Могилянській Академії
- •35. Християнська етика п.Могили
- •36. Роль Феофана Прокоповича у формуванні української філософії.
- •37. Філософсько-етичні погляди Інокентія Гізеля.
- •38. Філософські погляди Григорія Кониського.
- •39. Картезіанство в Києво-Могилянській академії. Григорій Щербацький.
- •40. Г.С. Сковорода: життя та творчий доробок.
- •41. Вчення про «дві натури» та «три світи» г.Сковороди.
- •42. Антропологія та теорія «сродної праці» г.Сковороди.
- •43. Гноселогічні погляди г.Сковороди.
- •44. «Філософія серця» г.Сковороди.
- •45. Сутність та специфічні риси романтизму в Україні.
- •46. Романтизм як світоглядна основа нового українського письменства(і.Котляревський,м.Максимович)
- •47. Романтичні ідеї провідних діячів Кирило-Мефодіївського братства.
- •48. Світогляд м.Гоголя.
- •49. Світогляд т.Г.Шевченка
- •50. Шеллінгіанські витоки філософії українського романтизму (д.Велланський, м.Курляндцев, к.Зеленецький)
- •51. Шеллінгіанські мотиви у творчості й.Міхневича.
- •52. Елементи романтизму в Україні другої половини XIX ст. (о. Потебня).
- •53. Феномен духовно-академічної філософії в Україні XIX ст.
- •55. Філософські і соціально-політичні ідеї й.Шада.
- •57. Філософські ідеї і.Скворцова та в.Карпова.
- •58. П.Авсенєв як представник київської духовно-академічної філософії.
- •59. О.Новицький – перший професор філософії Університету Св.Володимира.
- •60. С.Гогоцький як історик філософії.
- •61. Філософський теїзм п.Ліницького.
- •63. Основні принципи «філософії серця» п. Юркевича
- •64. Лесевич як представник позитивізму
- •65. Монодуалізм Миколи Грота
- •66. Неокантіанство Челпанова
- •67. Психологізм Зінківського
- •68. Філософія світла і радості Гілярова
- •69. Панпсихізм Олексія Козлова
- •70. Соціально-філософські орієнтації громадівців та поступовців
- •71. Історіософські погляди Антоновича
- •72. Ідея національного поступу в теоретичній спадщині м. Драгоманова
- •73. Філософський світогляд франка
- •74. Філософія права б. Кістяквського
- •75. Філософські ідеї Вернадського
- •76. Неоромантизм л. Українки
- •77. Чинний націоналізм Донцова
- •78. Микола Міхновський : Маніфест національного радикалізму
- •79. Історіософія в'ячеслав Липинського
- •80. Чижевський як перший систематизатор іст філ думки України
- •81. І. Лисяк-Рудницький — дослідник української політичної думки
- •82. Кульчицький про основи філософії та філ наук
- •83. Концепція «конкордизму» в. Винниченка
- •86. Тріумф і трагедія Юринця
- •87. Філ думка 60-80 рр
- •88. Проблеми ділектики , логіки Копніна
- •89. Філ погляди Шинкарука
8. Поняття філософії у Києво-руській культурі.
У києво-руській культурі виробляється специфічне розуміння філософії і філософа.
Філософ - той, хто, спираючись на книжні знання, не просто здобув істину про сенс людського існування, а разом з цим перетворив одержану істину на керівництво у власному житті. Філософія мислилась не тільки як теоретизування, а й як практична мораль.
Такому розумінню філософії відповідають й ті визначення й, що функціонують у культурі Київської Русі. Серед найпоширеніших — перше в слов'янській літературі визначення філософії, що його містило популярне на Русі «Пространне житіє Костянтина-Кирила Філософа», складене болгарським мислителем Климентом Охридським. Згідно з ним філософія - «Знання божих та людських речей, що навчає, як людина може наблизитись до Бога». Отже, Ф. вчить людину бути подібною Богу. Перша частина визначення, де Ф. – це знання, переплітається з міркуваннями стоїків; друга – до Платона: Ф. – турбота про безсмертну душу.
Наведене визначення виявляє генетичну близькість до ще одного тлумачення філософії, яке належить Йоану Дамаскину. Він виділяє 6 аспектів філософії:
1. Ф. - пізнання сутнього, оскільки воно сутнє, тобто пізнання природи сутнього.
2. Ф. - пізнання речей божих та людських, тобто видимих і невидимих.
3. Ф. є роздум про смерть, як самовільну, так і природну...
4. Ф. є уподібнення богові...
5. Філософія є мистецтво мистецтв і наука наук, бо філософія є початок всякого мистецтва...
6. Ф. є любов до мудрості: істинна ж мудрість є Бог. А тому любов до Бога є істинна філософія.
Визначення філософії в «Пространному житії Костянтина-Кирила Філософа» відрізняється від визначення Дамаскіна специфічним акцентом на «діяльнісній» характеристиці філософії. Адже згідно з ним філософія насамперед навчає людину, як вона може наблизитись до Бога «ділами своїми». Цей акцент істотний для з'ясування специфіки розуміння філософії як любомудрія, притаманного діячам культури Київської Русі.
Світ мудрості, світ Софії мислився як світ «преподобності», уподоблення нижчого вищому. Тому мудрість — це осягнення вищого, але не заради знання істини самої по собі, а в ім'я входження у світ значущих подій, вищих життєвих цінностей. Мудрість — це не тільки знання істини, але передусім «життя в істині». Вона не лише слово, а й діло. Це, як підкреслювалось у статтях «Ізборника Святослава 1073 p.», — «Мудростное житие».
Мудрість будь-якої людини походить передусім від Бога. Її можна набути через знання, що містяться в книгах і шляхом спілкування з розумними людьми. Мудрість християнська — унікальна, універсальна, одвічна, незмінна, неминуча духовна цінність. Вона невіддільна від високоморального способу життя, єдності дум і вчинків, вона — джерело блага для індивіда і людства. Її різновидами є мудрість як перебування у здоровому розумі і мудрість як інтелектуально-моральна характеристика особистості.
Отже, мудрець (філософ) — це особлива людина, яка є носієм християнського знання, його духу, вчителем життя, теоретиком і практиком, здатним розв´язувати всі проблеми людського буття, показувати своїм життям, як мають жити інші.
У співвідношенні «істинного слова» і «доброго діла», за всієї поваги до першого, пріоритет надавався другому.
Таким чином, за часів Київської держави філософом вважався книжник, який вмів здобувати з книжок істини про сенс людського існування і користувався істиною у власному житті