35. Християнська етика п.Могили

(1596 -1647).Твори: "Номоканон", "Антологія, сиреч молитвы" , "Требник".

Церковний, політ, к-рно-освітній діяч Укр, нар в Молдавії. Освіта - у Львівській братській школі, лекції в Польщі, Франції. Здійснив реф церковного обряду, розробив догматику. Розгортання системи освіти в Укр та Рос, яка не копіювала захід, а могла конкурувати з ним. Сам підготував 20 творів церковно-теологічного, полемічного, філософського та моралізаторського характеру. 1632 p. M. заснував Києво-Могилянську колегію Заповів всю свою власність академії. Єдиним носієм віри вважав церкву, яка мала підпорядкувати собі розум і науку. Благочестя є необхідною передумовою оволодіння світськими науками. Духівництво передувати в науках. Вважав за необхідне вивчати засвоювати здобутки західноєвр науки і філософії на основі греко-слов'янської к-ри. <- досить радикально для духівництва. Критикував православне духівництво, представники якого надавали переваги світським втіхам, прагнув позбавити його від цих вад і тим піднести морал авторитет церкви. Ідея серця як осердя тілесного, душевного і духовного життя людини. <-ідея діяльної любові, що є осн "сусп блага". Досягнення останнього пов’язується ним з діяльністю держ. Осн державотворчий чинник - не якийсь окремий стан, а єдність усіх станів, етнічних угруповань і конфесій в Україні. У творах М., як і в творах Г. Ґроція, спостерігається тенденція до зближення права і моралі. Відносини церковної і світської влади->зверхність дух влади. Допускав майбутню українську державність. Держ ідеал- освічені і мудрі царі-філософи(Платон), сильна монархічна влада, обмежена з-ном. З-н і право підносив вище будь-якої земної влади (і царської, і церковної), стверджуючи, що вони є не лише дар Божий, а й сам Бог, який його дав. Широко використовував надбання тогочасної нар к-ри- обряди не тільки я релігійні ритуали, а й національні звичаї, обстоював їх у боротьбі з унією та католицизмом рішучіше, ніж принципи православ догматики. Тенденція до поєднання середньовічної схоластики й ідей Ренесансу і Реформації, античних та христавторів. Визначальною рисою Бога, світу і людини, є, за М., любов, а відтак милосердя і терплячість. Осн мета КМА п-формування світогляду молоді на основі християнської моралі, благородства, ввічливості, скромності, а найважл засіб впливу - особистий приклад викладачів.

36. Роль Феофана Прокоповича у формуванні української філософії.

(1677-1736) . Багато уваги приділяв розвитку освіти, організації шкіл. В селі Карпівка він організував свою власну школу, з якої вийшло багато відомих громадських та культурних діячів Росії. Життя та діяльність Т. Прокоповича можна умовно поділити на два періоди: київський та петербурзький.1- виступав вченим, філософом, 2- довелося бути більше політиком, діячем церкви. Як професор КМА спрямовував свою діяльність на утвердження принципів, які були проголошені великими вченими і філософами Нового часу — Ф. Беконом, Р. Декартом, Т. Гоббсом, Г. Спінозою, Дж. Локком, що повели рішучу боротьбу за перебудову й очищення розуму людини від "примар" і перешкод для завоювання справжньої істини. Прагнув звільнити природознавство, історію, літературу від схоластичних канонів. Підтримував вчення Галілея, Коперника, виступав за право кожного пізнавати і захищати істину; започаткував викладання математики і фізики. Намагався примирити віру з наукою, створити таку богословську систему, яка б не тільки допускала можливість розвитку науки, а й обґрунтовувала пріоритет світського начала над церквою в сусп, насамперед у держ житті. П. своїми виступами готував грунт майже для всіх реформ Петра І, які відповідали його власним поглядам і переконанням. Деїзм: Творець в процесі творення переслідував дві мети: не творити даремно і зберігати раніше створене. Всім створеним істотам він надав певне прагнення і жадобу до власного збереження.Світ матеріальний за своєю природою, а сама матерія не створюється і не знищується. Вона розвивається за своїми закономірностями. Відкидав погляди, за яких матерія не має власного існування, в тому числі й погляди Платона. " Матерія єдина і в левові, і в камені, з матерії складається і люд. З матерією і рухом Т. Прокопович пов'язував простір і час, вказуючи на їх об'єктивність, пропагуючи погляди Арістотеля, Коперника, Галілея, Декарта, Лейбніца, намагався тлумачити основні питання натурфілософії, до якої ставився з великою симпатією, в дусі науки Нового часу. У трактуванні світобудови, вчення про планети, небесні світила, орієнтувався на досягнення науки того часу, посилаючись, зокрема, на праці Галілея, Коперника.Погляди на людину, державу, церкву пов'язані з його громад діяльністю і спрямовувалися на обґрунтування реформ Петра І. Підтримуючи розвиток науки, мистецтва, вводячи гуманістичні світські елементи в освіту, П. ще не наважувався заперечувати божественного творення людини, проте відкрито висміював схоластичні спроби пошуку в людині божественного образу, робив спроби показати, що людина велична і славна своїм розумом, чеснотами незалежно від божества.Основою діяльності людини має бути активність, чесність, у виконанні обов'язків, де тривалість прожитого життя вимірюється не кількістю років, а тим, що вона зробила, яку користь принесла людям і державі.Між положеннями Св. Письма, законами природи і розуму людини не має бути суперечностей, оскільки вони гармонійно підігнані самим творцем. Коли такі виникають , то це не означає, що висновки науки підлягають сумніву чи запереченню. В цьому випадку тексти Св. Письма треба тлумачити алегорично, відповідно до рівня уявлень і наукових знань сучасності.Характер діяльності людини пов'язував з її свободою, розуміючи останню як панування індивіда над самим собою, його здатність керувати своїми діями, емоціями і пристрастями. Щастя можна досягти задоволенням як тілесних, так і духовних потреб. Що стосується честі, гідності, слави особи, то вони залежать не від її походження, а від власних діянь. Про державу: природне проходження, де він, як і інші гуманісти, намагався спростувати теологічну концепцію суспільного розвитку як Божого промислу. Ідея одноосібного правління царем, і невипадково Прокоповича часто називають одним із теоретиків російського абсолютизму. На чолі держави має стояти освічений монарх, "філософ на троні. Захищаючи абсолютизм і одноосібну владу монарха, він доводив правомірність і необхідність кріпацтва, привілей дворянства, хоча осуджував жорстоке ставлення поміщиків до своїх кріпаків. Світська влада повинна стояти вище церковної.