18. Тенденції та явища українського передвідродження в XV ст.

Певна політична стабілізація, відновлення Київського князівства у складі Великого князівства Литовського сприяли його економічному і культурному розвитку. За правління князів Олельковичів розпочалося відновлення Києва, відбудова його культурних споруд, активізувалося культурно-освітнє життя в ньому. У стінах Києво-Печерського монастиря були створені видатні пам´ятки українського книжного мистецтва — «Лествиця» (1443), «Златоструй» (1474), здійснені дві редакції Києво-Печерського патерика, що відчутно вплинув на подальший розвиток українського й усього східнослов´янського письменства. Поступово Київ знову став центром раціоналістично-гуманістичного руху, який охопив українські і білоруські землі Великого князівства Литовського.

У цей час у культурно-літературному обігу з´явилося багато перекладних видань, написаних мовою, максимально наближеною до народної розмовної, насиченої під впливом конфесійної мови польськими елементами. Спостерігається відхід від однобічної орієнтації на візантійську літературу, оскільки на той час відбувся майже цілковитий розрив із Візантією, яка, втративши свою самостійність після завоювання турками Константинополя (1453), почала орієнтуватися на Захід. Література: «Ізмарагд» (стаття про виховання), «Маргарит» (збірка творів Іоана Златоуста).

У загальній кількості перекладної літератури XV ст. у Києві переважали видання релігійно-богословського змісту. Серед них була не лише канонічна, а й апокрифічна література, зокрема переклади старозавітних книг, пророцтв Даниїла та Єремії, книги Руф та Естер тощо. Біблійні твори переписували не з традиційних церковних зразків, а із староєврейських оригіналів, інших достовірних давніх текстів. Це свідчило про об´єднання в інтелектуальних колах України XV ст. сил, близьких за духом до гуманізму, якому були притаманні мовно-текстуальна критика Святого Письма, відмова від історично вироблених форм і догматів ортодоксальних напрямів християнства (єретичні течії).

У XV ст. відбулася своєрідна реформа письма із розрізненням у ньому уставу і скоропису, традиційний метод читання було замінено літероскладальним, відповідно до якого учень мав вивчити всі комбінації складів з декількох літер. Завдяки цьому кожний, хто вивчив склади і натренувався в читанні, міг читати канони в церкві і будь-які призначені для світського читання книги, репрезентовані літературними виданнями морально-етичного змісту, повістями-притчами. Найпомітніші серед них — перші українські редакції популярних ще в XIII—XIV ст. літературних збірників «Четья», «Пчола», а також твори вітчизняних авторів — Климента Смолятича, Кирила Туровського, київських митрополитів Іларіона та Григорія, письмові пам´ятки періоду Київської держави.

Відродження літературно-духовних традицій Київської Русі засвідчило прогресивні тенденції у розвитку літературного процесу в Україні другої половини XV ст. Руйнуючи основи неподільного панування візантизму у сфері духовної культури, воно сприяло формуванню національної літературної традиції. Особливо популярними на той час були повісті «Александрія», «Троянська історія», «Сказання про Індійське царство», «Житіє Олексія, чоловіка божого» та інші, які змістом і характером сюжетів наближаються до середньовічних лицарських романів з любовними інтригами, культом честі, авантюрними пригодами. Їх авторів захоплювали подвиги, мужність і відвага героїв творів, що засвідчило вироблення нового ренесанного літературного смаку.

Критичне ставлення до ортодоксальних догматів християнства, звернення до реального життя людини, проголошення сили розуму, здатності пізнати сили і закони природи, поставити їх на службу людині тощо є свідченнями явищ і тенденцій, які не без підстав дослідники характеризують як українське передвідродження.