Література:

1. Бакканова В.В. Геодезия. – М.: Недра, 1980.

2. Ганьшин В.Н. Простейшие измерения на месности. – М.: Недра,1973. –144с.

3. Ганьшин В.Н., Лебедева С.М, Хренов Л.С. Практикум по геодезии. – М.: Недра,1966. – 415 с.

4. Геодезія. Терміни та визначення. ДСТУ 2393-94.– К.: Держстандарт України, 1994.- 64с.

5. Гиршберг М.А. Геодезия.Ч.1. – М.: Недра, 1967.

6. Голубева З. С., Калошина О.В., Соколова Н.И. Пособие к лабораторно-практическим занятиям по геодезии. – М.: «Сельхоз-издат», 1957. – 182с.

7. Голубкін В.М., Соколов Н.І., Палехін І.М., Соффер М.І. Геодезія. – К.: «Вища школа», 1970.– 444с.

8. ГОСТ 10529-63.Теодолиты. Типы. Основные параметры и технические требования.

9. Лапкина Н.А. Практические работы по топографии и картографии. – М.: «Просвещение»,1971. – 174с.

10. Маслов А.В., Ларченко Е.Г., Гордеев А.В., Александров Н.Н. Геодезия. В 3-х частях . – Ч. 1. – М.: Из-дво геодез. лит., 1958. – 512 с.

11. Пастух В.В., Виноградов Г.Ф. Основи топографії: Підручник.– К.: ВЦ «Київський університет», 2000.– 327с.

12. Практикум по геодезии / В.В. Баканова, Я.Б. Карликин, Г.К. Павлова, М.С. Черемисин : Учеб. Пособие для вузов. 2-е узд., перераб. и доп. – М.: Недра, 1983.– 456с.

13. Практикум по геодезии / Под. ред. Бакановой В.В. – Недра, 1983.

14. Славачевский К. А. Пособие к практическим занятиям по геодезии. –М.,1962.– С. 9– 13.

15. Справочник геодезиста / Под ред. В. Д. Большакова, Г. П. Левчука. – М.: Недра, 1975.

«Теодолітна зйомка» Практична робота № 6

«Обробка результатів теодолітної зйомки ділянки. Замкнутий теодолітний хід»

Мета завдання: навчитися обробляти польові матеріали: геодезичні журнали з результатами вимірювань кутів, довжин ліній та абрису; вираховувати координати точок теодолітних ходів, які будуть використані в подальшому для побудови плану теодолітної зйомки

Обладнання і приладдя: матеріали теодолітної зйомки, відомість обрахунку координат, ручки чорні діаметром 0,5, олівці твердо-м’які, Н і Н2 , масштабна лінійка, трикутник, гумка, інженерний калькулятор, робочий зошит.

Найпростіша геодезична опорна мережа – геодезичний хід як сукупність точок, розміщених і закріплених на місцевості так, щоб забезпечити послідовне (від точки до точки) вимірювання віддалей між ними (сторін ходу), кутів,утворених цими сторонами, та перевищень між точками. Хід може бути розімкнутим (якщо перша і остання точка не збігається) або замкнутим (якщо точка 1 ходу є і початковою і кінцевою). Замкнутий хід називають полігоном.

Теодолітна зйомка отримала свою назву від основного приладу, який застосовується при зйомці. Теодолітом вимірюють кути на місцевості і тому теодолітну зйомку називають ще кутовимірювальною. Окрім вимірювань кутів при зйомці ще здійснюють вимірювання ліній мірними стрічками та віддалемірами відповідної точності. Теодолітна зйомка широко використовується для отримання планів ділянок рівнинної місцевості з нескладною ситуацією. Для теодолітної зйомки на місцевості спочатку створюють знімальну мережу опорних точок у вигляді теодолітних ходів, які в геометричному відношенні являють собою систему ломаних ліній.

Теодолітний хід - це геодезична побудова (хід) у вигляді замкнутої або розімкнутої ламаної лінії на місцевості, в якій горизонтальні кути міряються теодолітами, а довжини сторін - землемірними стрічками, рулетками або світловіддалемірами.

Наприклад, для зйомки територій колективних підприємств по їх межах на місцевості складають замкнуті полігони. В середині полігонів часто прокладають так звані діагональні ходи, які слугують для контролю результатів кутових та лінійних вимірювань, а також для зйомки ситуації. Для зйомки окремих невеликих, витягнутих в одному напрямку, ділянок знімальною основою може бути розімкнутий теодолітний хід. Середня довжина ліній теодолітних ходів повинна бути біля 200-250 м з можливим відхиленням у мешу сторону до 50 м і в більшу до 400 м. В знімальних ходах кути вимірюються теодолітом повним прийомом, а ліній – мірними стрічками чи віддалемірами відповідної точності.

Теодолітний хід може бути доповненням до вже існуючої мережі й тоді координати його початкової точки визначають з урахуванням координат найближчих пунктів цієї мережі (процес має назву прив’язки теодолітного ходу). Не прив’язаний теодолітний хід до існуючої мережі називається вільним.

Перед початком вимірювань точки теодолітного ходу, або точки повороту чи вершини ходу, закріплюється на місцевості. При виборі місцеположення точок керуються зручністю подальшого використання їх та забезпеченням довгострокового збереження. Закріплюють точки тимчасовими або постійними геодезичними знаками. За тимчасові знаки служать дерев’яні стовпи і кілки, металеві костилі та труби. Центри знаків маркірують (тобто позначають) фарбою або цвяхами. Тимчасові знаки використовують на невеликих ділянках, а також і тоді, коли нема необхідності в тривалому збереженні даного пункту.

Перед тим, як перейти до обчислень ходів, виконується перевірка польових записів в журналі вимірювань кутів та ліній. Знайдені в них помилки та прорахунки виправляються. При цьому не можна виправляти цифру на цифрі, слід неправильні цифри закреслити однією рискою, а правильні написати вище на вільному місці. Після кожного перевіреного результату робиться помітка про перевірку. Переписувати польові матеріали заборонено. Після цього складають схему ходу і на ній виписують всі кути із журналу і попередньо обчислені горизонтальні проекції відстаней. Всі значення довжин ліній і кутів обводять чорнилом чи чорною ручкою. Потім з польового журналу переписують всі необхідні значення у журнал обчислення координат точок теодолітного ходу.

Надалі виконуються такі роботи:

• ув’язують виміряні кути теодолітних ходів;

• обчислюють дирекційні кути сторін теодолітних ходів і визначають румби цих сторін;

• здійснюють обчислення приростів координат;

• вирівнюють прирости координат;

• обчислюють координати точок полігона.

Завданням розрахункових робіт є не тільки отримання координат точок, а і паралельно проводиться контроль результатів польових вимірювань і оцінка їх точності, яка є показником якості виконаних вимірювань.