Модель формування морального «я»

1 РІВЕНЬ – рівень відчуттів.

2 РІВЕНЬ – сприйняття (запаху материнського молока, тепла, світла тощо).

3 РІВЕНЬ – свідомості (формування асоціативного зв’язку між потребами і діями).

4 РІВЕНЬ – суб’єктивного досвіду чи пам’яті.

5 РІВЕНЬ – власне «Я», або «самості», де формується «літопис» суб’єктивних переживань індивіда.

6 РІВЕНЬ – самосвідомості та самопізнання.

Ґенеза багаторівневого процесу формування «я»

• 0-3 м. – ролбуджується інтерес до зовнішніх об’єктів, в т.ч. соціальних, відбувається диференціація світу на «себе» та «інших»

• 3-8 м. – ці тенденції закриваються і дитина починає де в чому пізнавати себе

• 8-12 м. – «самість» набуває постійності, дитина починає розрізняти свої зовнішні риси

• 1-2 р. – консолідують базові риси «самості» - вік, стать «Я», які починають працювати у різних життєвих ситуаціях.

Рівні соціалізації та формування соціальної компетентності особистості

1 рівень – особистості, як такої, ще немає, або вже немає, або взагалі немає.

2 рівень – рівень «текстуальності», однозначної людини, людини-догматика.

3 рівень – «здорового глузду».

4 рівень – обдарованих, талановитих особистостей з високим творчим потенціалом, нестандартним способом мислення.

5 рівень – парадоксальних особистостей або геніїв.

Система змісту освіти з позиції самоідентифікації та самоактуалізації

• Знання (про природу, суспільство, техніку, людину, способи діяльності тощо)

• Досвід творчої діяльності

• Вміння

• Досвід емоційно-ціннісних стосунків особистості до людей, світу, до себе.

Система ск-цінностей у процесі діяльності

Складові структури діяльності	Відповідна соціальна цінність
Пізнавальна	Істина
Комунікативна	Спілкування
Трудова	Творчість
Естетична	Краса
Моральна	Справедливість
Фізична	Здоров’я

P.S. Формування ціннісних орієнтацій й процесі засвоєння змісту освіти сприяє само ідентифікації дитини, оскільки вона постійно співвідносить себе з цінностями.

Види соціодинамічних відхилень

Можна виділити три види таких соціодинамічних відхилень:

1. Дидактогенії (стан напруженості, постійне очікування несправедливих образ і переслідувань, образливість, напускна безтурботність, паясничання тощо).

2. Тривожність. Це відхилення від норм соціально адекватної поведінки можна характеризувати такими ознаками:

А) Ці діти, з одного боку, підвищено уважні до оцінок інших людей; їх завжди цікавить, що про них говорять інші діти, вчителі; з іншого боку, вони ніби не довіряють цим оцінкам, сумніваються, що їх загалом хтось може оцінити адекватно. Б) Такі учні часто обирають доручення, виконання яких є досить складним і може підвищити їх авторитет; однак при першій невдачі у виконанні доручення вони прагнуть від нього відмовитися; може статися й так, що вони оберуть доручення завідомо нижчі власних можливостей, які, однак, гарантують успішне їх виконання. В) Ці учні виявляють підвищений інтерес до порівняння себе з іншими, але уникають ситуацій, де таке порівняння може бути явним.

• неадекватний розподіл і переключення уваги через постійне зосередження на власних переживаннях;

• підвищена тривожність, побоювання конфліктів з оточуючими.

Тривожність може стати одним з чинників формування соціально відхиленої поведінки. Однак слід відрізняти тривогу від тривожності. Тривога – це епізодичні вияви неспокою, хвилювання, а тривожність є стійким станом. Якщо стан тривоги повторюється часто і в найрізноманітніших ситуаціях, є сенс говорити про наявність стану тривожності. Тривожність може стати наслідком внутрішнього конфлікту, який викликається:

1. Суперечливими вимогами до дитини з боку соціально значущих осіб (батька і матері, вчителя і батьків, різних учителів тощо).

2. Неадекватними (найчастіше завищеними) вимогами.

3. Вимогами, які ставлять дитину у залежне становище або принижують її.

Тривожність дитини значною мірою залежить від рівня тривожності оточуючих дорослих. Найвищий рівень тривожності спостерігається у конфліктних сім`ях, де тривожність батьків формує такий само стан дітей. Водночас розлучення навіть конфліктних сімей не є чинником для зниження тривожності дитини (хоча рівень конфліктності сім`ї знижується). Особливим видом тривожності є навчальна, яка починає формуватися уже в молодшому шкільному віці і пов`язана з труднощами процесу початкової адаптації дитини до школи. Робота соціального педагога з тривожними дітьми пов`язана з певними труднощами, оскільки такі діти не виявляють гіперактивності чи відкритої агресії, а відтворюють свій стан інтеріоризовано. Такі діти часто почуваються безпомічними, відчувають страх перед новими видами навчальної діяльності, мають занижений рівень самооцінки (іноді навіть сформований комплекс неповноцінності). Критерії виявлення дитячої тривожності можуть бути такими: постійний неспокій; роблеми з концентрацією уваги на окремому предметі чи виді діяльності; мускульна напруга; роздратованість; порушення сну.

• психічна адаптація учнів до навчальних предметів;

• міжособистісна взаємоадаптація між класним колективом, окремими його членами і кожним учителем;

• реадаптація раніше сформованих контактів;

• переадаптація контактів у оновлених умовах навчання.

Максимуми дезадаптації у класному колективі настають, як правило, після літніх канікул та під час переходу до школи ІІ ступеня. При цьому можна простежити такі зміни-чинники у зовнішньому соціальному середовищі дитини:

1. На місце першої (і єдиної) вчительки приходить цілий колектив учителів і незнайома людина – класний керівник.

2. Діти дорослішають, змінюються їхні потреби, уподобання, інтереси.

3. Видозмінюються цілі, зміст і характер навчальної діяльності учнів (у зв`язку з введенням нових навчальних предметів). Завданням кожного учня стає не вироблення вмінь, а організація спільного набуття знань.

4. Рівень сформованості колективу, як правило, залишається низьким.

5. Зростає кількість міжособистісних контактів рівня “учень↔учитель-предметник”.

6. Завершується перехід до кабінетної системи навчання.

Можна запропонувати кілька головних правил, виконання яких з боку вчителя допоможе уникнути дезадаптації чи зменшити її соціально негативний вплив на особистість школяра, а саме:

1. Забезпечувати успішне пристосування до вимог і обставин шкільного середовища, тобто усувати причини соціальної дезадаптації дитини у найближчому соціумі.

2. Не ускладнювати процесу дезадаптації; всіляко знімати його наслідки, концентруючись на співпраці з учителями, у яких склалися добрі стосунки з конкретним учнем.

3. Вводити демократичний стиль спілкування на паралелі “учень-учень” та “учень-учитель”.

4. Вчасно визначити, який саме тип дезадаптації є характерним для кожного учня, груп його найближчого спілкування, цілого класу.

5. Залучити до вирішення проблеми дезадаптації індивідуальну допомогу дорослої людини, яка є соціально значущою для дитини.

6. Поступово створювати у класному колективі атмосферу повноцінного співробітництва і співтворчості.

7. Провести соціально-педагогічну корекцію ставлення учня до певного навчального предмета, певного учня-однокласника, певного вчителя-предметника.