Тема 11. Проблеми соціальної адаптації і реабілітації. Ресоціалізаційне виховання

ПЛАН

1. Адаптація, її види, рівні й механізми здійснення.

2. Соціальна реабілітація та її особливості.

3. Сутність і завдання ресоціалізаційного виховання та структура його методів.

4. Можливості впливу на чинники соціально відхиленої поведінки дітей та підлітків. Головні методики ресоціалізації.

1. Адаптація, її види і механізми здійснення

Термін «адаптація» походить від лат. слова адаптіо – пристосування.

Адаптація соціальна має дві форми:

• активну (індивід прагне вплинути на середовище, змінити його, тобто активно входить у процес соціалізації);

• пасивну (не взаємодіє із середовищем, не прагне змінити його, пристосуватися до особистих норм, оцінок, засобів діяльності).

Виділяють чотири види адаптації:

1) біологічну, яка характеризує процеси пристосування людини до природного середовища. Велике теоретичне значення для дослідження біологічної адаптації мали положення Ч. Дарвіна і М. Сєченова;

2) фізіологічну – оптимальне пристосування людського організму до оточуючого світу. Досліджували цей вид адаптації І.П. Павлов, О.О. Ухтомський;

3) психологічну – психічна організація, індивідуально-особистісне пристосування;

4) соціальну – пристосування до соціальних відносин, вимог, норм соціального устрою. Соціальна адаптація є важливим механізмом соціалізації і являє собою процес, який по-різному впливає на особистість, спонукає її до вибору механізмів дії в певний життєвий період.

Цей процес може відбуватися на трьох рівнях:

а) на рівні макросередовища, що характеризує адаптацію особистості до соціального, економічного, політичного, культурного, духовного розвитку суспільства;

б) на мезарівні – адаптація людини в соціальній групі (сім'я, клас, виробничий колектив тощо);

в) на мікрорівні – індивідуальна адаптація, прагнення до гармонійних стосунків.

Оскільки людина входить в різноманітну систему соціальних відносин (особистісних, міжособистісних, інтимних, виробничих, ділових, професійних, економічних, релігійних тощо), то і типи адаптації можуть бути різними: побутова, економічна, політична, релігійна, наукова, інтимна та ін.

Адаптація соціальна – це процес і результат пристосування людини, групи до середовища, що змінюється, в ході якого відбувається узгодження вимог і очікувань.

Головною метою адаптації є подолання дисфункцій³ соціальної системи та гармонізація взаємозв'язків суб'єкта із середовищем.

Дезадаптація – це неспроможність індивіда пристосуватися до умов і вимог соціального оточення.

Психологічна сутність соціальної дезадаптації дітей і підлітків може бути зрозумілою лише із встановленням факторів, причин, що їй сприяли:

1) сімейний фактор, пияцтво батьків, бездоглядність дітей, жорстокість, відсутність зацікавленості стосовно дитячих проблем;

2) церебральна недостатність, легкі дизфункції мозку: швидка втомлюваність, дратівливість, нездатність до тривалих навантажень, обмеженість уважності, мала кількість добрих оцінок – фактори, що ведуть до фрустрації, дискомфорту.

Наведемо схематичні категорії дезадаптованих дітей:

1. Важковиховувані діти (причинами дезадаптації є складності темпераменту, легкі дисфункції мозку, порушення уваги, недостатній розумовий розвиток, особливості психолого-педагогічної ситуації розвитку і виховання).

2. Нервові діти, нездатні самостійно впоратися з важкими переживаннями, що пов'язані із системою їхніх стосунків (батьки, дорослі).

3. Важкі підлітки, які не вміють вирішувати свої проблеми соціальне прийнятним чином.

4. Фрустровані підлітки – їм властиві стійкість форми саморуйнівної поведінки небезпечної для їх здоров'я (алкоголізм, наркотики); духовного розвитку, факту існування (сексуальні стосунки, домашні крадіжки), схильність до суїциду, відсутність смислу життя тощо.

5. Підлітки-деліквенти, постійно балансуючі на межі дозволеного і протиправного.

У науці визначено такі форми дезадаптації: запущеність, деривація⁴, фрустрація, внутрішній конфлікт.