Міждисциплінарні зв’язки соціальної педагогіки, соціальної роботи

• Соціологія

• Медицина

• Психологія

• Інші науки

Педагогіка ненасильства.

Теорія та експеримент вільного виховання (Л.М.Толстой, К.М.Вентцель, А.С.Макаренко, В.О.Сухомлинський, Ш.Амонашвілі і нш.). Вільне виховання – це течія в педагогіці в другій половині ХІХ ст., в основу якої покладено твердження, що розвиток дитини не повинен обмежуватись, що природа, заклавши в дитині певні нахили та особливості, противиться їх обмеженню.

Принципи ненасильницького спілкування педагога з вихованцем (учнем):

• Відкритість педагога;

• Вільний вибір змісту, форм, методів діяльності, надання свободи вибору вихованцю;

• Вміння зацікавити дітей творчістю;

• Вміння пересилити у вихованців страх, почуття власної неповноцінності;

• Вміння вирішити конфлікт між педагогом і дитиною;

• Вміння педагога враховувати особистість дитини.

Ідеї ненасильництва відображаються у працях видатних педагогів: Руссо, Марія Монтесорі, Майкл Еріх, Януш Корчек.

Соціальне виховання на початку ХХ ст.

Є.Н.Орлова (класи для відстаючих дітей)

О.І.Патнюхов (дитячі об’єднання)

С.Т.Шатський (незвичайний виховний заклад «Сегмент», де вирішується ціла наука соціальних проблем дитинства)

Педагогічна концепція Шатського:

«Створити для дітей умови для розвитку їх задатків і культурного хадоволення».

Досвід соціального виховання особистості в колективі у 20-30 рр. ХХст.

В.М.Сорока-Росинський, А.С.Макаренко, С.Т.Шатський.

- станція, створена на базі колонії «Бодрая жизнь» (садок, школу, педагогічний технікум, дослідну групу);

- дослідні майданчики, дослідні школи-комуни;

- школа (комуна) для важко вихованих дітей «Республіка ШКІД».

Принципи відносин вихованців і педагогів (за Макаренком)

• Рівність прав і обов’язків вихователів і вихованців

• Чітка організація праці

• Роль суспільної думки

• Чіткий перелік серйозних вчинків: лінощі, ухилення від тяжкої роботи, образа товариша, порушення інтересів колективу.

З досвіду Макаренка для роботи педагога з колективом:

• Вміння створювати дитячий колектив, співдружність дітей різного віку в поєднанні з творчою виробничою практикою

• Утворення дитячого самоврядування

• Створення особливих відносин між вихователем і вихованцем

• Широке коло методів, які могли б впливати на особистість.

Державна політика захисту дітей в роки радянської влади:

• Створення фонду ім. Леніна для надання допомоги безпритульним дітям;

• Відкриття багато нових «прийомників-розподільників» для розподілу дітей по дитячих будинках;

• Практикувалося усиновлення (під час ВВв), патронат, опікунство.

Створювалися:

• Дитячі трудові колонії, в які розміщували підлітків-правопорушників віком 12-17р.

• Суворовські, ремісничі училища, спеціальні дитячі будинки, які були перетворені у школи-інтернати

• Клуби, будинки культури, дитячі парки, міські й заміські піонерські табори.

Соціально-педагогічна діяльність педагогів-новаторів:

• Амонашвілі (методики для всебічного розвитку особистості)

• Волошков (метолика розвитку індивідуальних задатків і здібностей дитини через «уроки творчрості»)

• Гончарова (методика «Уроки історії – уроки життя»)

• Ільїн (методика формування духовних і моральних устроїв дітей розумовою працею)

• Щетинін («метод занурення», методика формування фізично й морально здорових людей).