4. Можливості впливу на чинники соціально відхиленої поведінки дітей та підлітків. Головні методики ресоціалізації

Підґрунтям соціально відхиленої поведінки є емоційне збудження особи; воно повстає як результат її життєвого досвіду. Цей негативний досвід є джерелом поведінкових реакцій, які ускладнюють заспокоєння потреб. Неадекватна поведінка стає інструментом присвоєння дитині невластивих їй цінностей, переконань і дій.

Головні риси соціально відхиленої поведінки:

1. Висування недосяжних чи неадекватних цілей і небажання їх змінити.

2. Малогнучке ставлення до дійсності, нереалістичний образ світу.

Усунення причин неадекватної поведінки пов`язане із наступними заходами:

А. Стабілізація родинної ситуації: приведення до норми умов життя і відповідності сімейних ролей; доцільне тлумачення дитини батьками і визнання її прав; ліквідація деморалізуючого впливу оточення сім`ї.

Б. Усунення складних ситуацій (не перешкод у соціалізації, що відповідають вікові, а невластивих для цього віку чи стану), тобто фрустацій⁶, неадекватних охоронним силам організму.

В. Усування невротизуючих впливів. Неадекватна поведінка – часто результат наростання невротизуючих впливів. У дитинстві це шкідливі емоційні звички, потім – прийняття неадекватних цінностей, переконань, станів, поведінки. Заспокоєння потреб відбувається теж неадекватно (наприклад, страх – наркотик – безпека).

Головні методики ресоціалізації

Загалом методики ресоціалізації можна поділити на дві групи за механізмом їх здійснення (безпосередній та опосередкований).

Методика застосування безпосередніх впливів на соціально відхилену поведінку: особа соціального педагога –– соціально відхилена особистість.

Методика застосування опосередкованих впливів на соціально відхилену поведінку: особа соціального педагога –– соціально-педагогічні ситуації, соціалізаційна роль групи, використання елементів соціальної культури –– соціально відхилена особистість.

Ефективні методи роботи із соціально відхиленою особистістю:

1. Особистий вплив.

2. Власний приклад (наслідування).

3. Виховна порада (потреба в пораді, розмові, підтримці, розумінні).

4. Переконування (зацікавленість, довіра).

Результати застосування методу переконання залежать від чотирьох чинників: особистісних рис дитини, особистісного портрета соціального педагога, виду застосованих аргументів та ситуації, в якій відбувається процес переконування.

Додаток до теми 11 Софія Русова. Соціальне виховання, його значення в громадському житті

(Скорочено друкується за: Русова С. Вибрані педагогічні твори: У 2 кн. – Кн. 1. / За ред. Є.І. Коваленко. – К.: Либідь, 1997. – 272 с.)

Як привести до згоди два поняття: індивідуалізація виховання і соціалізація?

Індивідуалізація спирається на психологію, на повний розвиток усіх душевних сил дитини. Соціалізація користується всіма вказівками психології, ґрунтується на соціалізмі, визнає великий вплив на дитину не лише спадковості і індивідуального єства, але й соціального оточення.

Мета індивідуального виховання – дати широкий, вільний розвиток усім духовним силам дитини та її здібностям.

Соціальне виховання розвиває в дитині ті особистісні риси дитини, які дадуть їй змогу стати найкращим громадянином.

Мета виховання, і соціальна і індивідуальна, одна, але шляхи її досягнення різні. Увага вчителя зосереджується то на психологічному аналізі, то на обставинах, впливах, які можуть впливати на дитину.

Соціологія розглядає людину лише з соціального боку, психологія – з індивідуального.

Соціологія цікавиться становищем людини в громаді, різними соціальними відносинами, обов'язками.

Психологія розглядає глибоко душу індивіда і намагається зрозуміти духовну природу. Виходить, що соціологія вивчає особу через громаду і відносно її зв'язку з громадою, а психологія, навпаки, підходить до розуміння громади через знання тих індивідів, що її складають. Складається нова наука – соціальна психологія. Проведення цієї теорії у вихованні досить тяжке і вимагає суцільної реформи усього виховання. Стара школа цілком ігнорувала об'єднання соціального та індивідуального. Учні виховувались як окремі суб'єкти, підготовлені до якоїсь кар'єри або спеціальності. Лише поступова демократизація життя поставила перед школою, педагогами нове завдання: виховати громадянина, підготувати його до активної участі у соціально-політичному, культурному житті. Треба викликати в дитини бажання керуватися не лише своїми інтересами, але й інтересами товаришів, співгромадян. Дитина, яка виховується індивідуально, завжди виростає егоїстом.

Шкільна організація мусить бути демократичного типу, з високим моральним ідеалом. Це питання має дослідників, серед яких талановиті педагоги: Рума⁷, Дюркгейм, Скот, Сміт, Бергсон. Розглянемо літературу з цього питання.