2. Соціальна реабілітація та її особливості

Реабілітація – це комплекс медичних, психологічних, педагогічних, технічних, професійних заходів, що спрямовані на відновлення (чи компенсацію) порушених функцій організму та працездатності хворих та інвалідів.

Соціальна реабілітація має здійснюватися за таких важливих принципів:

етапність, диференційованість, комплексність, послідовність, безперервність, доступність, безкоштовність (для інвалідів-біженців).

Вчені виділяють такі види соціальної реабілітації: медико-соціальний, професійно-трудовий, соціально-психологічний, соціально-расовий, соціально-побутовий, соціально-правовий.

Дамо характеристику деяким видам реабілітації.

Медико-соціальна реабілітація передбачає комплекс заходів, які включають заходи, спрямовані на відновлення чи компенсацію функцій організму, що була втрачено людиною.

Соціально-середовищна реабілітація спрямована на забезпечення умов життєдіяльності технічними засобами реабілітації (інвалідними колясками, протезами та ін.), які сприятимуть відновленню втраченого соціального статусу, громадських зв'язків тощо.

Професійно-трудова реабілітація інвалідів – це заходи професійної орієнтації, навчання, які сприяють перекваліфікації, навчанню та працевлаштуванню таких членів суспільства.

Психолого-педагогічна реабілітація – включає такі заходи, які допомагають інвалідам адаптуватися в суспільстві, долати життєві кризи, складні психічні стани (стреси, депресії тощо), продовжувати навчання, розширювати коло їх спілкування та взаємодії.

Соціально-педагогічна реабілітація – це діяльність спеціалістів, яка передбачає допомогу людині, перш за все, у набутті впевненості в собі, в своїх силах, у розумінні себе як повноцінного члена суспільства, в досягненні особистісної рівноваги.

Умови реабілітації, яких слід дотримуватися соціальному педагогу: прояв уваги, зацікавленості, розуміння, терпіння.

3. Сутність і завдання ресоціалізаційного виховання та структура його методів

Ресоціалізація⁵ розглядатиметься нами як цілеспрямований процес повернення дитини до адекватного соціальному очікуванню соціалізаційного стану, за якого дитина має можливість виявляти соціальну ініціативу для задоволення своїх головних потреб.

Ресоціалізаційне виховання – це свідомий і цілеспрямований процес безпосереднього чи опосередкованого впливу на соціально девіантних дітей та підлітків з метою їх пристосування до виконання конструктивних соціальних ролей способами, узгодженими з соціальним очікуванням

Мета ресоціалізаційного виховання співпадає з метою виховання загалом.

Структура ресоціалізаційних методів виховання

Ліквідація причин соціально відхиленої поведінки. Перш за все, йдеться про вирівнювання пропорційності гальмівних і збуджувальних процесів. Здійснити це можна шляхом реалізації наступних кроків:

Реалізація нервових процесів дитини: відповідна організація щоденної активності особистості через такий добір шкільних та позашкільних занять, щоб вони вимагали систематичної концентрації уваги і отримання позитивних наслідків своєї діяльності.

Створення умов для психорухомої реалізації (спорт, екскурсії, подорожі, клуби за інтересами). Ці види діяльності спрямовують інтенсивну активність дитини на соціально очікуванийшлях (криміналізація вільного часу змінюється на соціалізацію вільного часу).

Формування рефлексивності, тобто створення відповідної гармонії і узгодженостіміж діями і помислами (“рефлексія-дія” замість “дія-рефлексія”).

Зміцнення сили волі. Виокремлення імпульсів з поведінки дитини пов`язане з силою її волі, яка означає здатність приймати розсудливі і моральні рішення, а також реалізовувати прийняті рішення незалежно від внутрішнього опору і зовнішніх перешкод.

Воля – свідома cаморегуляція людиною своєї поведінки й діяльності; регулююча функція мозку. Виконує дві функції – спонукальну та гальмівну, виявляється у формі високоорганізованих вчинків і поведінки.

Є кілька головних умов формування сильної волі у дитини: почуття обов`язку; вміння приймати рішення; реальна оцінка намірів і власних можливостей; вміння дитини оцінювати свої дії і їх наслідки якби ззовні (інтеріоризація); присутністю в дитині постійного тренінгу протиставлення внутрішнім опорам і зовнішнім перешкодам.