2. Соціальні «групи ризику», їх різновиди та соціально-правовий захист

Сирітство – це проблема, яку вирішити раз і назавжди неможливо. Тому соціальна політика держави повинна здійснюватися у таких напрямах: ефективна просвіта молодих сімей, допомога одиноким матерям, статева освіта юнаків і дівчат.

Діти-втікачі – в основному це діти, які досягли 15 років, що прогулювали школу, були виключеними з неї або кинули навчання. Більшість таких дітей – з неповних, неблагополучних сімей.

Причинами втечі є: хвилювання дитини через невдачі, пошук чогось, конфлікти в сім'ї. Втікачі опиняються у небезпеці, часто зазнають насильства, використовуються дорослими в злочинних цілях.

Діти, які страждають від жорстокості батьків. Винуватцями жорстокого ставлення до дітей є батьки, переважно жінки, які погано піклуються про дитину, вдаються до фізичного насилля.

Вчені визначили, що причиною поганого ставлення до дітей є особисті якості батьків.

Розповсюджені види насилля:

Фізичне насилля (побої, травми, рани). Діти, що зазнають фізичного насилля, погано розвиваються фізично.

Сексуальне насилля веде до психічних розладів, замкнутості, депресії підлітків.

Психічне (емоційне) насилля – погрози, брутальність, нещирість, ізоляція – веде до затримки як фізичного, так і психічного розвитку. Для таких дітей характерні агресивність, тривожність, замкнутість.

Моральна жорстокість виявляється в тому, що дитиною не цікавляться, не турбуються про неї.

Делінквентна (антисоціальна) поведінка – поведінка, що відхиляється, з чітко вираженою антигромадською спрямованістю, що здобуває, у крайніх своїх проявах, кримінально карний характер і може виражатися у формі правопорушень, у вигляді дій чи бездіяльності, що тягнуть за собою карну чи цивільну відповідальність.

Основні види делінквентної поведінка: хуліганство, крадіжки, грабіж, вандалізм, фізичне насильство, наклеп, шахрайство, хабарництво, вимагання, зловживання службовим становищем, посадова підробка, випуск недоброякісної продукції і т.д.

Інвалідність – соціальна недостатність внаслідок обмеження життєдіяльності людини, яка викликана порушенням здоров'я.

Інвалід – це особа, яка має порушення здоров'я, зі стійким розладом функцій організму, обумовленим захворюванням, результатом травм, дефектами, які ведуть до обмеженої життєдіяльності, що викликає необхідність у соціальному захисті.

Інвалід – особа, що частково чи повністю втратила працездатність через порушення здоров'я внаслідок захворювання, травми чи вродженого дефекту розвитку.

Згідно з Декларацією про права інвалідів (ООН, 1975 р.),

Інвалід – це особа, яка не може самостійно повністю або частково забезпечити потреби нормального особистого життя з причини вроджених або не вроджених вад фізичних, розумових можливостей.

Всіх інвалідів поділяють на групи:

• діти-інваліди, дорослі-інваліди;

• інваліди з дитинства, інваліди війни, інваліди праці, інваліди загального захворювання;

• інваліди І групи непрацездатності;

• інваліди II групи працездатності в певних полегшених умовах. За характером захворювання інваліди можуть відноситися до мобільних, мало мобільних, нерухомих.

Інвалідність у дітей – це обмеження життєдіяльності, що призводить до соціальної дезадаптації, нездатності до самообслуговування, неспроможності рухатися, орієнтуватися, навчатися, спілкуватися.

Діти-інваліди виховуються в інтернатах, в сім'ї. Сім'я для дитини-інваліда повинна бути підготовленою до переживання стадій її розвитку.

Розглянемо періоди життєвого циклу сім'ї з дитиною-інвалідом.

1. Народження дитини – одержання точного діагнозу, емоцій не звикання.

2. Шкільний вік – прийняття рішення про навчання дитини, турбота про організацію навчання, переживання реакцій ровесників.

3. Підлітковий вік – звикання до хронічної природи захворювання дитини, виникнення проблем, пов'язаних із пробудженням сексуальності, ізоляцією від ровесників, плануванням майбутньої зайнятості дитини.

4. Період «випуску» – визнання та звикання до сімейної відповідальності, переживання стосовно дефіциту можливостей для соціалізації дитини.

5. Постбатьківський період – перебудова взаємовідносин між чоловіком та жінкою (якщо дитина успішно вийшла з сім'ї).

Соціальний працівник повинен керуватися принципом «нормалізації» в роботі з інвалідами. («Нормалізація» – це доступність для людини норм існування основної частини суспільства).

Технологія соціальної реабілітації дітей здійснюється за такими програмами:

– медичні заходи (оздоровча профілактика);

– спеціальні заходи (освітні, психологічні, психотерапевтичні, соціальні, спрямовані на розвиток загальної чи точної моторики, мови, мовлення, розумових здібностей, навичок самообслуговування, спілкування).