Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Тема1-4.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
132.52 Кб
Скачать

Тема 10. Роль соціального педагога в роботі із соціально незахищеним контингентом

ПЛАН

  1. Проблеми незахищеного контингенту населення.

  2. Соціальні «групи ризику», їх різновиди та соціально-правовий захист.

  3. Основні показники дієвості соціальної державної політики щодо рівня та якості життя населення України.

  1. Проблеми незахищеного контингенту населення

Без уточнення, що таке норма, не можна говорити і про відхилення від норми.

Норма (соціальна) – це продукт групової свідомості, орієнтири та вимоги, що поділяються членами певної групи у вигляді уявлень і суджень, враховують соціальні ролі, оптимальні умови існування та загальноприйняті стандарти і шаблони.

Розрізняють такі норми:

соціальні, що стосуються поведінки особи у групі або суспільстві і витікають зі звичаїв. Соціальні норми визначають історично сформовані в конкретних суспільних групах межі, міру, інтервал припустимої (дозволеної чи обов’язкової) поведінки та діяльності людей;

юридичні, що легітимізовані відповідними правовими актами;

технічні, біологічні, екологічні, психологічні тощо.

Центральне місце серед соціальних та юридичних норм займають моральні.

Поняттям «групи ризику» позначено категорії людей, чиє соці­альне положення за тими чи іншими критеріями не має стабільності, які практично не можуть без допомоги соціальних працівників подолати труднощі, які виникають в житті.

Групи ризику – це групи осіб, які мають або з великою вірогідністю можуть мати певні види соціальних деформацій – це сукупність соціально-психологічних процесів і змін, які не відповідають нормам й оцінюються негативно та перевищують допустимий оптимум, загрожуючи нормальному розвитку процесів колективного життя.

Це діти-сироти, інваліди, неповні сім'ї, багатодітні сім'ї, люди похилого віку, одинокі люди похилого віку, розумове відсталі, мігранти.

Соціальний захист цієї категорії населення здійснюється за такими напрямками:

  • соціальне забезпечення,

  • соціальне обслуговування,

  • соціальна допомога.

Правовою базою соціального захисту цих категорій населення є документи Міжнародного законодавства: "Декларація прав людини", Конвенція 00Н "Про права дитини", Конституція України, Закон України "Про сприяння соціальному становищу та розвитку молоді в Україні", Громадянський кодекс України, Сімейний кодекс України.

Сирітство як соціальне явище існує стільки ж, скільки й людське суспільство. Війни, епідемії, стихійні лиха призводили до того, що діти ставали сиротами.

Сирітство – становище дитини, яка втратила одного або обох батьків.

Кругле сирітство – життя без батька і матері;

Напівсирітство – життя без матері або без батька.

Соціальне сирітство – соціальне явище, спричинене ухиленням або відстороненням батьків від виконання батьківських обов’язків по відношенню до неповнолітньої дитини.

Соціальні сироти – це особлива соціально-демографічна група дітей, які внаслідок соціальних, економічних та морально-психологічних причин зостались сиротами при живих батьках.

До них належать і безпритульні та бездоглядні діти, тобто діти вулиці. За визначенням ЮНІСЕФ (Дитячого фонду ООН) діти вулиці це: діти, які не спілкуються з власними родинами і живуть у тимчасових сховищах (покинутих будівлях тощо) або не мають взагалі постійного пристановища і кожен день ночують будь-де; їхніми першочерговими потребами є фізіологічне виживання і пошук житла; діти, які підтримують контакт із сім’єю, але через бідність, перенаселеність, різні види експлуатації та зловживань стосовно до них проводять більшу частину дня, а інколи і ночі на вулиці; діти-вихованці інтернатів та притулків, які з різних причин втекли з них і перебувають на вулиці.

У XX столітті в розвинутих країнах (Франція, Італія та ін.) зростає тенденція батьків «відмовлятися» від своїх дітей.

В Україні останнім часом спостерігається стрімке збільшення кількості дітей сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування, що відбувається на фоні зменшення загальної чисельності дитячого населення.

Найбільш суттєві причини зростання кількості дітей – сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в першу чергу пов’язані з внутрішньо особистісними процесами:

  • зростанням алкоголізації та наркоманії населення України (58%),

  • низьким рівнем матеріального забезпечення сімей з дітьми (зубожіння українських родин) (56%),

  • безвідповідальним ставленням батьків до виконання своїх обов’язків стосовно дітей (56%),

  • зловживання з боку батьків наркотичними засобами (52%)1 [с. 26].

Падіння рівня життя, збільшення неблагополучних сімей веде до зростання безпритульності.

Безпритульні діти – діти, які були покинуті батьками, самі залишили сім’ю або дитячі заклади, де вони виховувались, і не мають певного місця проживання.

Діти, які залишилися без опіки батьків, можуть бути всиновленими. Згідно із законодавством, усиновлення дозволяється тим сім'ям, які мають оптимальні умови для виховання і розвитку дітей.

Усиновлення (удочеріння) це державний акт, який здійснюється в суді й офіційно реєструється в органах запису грома­дянських актів, у зв'язку з чим між усиновленими та усиновлювачами виникають такі права і обов'язки, які існують між дітьми та батьками.

Опіка форма устрою дітей-сиріт, що залишилися без опіки батьків, з метою їх утримання, виховання та освіти. Над дітьми, які не досягли 14 років, встановлюється опіка, над дітьми від 14 до 18 років - піклування.

Прийомні батьки виконують функції виховання. Діти-сироти, діти, які залишилися без опіки, виховуються також у державних закладах соціального обслуговування населення (дитячі будинки-інтернати, соціально-реабілітаційні центри допомоги дітям, соціальні притулки); закладах охорони здоров'я, будинках дитини та ін.