
- •Концепція глобального виховання
- •Міждисциплінарні зв’язки соціальної педагогіки, соціальної роботи
- •Педагогічна концепція Шатського:
- •Принципи відносин вихованців і педагогів (за Макаренком)
- •Державна політика захисту дітей в роки радянської влади:
- •Соціально-педагогічна діяльність педагогів-новаторів:
- •Тема 3.
- •Категоріальний апарат соціальної педагогіки
- •Принципи соціального виховання
- •Міжнародні організації у соціальній сфері
- •Моделі соціалізації
- •Механізми соціалізації
- •Принципи соціального виховання
- •Складові соціальної політики
- •Суб’єкти соціальної політики в Україні
- •Об’єкти соціальної політики:
- •Напрями розвитку соціальної політики:
- •Лінії орієнтації соціально-політичної держави:
- •Етапи формування та реалізації соціальної політики
- •Передумови формування соціальної політики:
- •Тема 5.
- •Формування особистості – процес становлення людини в суспільстві
- •Зміст освіти з позиції самоідентифікації і самоактуалізації особистості. Соціодинамічні відхилення від процесу адаптації дитини до колективу.
- •Модель формування морального «я»
- •Ґенеза багаторівневого процесу формування «я»
- •Рівні соціалізації та формування соціальної компетентності особистості
- •Система змісту освіти з позиції самоідентифікації та самоактуалізації
- •Система ск-цінностей у процесі діяльності
- •Види соціодинамічних відхилень
- •Тема 6.
- •Головні механізми соціалізації
- •Соціально-педагогічні механізми соціалізації
- •Складові процесу соціалізації
- •Здатності соціально компетентної людини
- •Чинники соціалізації особистості
- •Тема 7.
- •Тема 8.
- •Тема 9.
- •Феномен обдарованості та її типи (палітра)
- •Рекогносцирування термінологічного апарату проблеми обдарованості
- •Талант. Теорія ф. Гальтона
- •Тема 10. Роль соціального педагога в роботі із соціально незахищеним контингентом
- •Проблеми незахищеного контингенту населення
- •Соціальні «групи ризику», їх різновиди та соціально-правовий захист
- •Основні показники дієвості соціальної державної політики щодо рівня та якості життя населення україни
- •Нещасні випадки, пов’язані з дитячим травматизмом
- •Прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у 2011 році
- •Тема 11. Проблеми соціальної адаптації і реабілітації. Ресоціалізаційне виховання
- •Адаптація, її види і механізми здійснення
- •Соціальна реабілітація та її особливості
- •3. Сутність і завдання ресоціалізаційного виховання та структура його методів
- •4. Можливості впливу на чинники соціально відхиленої поведінки дітей та підлітків. Головні методики ресоціалізації
- •Головні методики ресоціалізації
- •Додаток до теми 11 Софія Русова. Соціальне виховання, його значення в громадському житті
- •1. Як соціальне і фізичне оточення впливає на дітей?
Тема 10. Роль соціального педагога в роботі із соціально незахищеним контингентом
ПЛАН
Проблеми незахищеного контингенту населення.
Соціальні «групи ризику», їх різновиди та соціально-правовий захист.
Основні показники дієвості соціальної державної політики щодо рівня та якості життя населення України.
Проблеми незахищеного контингенту населення
Без уточнення, що таке норма, не можна говорити і про відхилення від норми.
Норма (соціальна) – це продукт групової свідомості, орієнтири та вимоги, що поділяються членами певної групи у вигляді уявлень і суджень, враховують соціальні ролі, оптимальні умови існування та загальноприйняті стандарти і шаблони.
Розрізняють такі норми:
– соціальні, що стосуються поведінки особи у групі або суспільстві і витікають зі звичаїв. Соціальні норми визначають історично сформовані в конкретних суспільних групах межі, міру, інтервал припустимої (дозволеної чи обов’язкової) поведінки та діяльності людей;
– юридичні, що легітимізовані відповідними правовими актами;
– технічні, біологічні, екологічні, психологічні тощо.
Центральне місце серед соціальних та юридичних норм займають моральні.
Поняттям «групи ризику» позначено категорії людей, чиє соціальне положення за тими чи іншими критеріями не має стабільності, які практично не можуть без допомоги соціальних працівників подолати труднощі, які виникають в житті.
Групи ризику – це групи осіб, які мають або з великою вірогідністю можуть мати певні види соціальних деформацій – це сукупність соціально-психологічних процесів і змін, які не відповідають нормам й оцінюються негативно та перевищують допустимий оптимум, загрожуючи нормальному розвитку процесів колективного життя.
Це діти-сироти, інваліди, неповні сім'ї, багатодітні сім'ї, люди похилого віку, одинокі люди похилого віку, розумове відсталі, мігранти.
Соціальний захист цієї категорії населення здійснюється за такими напрямками:
соціальне забезпечення,
соціальне обслуговування,
соціальна допомога.
Правовою базою соціального захисту цих категорій населення є документи Міжнародного законодавства: "Декларація прав людини", Конвенція 00Н "Про права дитини", Конституція України, Закон України "Про сприяння соціальному становищу та розвитку молоді в Україні", Громадянський кодекс України, Сімейний кодекс України.
Сирітство як соціальне явище існує стільки ж, скільки й людське суспільство. Війни, епідемії, стихійні лиха призводили до того, що діти ставали сиротами.
Сирітство – становище дитини, яка втратила одного або обох батьків.
Кругле сирітство – життя без батька і матері;
Напівсирітство – життя без матері або без батька.
Соціальне сирітство – соціальне явище, спричинене ухиленням або відстороненням батьків від виконання батьківських обов’язків по відношенню до неповнолітньої дитини.
Соціальні сироти – це особлива соціально-демографічна група дітей, які внаслідок соціальних, економічних та морально-психологічних причин зостались сиротами при живих батьках.
До них належать і безпритульні та бездоглядні діти, тобто діти вулиці. За визначенням ЮНІСЕФ (Дитячого фонду ООН) діти вулиці це: діти, які не спілкуються з власними родинами і живуть у тимчасових сховищах (покинутих будівлях тощо) або не мають взагалі постійного пристановища і кожен день ночують будь-де; їхніми першочерговими потребами є фізіологічне виживання і пошук житла; діти, які підтримують контакт із сім’єю, але через бідність, перенаселеність, різні види експлуатації та зловживань стосовно до них проводять більшу частину дня, а інколи і ночі на вулиці; діти-вихованці інтернатів та притулків, які з різних причин втекли з них і перебувають на вулиці.
У XX столітті в розвинутих країнах (Франція, Італія та ін.) зростає тенденція батьків «відмовлятися» від своїх дітей.
В Україні останнім часом спостерігається стрімке збільшення кількості дітей сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування, що відбувається на фоні зменшення загальної чисельності дитячого населення.
Найбільш суттєві причини зростання кількості дітей – сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в першу чергу пов’язані з внутрішньо особистісними процесами:
зростанням алкоголізації та наркоманії населення України (58%),
низьким рівнем матеріального забезпечення сімей з дітьми (зубожіння українських родин) (56%),
безвідповідальним ставленням батьків до виконання своїх обов’язків стосовно дітей (56%),
зловживання з боку батьків наркотичними засобами (52%)1 [с. 26].
Падіння рівня життя, збільшення неблагополучних сімей веде до зростання безпритульності.
Безпритульні діти – діти, які були покинуті батьками, самі залишили сім’ю або дитячі заклади, де вони виховувались, і не мають певного місця проживання.
Діти, які залишилися без опіки батьків, можуть бути всиновленими. Згідно із законодавством, усиновлення дозволяється тим сім'ям, які мають оптимальні умови для виховання і розвитку дітей.
Усиновлення (удочеріння) – це державний акт, який здійснюється в суді й офіційно реєструється в органах запису громадянських актів, у зв'язку з чим між усиновленими та усиновлювачами виникають такі права і обов'язки, які існують між дітьми та батьками.
Опіка – форма устрою дітей-сиріт, що залишилися без опіки батьків, з метою їх утримання, виховання та освіти. Над дітьми, які не досягли 14 років, встановлюється опіка, над дітьми від 14 до 18 років - піклування.
Прийомні батьки виконують функції виховання. Діти-сироти, діти, які залишилися без опіки, виховуються також у державних закладах соціального обслуговування населення (дитячі будинки-інтернати, соціально-реабілітаційні центри допомоги дітям, соціальні притулки); закладах охорони здоров'я, будинках дитини та ін.