Тема1.

1. Культурно-виховна функція суспільства

2. Особистість як цінність прогресивного суспільства

3. 3. Соціальне виховання як цілеспрямований процес духовного розвитку людини та суспільства

4. Доброчинність як підґрунтя соціально-педагогічної діяльності.

1. Суспільство – це універсальний спосіб організації соціальних зв’язків і соціальної взаємодії, який забезпечує задоволення всіх основних потреб людей, який саморегулюються, само відтворюється і є самодостатній.

Культура – це непросто сукупність духовних елементів (цінності, знання, переконання, норм), а метод, спосіб ціннісного опанування дійсності.

2. Особистість – це стійкий комплекс якостей, властивостей, набутих під впливом відповідної культури суспільства і конкретних соціальних груп, до яких вона належить, в процесі спільної діяльності та спілкування. Суспільство, в залежності від політико-економічного устрою, може пригнічувати чи підсилювати розквіт особистості.

3. Соціальне виховання – це система соціально-педагогічних заходів, спрямованих на становлення та реалізацію духовного потенціалу людини, групи людей, суспільства, на гуманізацію відносин в соціумі.

Концепція глобального виховання

• Створення мирної культури людства, подолання віковічної недовіри національних культур

• Налагодження зв’язків між людьми та природою, часом і простором у новій громадянській культурі нашої планети. Ген. Секретар ЮНЕСКО Ф.Майер

4. Благодійність – специфічна форма гуманізму, сукупність моральних уявлень та ідей, що спрямовані на надання допомоги тим, хто її потребує. Благодійність сприяє пом’якшенню соціальних контрастів і напруженості в суспільстві.

Милосердя – моральна характеристика. Що передбачає в характері людини такі якості, як: чуйність, співчуття, потреба допомагати тим, хто потребує допомоги…

Милостиня – допомога у вигляді грошей або продуктів харчування.

Напрями благодійності у ХІХ ст.:

• Державна

• Земсько-церковно-приходська

• Приватна

Напрямки соціальної роботи у роки радянської влади:

• Соціальне забезпечення (в старості, хворобі, багатодітним сім’ям і т.д.)

• Соціальне страхування

• Курортне обслуговування

• Житлове будівництво

• Боротьба з дитячою безпритульністю.

Термін «соціальна педагогіка» було впроваджено німецьким вченим А.Дістірвегом у сер. ХІХ ст. як визначення такого напряму педагогіки, який вивчає соціальне виховання молоді та старших вікових груп.

Засновники соціальної педагогіки: Наторп, Песталоцці, Шатськи.

Етапи розвитку соціальної педагогіки:

1 етап (60 рр.) – період емпіричного пошуку, поява фахівців, зорієнтованих на організацію соціально-педагогічної роботи в соціумі, мікросередовищі.

2 етап (70-80 рр.) – період розвитку розгалуженої мережі різних комплексів: соціально-педагогічних, фізично-оздоровчих, культурно-спортивних.

3 етап (кін. 80 – поч. 90 рр.) – період офіційного визнання соціальної педагогіки та соціальної роботи, створення системи служб.

Перші дослідники соціальної роботи на заході: З.Фрейд (1856-1939) аналізує механізми формування соціальних інститутів, Б.Ф.Скіннер (1904-1990) розглядає проблеми, пов’язані з управлінням людьми, Жан Піаже (1896-1960) розглядає проблеми, пов’язані з соціологією дитини.

Соціальна педагогіка – це галузь загальної педагогіки, наука про закономірності, механізми становлення та розвитку особистості в процесі здобуття освіти та виховання у різних соціальних інститутах… (Коваль, Звєрєва)

Тема2.

1. Зв'язок соціальної педагогіки з соціальною роботою та іншими науками

2. Питання захисту дитинства і соціальної педагогіки в історії країни

3. Педагогіка ненасильства. Теорія та експеримент вільного виховання.

4. Соціальне виховання на початку ХХ ст..

5. Досвід соціального виховання особистості в колективі у 20-30 рр. ХХ ст..

6. Державна політика захисту дітей в роки Радянської влади.

7. Соціально-педагогічна діяльність педагогів-новаторів.

Соціальна педагогіка – це самостійний розділ педагогіки зі своїми особливими методами соціально-виховної і освітньої діяльності.

Соціальна робота – професійна або волонтерська діяльність, спрямована на гарантовану підтримку і надання соціальних послуг будь-якій людині.

• У широкому розумінні слова, соц. робота - це діяльність соціальних служб (державних, приватних)

• У вузькому – вплив спеціалістів соціальної роботи на особистість з метою надання допомоги у самовиявленні.

Соціальне середовище – це сукупність соціальних умов життєдіяльності людини, що впливають на її свідомість і поведінку.

Соціалізація особистості – процес становлення особистості на основі засвоєння нею цінностей, норм, настанов, зразків поведінки, притаманних певному суспільству, соціальної спільності.

Соціальна адаптація – пристосування індивіда до умов середовища та результатів цього процесу.

Завдання соціальної педагогіки:

• Вивчення дії факторів соціального середовища, характеристика їх впливу на формування особистості.

• Дослідження закономірностей та перспектив соціально-педагогічної взаємодії особистості та середовища.

• Розробка механізмів регулювання відносин між особистістю та суспільством.

Функції соціальної педагогіки: виховна, соціально-правова, соціально-реабілітаційна.

Напрями соціальної педагогіки:

• Індивідуальні, сімейні, організаційні проблеми

• Соціально-економічні проблеми

• Соціально-екологічні проблеми

• Проблеми поведінкового функціонування індивідів, груп, спільностей

• Проблеми соціальної стратифікації

• Проблеми символізації і моделювання світу та людей в ньому

• Проблеми комунікації, інформаційного забезпечення

• Проблеми структур влади

Об’єкти соціальної роботи:

• Конкретний індивід

• Група людей, які опинилися у скрутній ситуації

• Група, що живе сумісно (сім'я, община)

Суб’єкти соціальної роботи:

• Спеціалісти – професійні, непрофесійні.

Професійні спеціалісти – це кваліфіковані соціальні педагоги, соціальні працівники (психологи, медики, соціологи, юристи).