27. Основні риси австро-угорського кримінального права та процесу ( хіх – поч. ХХст).

Кримінальні кодекси – Терезіана 1768 р., Йосифіна 1787 р. та Францишкана 1803 р. Кримінальне право.

Головними принципами кримінального права можна вважати поділ правопорушень на злочини і проступки. Констатувалося, що немає злочину, не передбаченого законом, і немає кари, не передбаченої законом. Система покарань передбачала смертну кару, а також різні види позбавлення волі. За проступки встановлювалися штрафи, арешт, покарання палицями, заборона на проживання. Було посилено кари щодо революціонерів, грабіжників, казнокрадів, порушників громадського спокою. Процесуальне право в карному процесі спочатку мало інквізиційний характер, а з кінця ХІХ ст. вводився суд присяжних, вільна оцінка доказів сторонами і суддями, усність, гласність, змагальність процесу.

Кримінальне право мало за основу Кодекс законів про злочини і покарання 1787, 1803 та 1852 рр. (останній діяв аж до 1932 р.) та "Провінційний звід законів". Головними принципами кримінального права можна вважати поділ правопорушень на злочини і тяжкі поліцейські проступки (до 1852 p.), а згодом на злочини і проступки.

Констатувалося, що немає злочину, непередбаченого законом, і немає кари, не передбаченої законом. До 1787 р. існувала жорстока система покарань (спалення, тортури, каліцтво), яку замінили тимчасовим скасуванням смертної кари, а відновивши її, ввели повішення у закритому приміщенні, а також різні види позбавлення волі. За проступки встановлювалися штрафи, арешт, покарання палицями, заборона на проживання. Як злочин з Кодексу вилучено факт добровільних позашлюбних стосунків дорослих людей. Проте посилено кари щодо революціонерів, грабіжників, казнокрадів, розтратників державного майна, порушників громадського спокою.

Процесуальне право у кримінальному процесі спочатку мало інквізиційний характер, а з прийняттям Кримінально-процесуального кодексу 1853 р. та 1873 p. і Військового кримінально-процесуального кодексу 1912 р. вводився суд присяжних, вільна оцінка доказів сторонами і суддями, усність, гласність, змагальність процесу. Означені буржуазні принципи процесу стосувалися і цивільно-процесуальних дій, які регламентувалися Цивільно-процесуальними кодексами 1786, 1807 та 1895 pp. і Положенням про екзекуції 1896 р.

28. Правове та соціальне становище українських земель в Австро-Угорській імперії та розвиток державно-правової думки в Західній Україні ( кінець хіх – поч. ХХст).

У другій половині XIX ст. на західноукраїнських землях відбувається процес зміцнення капіталістичних відносин.

В результаті згоди між австрійським урядом і угорськими панівними станами в 1867 році абсолютна Австрійська монархія перетворилася в дуалістичну конституційну Австро-Угорську монархію. Вона поділялася на дві частини: Угорщину — з Закарпаттям, Трансільванією та Хорвато-Славонією і Австрію — з Буковиною і Галичиною, Далмацією, Істрією, Крайною, Моравією, Сілезією, Трієстом та Чехією.

Західноукраїнські землі в складі Австро-Угорської імперії знаходилися в колоніальному становищі, були сільськогосподарським придатком її економіки. Сільським господарством тут займалося 94 відсотки населення. Тяжке економічне становище західноукраїнських земель викликало масову еміграцію. В пошуках землі та роботи українські селяни та робітники залишали рідні місця і їхали в Аргентину, Бразилію, Канаду, США та інші країни. На 1917 рік тільки на американський континент виїхало понад 400 тис. українців.

Жорстокий соціальний гніт посилювався національним гнобленням. Українці не мали можливості вчитися на рідній мові. На початку XX ст. читати і писати українською мовою могли тільки 7 відсотків чоловіків і 4 відсотки жінок.

Реакційна політика полонізації, румунізації та мадяризації західноукраїнського населення усувала найменші можливості для розвитку української культури.

Для реорганізації і об'єднання селянства в 1890 році І. Франко і М. Павлик створили Українську радикальну партію, яка мала вплив на населення Галичини, Буковини і почасти Закарпаття. Найважливішими вимогами її програми були ліквідація станових привілеїв і встановлення політичних свобод.

На початку XX ст. на західноукраїнських землях посилюється розвиток промислового виробництва. Швидкими темпами розвиваються нафтова, горілчана, цукрова і інші види промисловості. Посилюється диференціація селянства. Розвиток капіталізму тут відбувався за прусським зразком. У сільському господарстві працювало 93,2 відсотка населення Галичини, Буковини і Закарпаття.

Великий вплив на розвиток національно-визвольного руху на західноукраїнських землях мала російська буржуазно-демократична революція 1905-1907 років.

22 жовтня 1905 року народне віче українців Львова поставило перед австрійським урядом вимоги:

1) загального, рівного і прямого виборчого права у всі державні органи;

2) заміни існуючого устрою шляхом створення національних територій, окремо для українців Східної Галичини і Північної Буковини.

Рух за виборчу реформу охопив всю Східну Галичину. 17 жовтня 1905 року в Австрії вводиться загальне виборче право.

Перша світова війна перетворила західноукраїнські землі на центр театру воєнних дій. Неоднозначною була реакція українського населення на прихід російських військ у 1917 році після успіху Брусиловського наступу. Частина українців пов'язувала з цим визволення від австрійського гніту, друга частина — вбачала нове гноблення, встановлення панування іншої імперії — Російської. Треба підкреслити, в зв'язку з тим, що царат, зайнявши Галичину і Буковину, розглядав їх як завойовані території Росії, австрійська влада жорстоко розправилась з тією частиною українського населення, яка симпатизувала росіянам. У складі Російської імперії українська культура зазнає ще більших утисків. Посилюється політичний, соціальний і національний гніт.