Екзаменаційний білет № 13

1.) Назвіть та наведіть приклади 4-рьох базових причин, що формують дійсність за Аристотелем.

Розглядаючи "суще як таке" в аспекті його причин, Арістотель виділяє чотири першоначала чи вищі причини: форму, матерію, початок руху (причину руху) й мету. Ці чотири начала визначаються виходячи із більш загальних понять можливості й дійсності, двох основих станів сущого. Матерія й початок руху виражають поняття можливості, а форма й мета — поняття дійсності.

Аристотель виходить у своєму аналізі причин зі структури акту людської діяльності. Будь-який предмет, вважає він, має саме ці причини. Припустимо, перед нами прекрасний горщик, каже Аристотель. Він має деяку форму, тобто зовнішній вигляд, вид (по-грецьки – еіdоs, idea), що робить його тілом визначених обрисів, а разом з тим – внутрішню форму, поняття, що робить його саме горщиком, і без якого гончар не зміг би горщик зробити. Далі, горщик зроблений із глини, деякого субстрату, що сам по собі ще не складає горщика, але без якого горщик усе-таки неможливий. Потрібно, далі, гончар, що на основі поняття (форми) надав би глині руху, зробив цей горщик, обпік би його і т.д. Нарешті, необхідна мета, заради якої гончар додає такі зусилля, – зробивши горщик, продати його і тим самим заробити на життя. Визнаючи цю структуру універсальною, Аристотель за аналогією трактує усе світове ціле і кожне з явищ у ньому.

Наприклад, коли будується будинок, то "матерією" при цьому будуть цеглу, "формою" - задум (план) будинку, причиною руху - діяльність будівельника, а метою - призначення будинку.

2.) Якими базовими категоріями оперували, розкриваючи структуру та принципи побудови Світу, філософи: Античності, Середньовіччя, Відродження, Нового Часу?

Античність	Середньовіччя	Відродження	Новий Час
іронія,доброчинність,софія,ідея,ейдос,деміург,метрія,форма,метафізика,першопричина,телеологія,першодвигун,категорія,логіка,енергія,ентелехія,буття,пневма,фатум,Єдине,Благо,Логос-Бог,Світовий Розум,відхилення,універсалізм,космоцентризм,політеізм	Віра,совість,розум,пізнання	Гуманізм,геоцентризм,монотеїзм,роздум,споглядання,прекрасне,мікрокосм,макрокосм,	Філософія природи,механіцизм,метафізика,емпіризм,раціоналізм,геліоцентризм,«ідоли»,пантеїзм,метод,атрибут,субстанція,модус,свобода,якість,причинність,віра,

3.)Вкажіть спільне та відмінне в філософії Платона та Аристотеля.

Аристотель з Платоном розходились у визначенні того, що являє собою оточуюча нас дійсність. У Платона речі світу, що сприймається чуттєво розглядаються лише як видимість, як спотворене відображення істинно сущого(всі речі , які реально існують, утворюються за допомогою взаємодії ідеї та матерії),, у Аристотеля річ, яка сприймається чуттєво розглядається як реально існуюча єдність форми і матерії.(всі дійсні речі – це результат взаємодії матерії та форми). Обидві теорії стоять на позиціях об‘єктивного ідеалізму, оскільки надають особливої, провідної ролі не матерії (яка за Аристотелем пасивна), а формі(Аристотель) та ідеям (Платон). До того ж важлива роль приписується світовому розуму – Богу (Платон), вищій формі (Аристотель), що дає ще одну причину для характеристики цих теорій як об‘єктивно-ідеалстичних.

Арістотель створив енциклопедичне філософське вчення, яке будучи в своїй основі об’єктивно-ідеалістичним, у той самий час містило значні матеріалістичні положення. Арістотель критикував вчення Платона про ідеї як першооснову світу, обгрунтував об’єктивне існування матеріального світу як безкінечної сукупності чуттєво сприйманих речей і явищ.

Аристотель рішуче критикував теорію ідей Платона, показавши в ній неправомірність відділення загального від одиничного й окремих. Однак, уставши сам на позиції ідеалізму, зв'язані насамперед з ідеями форми як «суті буття» речей, бога як «нерухомого двигуна», «форми форм», незалежної від матерії, і «блага», він змушений у чомусь миритися з Платоном.

4.) За яких причин виникає феномен відчуження? Чи можна запобігти відчуженню праці?

Відчуження — стан напруги, ворожості щодо суб'єктивного і об'єктив ного, духовного і матеріального, розумного і стихійного, особистого і суспільного. У загальному значенні — це відношення між творцем і творінням, яке збунтувалось і живе власним життям, нав'язуючи свою логіку творцю, термін широко вживався в німецькій класичній філософії (Фіхте, Гегель, Фейербах) і марксизмі. Проблема відчуження розглядалася багатьма філософами з різних позицій, зокрема К. Марксом, Е. Фроммом, А. Шпенглером, М. Вебером та ін. Під відчуженням в цілому розуміється «соціальний процес, який характеризується перетворенням діяльності людей та її наслідків в самостійну силу, що панує над особистістю».

Основною причиною відчуження в просторі класичного промислового виробництва є крайня форма поглиблення поділу праці до абсолютної „спеціалізації” органічних рухів людини як робочого компоненту виробничого процесу. Наприклад, на відміну від Середньовіччя, вже під час мануфактурного виробництва відбувається процес детальної спеціалізації функцій учасників виробничого процесу. Надалі капіталістичне виробництво періоду автоматизованих технологій досягає універсальності і такої продуктивності, що людина витісняється з процесу виробництва, стає зайвою, непотрібною. Так відбувається розрив свідомості з реаліями життя, який поступово набуває нестерпного характеру.