7. Спадщина скіфів.

Землеробські племена Скіфії були спадкоємцями традицій тубільних племен, з якими поступово змішувалися прийшлі кочівники. Оскільки культура будь-якого народу в ті часи мала синкретичний характер і позитивні знання про світу ній завжди тісно перепліталися з побутовими звичаями та релігійними віруваннями, то, скоріше за все, скіфів-орачів слід розглядати 'і як продовжувачів культурних традицій перших землеробів на теренах нашої вітчизни. Вірогідно, що від скіфського часу нам залишилися і назви найбільших річок -Дніпра, Дунаю, Дністра і Дону. Як доводять прихильники іранського походження скіфів, слово "дан" перекладалося як "вода", а "дан-апр" перекладалося як "вода глибока", хоча зрозуміло, що не тільки іранські мови мають корінь "дан". Характерно, що ті слова, які Геродот наводить паралельно тогочасною грецькою та скіфською у грецькій транскрипції (Ексампей - "Святі путі", арімаспи - "одноокі" та ін.), ніяк не перевіряються іранськими відповідниками. Навряд чи зв'язки скіфської мови з іранськими були більш щільні, ніж з фракійською, кельтською чи іншими індоєвропейськими мовами.

У культурі скіфів яскраво виділяються риси, які успадкували українці. Скіфи шанували гостей, подаючи їм хліб-сіль, їм було властиве побратимство, яке побутувало ще її у Запорозькій Січі. Поминальний обряд Тризна, який справлявся на мотилі померлого, був традиційним у скіфів, слов'ян, русів, українців. На археологічних знахідках скіфських курганів є зображення людей. Із золотої пекторалі дивляться на нас слов'янські очі наших Пращурів. їхні волосся підстрижене "під макітерку", одяг вишитий на плечах, рукавах і грудях. Штани широкі (шаровари) або вузькі і, як гадають дослідники, пошиті зі шкіри, головний убір - гострокутний башлик, з якого пізніше, можливо, розвинулась і форма козацької шапки.

Писемних пам'яток скіфів небагато, точніше, не встановлена їхня належність скіфам. Проте чимало скіфських слів зберегли для нас зарубіжні історики: Геродот. Пріск, Йордан та ін. Вони часто позначали ці слова своєрідними примітками: "так це в них самих називається", або "саме так його називали в цих місцях". У скіфській мові були слова мед, страва, які й досі вживаються в українській мові.

Скіфи, як і давні українці, не мали звука ф. У сучасній українській мові майже всі слова, що мають звук ф — іншомовного походження. Ще її нині в деяких селах України його вимовляють як хв., або п: Хведір, Пилип, хвабрика тощо. Таке ж явище було притаманне мові етрусків, які генетично є нащадками італійських пелазгів.

Недарма римляни і греки у Х в. називали воїнів князя Святослава Хороброго скіфами.

Висновок

Таким чином, VI тис. до н.е. в українському Причорномор´ї та в Криму з´явилися народи , які не мали своєї писемності, але здійснили відчутний вплив на подальший культурний розвиток українських земель. До таких народів належали скіфи. З V ст. до її. ч. на Подніпров'ї Побужжі з'являються великі скіфські городища.

Скіфська культура становила собою синкретичний сплав культурних традицій скіфського суспільства, що своїм корінням сягають до мідного віку, та античної культури грецької цивілізації.

Для вираження міфологічної картини світу необхідні символічні знаки й образи, яких у скіфів не було. Вони запозичують символіку в культурі інших народів, але осмислюють її по-своєму. Це приводить до виникнення так званого звіриного (анімалістичного) стилю у скіфському мистецтві. Згодом цей стиль стає надбанням не лише української, але и європейської культури.

Скіфські племена становили особливу етнічну групу, споріднену з іранцями, фракійцями, балтами, слов'янами. Грецька колонізація Причорномор'я сприяла включенню культурної традиції східних слов'ян до еллінського культурного поля.

Як визнано сучасними вченими, "культура" й етногенез стародавнього населення України відзначалися складністю й багатолінійністю. В ідеологічному, етнопсихологічному, філософському, життєдіяльному планах східний слов'янин, а відтак і українець - не одвічна біологічна й історична даність, а результат тривалої еволюції людського життя на наших землях, спадкоємець усіх попередніх народів, котрі спільними зусиллями витворили підвалини його специфічної національних способу життя та світогляду. З огляду на це, питання про генетичні витоки української культури має сьогодні неабияке значення і викликає у своєму розв'язанні доволі гострі, зумовлені актуальними проблемами в житті нашого суспільства, суперечки.

Література:

1.Даниленко В.М. Кам'яна могила. - К., 1985.,стор.15-22, 29-21.

2.Даниленко В.Н. Неолит Украины. - К., 1974.,стор.35-37,41-54.

3.Бичко А.К.Теорія та історія світової і вітчизняної культури. - К., 1993.,стор.19-45..

4.Павленко Ю.В. Передісторія давніх русів у світовому контексті. - К., 1994.,стор.20-34.

5.Попович М.В. Нарис історії культури України. - К., 1998. - С.7 - 55.,стор.10-15, 18-24.

6.Пріцак О. Походження Русі: у 6 т./Пер. з англ. Т. І. - К., 1999.,стор.3,8.

7.Рыбаков Б.А. Язычество древних славян. - М., 1981.,стор.5-24.

8.Січинський В. Чужинці про Украіну. - Львів, 1991.,стор.9.

9.Чмихов М.О., Кравченко Н.М., Черняков І.Т. Археологія та стародавня історія

України.-К., 1992.,стор.18-23, 26-35..

10.Чмыхов Н.А. Истоки язычества Руси. - К., 1990.,стор.62,64,78.