3. Філософія, література, театр.

Велика роль давніх греків у розвитку філософії. Філософія (у перекладі означає "любов до мудрості") вперше виникла в Елладі.

Філософи - це мислителі, що спостерігали, міркували й пояснювали закони розвит-ку природи та людського суспільства. Найвідоміиїими філософами, що жили в Афінах, були Сократ, Платон і Арістотель.

Сократ (471-399 рр. до н.е.) був сином афінського скульптора. Головним завданням філософії він вважав збагнення знань. Про себе Сократ говорив: "Я знаю, що нічого не знаю". Життєвим кредо великого мудреця був напис на Дельфійському храмі "Пізнай самого себе". Він збирав на вулицях, на бенкетах великі групи молоді, що уважно слухали мудреця. Сократ створив свою філософську школу. Вороги Сократа обмовили його, звинувативши в тому, що він уводив нові божества й навчав юнацтво не підкорятися владі. На суді мудрець гордо заявив суддям, що його треба не судити, а нагородити за те, що він багатьох громадян зробив кращими. Але великого філософа присудили до страти.

Вчення Сократа про знання, до яких повинна прагнути людина, розвинув його учень Платон (427-347рр.- до н.е.). Після смерті свого вчителя, Платон покинув Афіни й попрямував до знаменитої філософської школи в Мегари. Потім він відвідав Єгипет, Італію, Сицилію. Згодом Платон відкрив в Афінах школу під назвою Академія, де безкоштовно навчали філософії. Філософ виклав своє вчення в п'ятнадцяти працях, написаних у формі діалогів.

Серед учнів Платона найвизначнішим філософом був Аристотель (384-322 рр. до н.е.). Він походив з невеликого міста, розташованого на Халкідському півострові. Батько його був придворним лікарем македонського царя. Юнаком приїхав Аристотель до Афін і став відвідувати знамениту Академію Платона. Потім він став вихователем спадкоємця македонського престолу - Александра, майбутнього Александра Великого. Коли Аристотель повернувся до Афін, то заснував у гаї, закладено-му на честь Аполлона Лікейського, нову школу, названу Лікієлі (від цього походить слово "ліцей"). Свої твори він присвячував різним наукам: політиці, біології, фізиці, математиці. Аристотеля звинуватили в безбожні, і він змушений був виїхати з Афін на острів Евбею.

Історія грецької літератури починається з творчості Гомера й Гесіода, В одній із своїх байок Гесіод показав сваволю знаті.

На початку VII століття до н.е. з'явилася лірична поезія - поезія особистих почут-тів і переживань.

Відомим поетом стародавності був Архілох. У своїй поезії він змальовував бойові пригоди, ставлення до друзів і ворогів. Поети з острова Лесбос Алкей і Сапфо в своїх віршах оспівували кохання, природу й друзів.

При дворі тирана Полікрата жив поетАнакреонт. Свою поезію сам поет визначив як поезію краси, кохання й веселощів.

Творцем байок греки вважали Езопа - фригійського раба. Легенди зображують його потворним горбанем. У численних розповідях, героєм яких був Езоп, він завжди виявлявся розумнішим і винахідливішим за свого хазяїна. Цікавим є сказання про його смерть: його було скинуто зі скелі дельфійськими жерцями, яким він дорікав у користолюбстві, а Аполлон покарав за це дельфійців чумою. Багато байок Езопа про тварин нам добре відомі, наприклад, "Вовк і ягня", "Ворона і лисиця".

Подальший розвиток грецької культури сприяв появі театру. Давні греки називали театр "школою для дорослих".

Виникнення грецького театру пов'язане з народними святами на честь бога вина Діоніса. З пісень і молитов виникла грецька трагедія (у перекладі з грецької означає "пісня цапів"). Одягнені в шкури цапів греки зображували супутників бога Діоніса - сатирів. Народний хор співав Діонісу дифірамби -прославляння. Потім до хору ввели діючу особу -актора (грецькою "гіпокрит" - "той, що відповідає").

Для народних вистав греки стали будувати театри (що означає "місця для видовищ"), що розташовувалися на схилі гори під відкритим небом, без даху і завіси. Грецький театр утворював півколо - амфітеатр.

Головні частини театру такі:

• койлоне - місце для глядачів;

• орхестра - місце для хору;

• скене - місце, де вішались декорації.

Брати участь у виставах могли тільки чоловіки. Для виступів актори вдягали великі, яскраво розфарбовані маски з різкими рисами обличчя й широко розкритим ротом.

Театральні вистави проходили декілька разів на рік під час народних свят. Щоразу ставилося близько десяти п'єс. Вистави тривали від сходу до заходу сонця. В театрі ставили веселі п'єси - комедії та серйозні -трагедії.

Видатним автором трагедії був поет Есхіл (525-456 рр. до н.е.) Героями його п'єс були в основному боги й титани.

Одна з його відомих трагедій називалася "Прикутий Прометей". У ній розповіда-лося, як Прометей викрав з неба вогонь і віддав його людям. За це бог Зевс наказав богу-ковалю Гефесту прикувати Прометея до скелі. Зевс хотів, щоб Прометей покаявся і зрікся людей. Трагедія закінчується тим, що Зевс, роздратований стійкістю Прометея, посилає бурю і Прометей разом зі скелею провалюється до пекла.

Великою популярністю в греків користувалася трагедія Софокла (497-406 рр. до н.е.) "Антігона". В ній розповідалося, що два брати під час двобою вбили один одного. Цар поховав одного брата з почестями, а тіло іншого, що привів на рідну землю ворогів, заборонили ховати. Сестра

загиблих, Антігона, порушила заборону й поховала брата. Цар прирік її на смерть у кам'яному склепі. Син царя, наречений Антігони, через горе простромив себе мечем. Його мати, цариця, теж: наклала на себе руки.

Найвідомішим автором комедій був афінянин Аристофан (450-388 рр. до н.е.), що написав блискучу п'єсу "Птахи". У п'єсі розповідається, як двоє афінян вирішили заснувати між: небом і землею пташине місто, щоб звідти птахи панували над людьми й богами. Птахи перехопили дим, яким боги харчувалися від жертв, принесених людьми. Богам, що залишились без їжі, загрожувала голодна смерть. Тоді Зевс направив послів - Посейдона й Геракла. Афінянин зажадав, щоб Зевс віддав за нього свою дочку і передав птахам владу; і одержав від послів згоду. П'єса закінчується весільним бенкетом.