9. Культура Нового часу

Сучасний рівень західноєвропейської цивілізації значною мірою зумовлений куль-турним надбанням, які були започатковані в часи Ренесансу і Реформації. Реформаці-єю слід розглядати своєрідний духовно-культурний осередок розвитку капіталізму; вона була підготовлена гуманістичним змістом ренесансної епохи її нещадною критикою середньовічного світогляду, а також єретичними вченнями, які зародились в руслі соціальних зіткнень ХІV-ХV ст. На світоглядних засадах Реформації виникають нові художні напрямки і школи. Центр духовного життя зміщується у релігійно-сві-тоглядну сферу. З'являється епос на біблійну тематику, який знайшов відображення у творах Д. Мільтона "Втрачений рай .

Альберт Дюкер (1471-1528) працював головним чином у живописі; крім того, роз-робляв теоретичні питання образотворчого мистецтва - про перспективу та пропорції. Лукас Крамах Старший (1472-1553) прихильно ставився до діячів Реформації, був приятелем Лютера.

Специфіка культури доби Реформації полягає в тому що вона поєднує в собі риси Середньовіччя і Нового часу, відтворює складний синтез політичних, релігійних та інтелектуальних колізій. У художній культурі цього періоду сформувалося два стилі бароко і класицизм. Епоха бароко настала після глибокої духовної кризи, викликаної Реформацією. Для цього стилю характерний своєрідний погляд на людину і світ - як на величезний театр де кожний виконує свою роль. Багатий порт Амстердама відкрив міський театр у 1638 р., над входом якого можна було прочитати: "Наш світ - сцена, у кожного тут своя роль і кожному відплатитися за заслугою". Бароко відкрило нові можливості для розвитку мистецтва. В цілому ж стиль бароко був неоднорідний у ньому виділяються різні напрямки: "високе", "середнє" і "низьке". Ще більш склад-ний і неоднозначний за своєю природою класицизм, який пережив глибокі зміни і наповнився новим змістом у другій половині ХVІІІ ст. Як цілісна система цей стиль почав функціонувати у Франції в XVII ст. Бароко і класицизм можна розглядати як культурно-світоглядні явища перехідного процесу - від Реформації до Просвітницт-ва. ХVIII ст. в історії культури недарма назване епохою Просвітництва: наукові знанні, які раніше були надбанням вузького кола вчених, стали поширюватися на всі суспільні верстви. Просвітництво започаткувало суспільні і правові ідеї, які лягли в основу державного будівництва сучасної західної цивілізації, ю. Вплив культури на

розв'язання проблем сучасності

Вивчення і фунтове знання культури українського народу - одна з найважливіших складових формування наукового світогляду студентської молоді, високого рівня культури особистості, виховання

високих моральних якостей громадянина України, поваги і любові до своєї Батьківщини, готовності до захисту і примноження її матеріальних і духовних цінностей.

Здобуття Україною незалежності, розбудова самостійної держави, зростання самосвідомості нації і складний процес переходу до нового суспільства на зламі епох вимагають нового висвітлення культурологічних проблем, відкривають нові обрії розвитку української культури. Все це зумовило зростання інтересу до історії та проблем української культури, який, на жаль, задовольняється недостатньо, оскільки в науковому плані особливості української культури досліджені фрагментарне.

Сучасній науці вдається виявити і проаналізувати структурні частини культури. Для цього важливо знайти обґрунтований критерій такого поділу. Структурні частини культури в наш час прийнято виділяти на основі її носіїв. На цій підставі в культурі правомірно виділяти світову і національну культури.

Сучасна теорія культури виходить з широкого розуміння національної культури як певної сторони життєдіяльності суспільства в усіх її сферах -не тільки в духовному, але й у матеріальному виробництві, суспільно-політичній діяльності, побуті. Культура з цієї точки зору виступає як процес розвитку сутнісних сил людини та їх практичного вияву в усіх сферах, а разом з тим як система матеріальних і духовних цінностей, створеннях людьми й застосованих в їх діяльності, норм її регулювання, способів організації поведінки та спілкування людей.

Отже, структура культури є досить складним і багатогранним явищем. Всі складові її елементи взаємодіють між собою, утворюючи єдину систему культури. У широкому розумінні культура - це штучне явище, створене людиною. Саме через культуру пізнається людина як суспільна істота і соціально-діяльна особа, реалізується людське ,Я".